Розділ «Дія третя»

Хведоска. Тільки трошки ж? Ненечко!.. Ой… Стривайте, я заплющу очі! (Заплющила очі). Мамочко, ви нічого не помічаєте?

Хотина (усміхнулася). Ба помічаю!

Хведоска. Невже? (Закриває долонями очі).

Хотина. Ще з понеділка помічаю.

Хведоска. Та й досі мовчали?

Хотина. Тобі, доню, вісімнадцятий год пішов, маєш свого розуму; я тебе повчала, як ти нерозумною була… Коли пам’ятаєш материну навуку, ти тямиш, як слід себе оберігати!

Хведоска. Я все пам’ятаю!

Хотина. Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок на другий день великодня?

Хведоска. Приходив, ненечко, і на третій день, і на четвертий, і на…

Хотина. Та бачила ж, бачила!.. Либонь, і батько постеріг? Третьої ночі прокинувся – мабуть, почув, що рипнуло щось дверима, та й каже: «А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна?..»

Хведоска. Ой! Що ж оце буде?

Ява 10

Ті ж, Степан, Чикалка і Пилип.

Степан. А йди, стара, в хату. Ось бач, оці люди здибали мене посеред шляху та й присікалися! Кажуть: «У вас є крам, а ми маємо купця…» Либонь же, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися?.. (Глянув на Хведоску).

Хотина. Милості просимо у господу! (Пішла в хату).

Степан. Засвіти ж там свічку, щоб поночі лоба не розбили,– нехай роздивляться, де там у нас той крам.

Чикалка (силкується балакати по-московськи). Єхто, дискать, і дочка ваша?

Степан. Здається, що це вона. Чого ж так засоромилася? Уклонись людям та звичайненько.

Хведоска уклоняється.

Чикалка. Да-да! Дискать, поклон как честь; а честь – кагди єсть що єсть.