Розділ «Дія третя»

Роман. Ти вже довідалася?

Хведоска. Знаю… чула! Що було, то минуло! Коли щиро мене кохаєш – не залишиш; коли ж твоя розмова зо мною була облеслива й зрадлива – бог тебе покарає!

Роман. Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. О, як мені легко тепер, як любо дивитися на божий світ!..

Хведоска (глянула на вгород). Ой лишенько, мати йдуть!.. Як їх не треба, вони тоді й з’являються! Втікай хутчіш!.. Заховайся!..

Роман (цілує її). Чи є у світі щасливша людина від мене? (Хутко пішов).

Хведоска (сама). Це ж мати зразу постережуть!.. Хоч би не поцілував, лице геть зашаріло!.. Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. Прикинуся, ніби їх не бачу… Співатиму!.. (Злягла на тин і ледве співа).

Світи, світи, місяцю,

І ти, ясна зоря,

Просвіти доріжку,

А де мила моя.

У полі доріжка,

Там шовкова трава,

Ой там дівка косу

Та й розчісувала.

Там дівчина косу

Та й розчісувала,

Сестрицям-подружкам

Переказувала:

«Сестриці-подружки,

Ви кайтесь по мені,