Розділ «Дія третя»

Настя. Сам ти помело! (До Романа). Щоб і на подвір’ї моїм ти не з’являвся! Щоб око моє тебе не бачило!

Роман. Знаю, що мені там місця нема!

Степан. Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. Дочко! Тобі з ним жити, а не нам! Чи так, стара?

Хотина. Авжеж!

Хведоска. Я сказала своє слово, тату, і сказала його твердо!

Степан. По-моєму: слова на вітер не пускай! Іди, Романе, до нас у прийми. Наша хатина хоч маленька, та правда в ній щиренька; хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у бога! Буде тісніш, стане тепліш!.. Ходімо, діти, в хату. Просимо і добрих людей, а лихим покуть на вигоні!

Настя. Не син ти мені, не син!

Роман. Я теж міркую, що я обмінча!

Степан. Романе, не годиться так! «Чти отця твого і матір!..» Свахо, не комизься, іди в хату!

Настя. Яка я тобі сваха? Щоб ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм хліві!.. Ой сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!

Писар. Да, скандал!

Степан і другі йдуть у хату, Настя і писар – з двору.

Завіса