Розділ «Дія третя»

Роман. Коли б не знав її серця, хіба зважився б до вас обертатись?

Степан (помовчав). Що ж, її воля!.. її воля, її й доля! Ні силувати її, ні відмовляти-не хочу! Коли це їй від бога, то бог їй і талану залишив… Хоче йти – поможи їй боже; не хоче – слава богу!

Роман. Дякую за щире слово!.. А… де ж, батьку, Хведоска?

Степан (усміхається). То ти такий козарлюга? Чуже діло, мовляв, руками розведу, а до свого то й ума не приберу! Бодай вас з такими парубками! Не побіжу я за нею, сам її пошукай. (Шуткує). Може, подалась у байбузи?

Роман (не зна, що сказати). Та я… я, бачте, тільки так спитав…

Степан. Бодай тебе!.. Почервонів, як калина! Який з тебе чоловік буде?

Роман. Нічого, вилюднію! Це ж ви зовсім мене засоромили… (Уклонившись, пішов).

Степан (сам). Он які парубки народилися! Пита, де його дівчина! А колись, бувало, стирлуєш вівці гін за шість від села, станеш на шпилю та як свиснеш: летить Хотина, аж земля під нею двигтить!.. Отаке! (Задумався). Талан це Хведосці чи омана? Коли покохала, повинна знати кого… Ач! Хм! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла на гробки, а з гробків чи не зайшла до кого з кумів? Притичина!

Ява 6

Хведоска (йдучи селом). Казала Мотря, що Роман пішов уподовж села,– куди ж то?

Степан (побачив її). А де ти вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня?

Хведоска (дивується). Отакої! Почніть гримати!

Степан. І мати, і дочка майнули з подвір’я, ні на кого й хати кинути… Мабуть, і худоба ненапоена?

Хведоска. Ба иі, напоєна! Оце свіжо я напувала.

Степан. Ходиш там… Може, яке баловство? Гляди мені!

Хведоска (убік). Лихо! Невже батько постерегли?

Степан. Що то, легко вас, думаєш, до розуму доводити? Зостанься ж біля хати, а я… Часом надійде…

Хведоска. Хто?

Степан. Хтокало! Та не стій посеред шляху, мов та проява, незвичайно!.. А я піду пошукаю матері. Певно, до кумів зайшла. (Пішов).

Хведоска (сама). Так же й є, що постерегли! Нічого не розберу, що вони мені наговорили?.. Стривай, нагадала! Сьогодні за обідом казали: «Коневі – стайня, волові – ясла…» Це ж вони мені наздогад?.. То ж це буде? Ой коли б же хоч мати швидше прийшли, порадюся з ними… Як треба, тоді їх якраз і нема! Де ж це вони забарилися?.. (Пішла засмучена на вгород).