Розділ «Дія третя»

Степан. Та… Переливаємо з порожнього в те, що без клепок. (Сміється). Пустословимо!

Роман. Коли б з кожного слова виростало діло, то не було б слів, а саме діло.

Ява 4

Кирило, Пилип, Свирид іще деякі люди, проходячи вулицею, шапкуються.

Кирило. Кажу вам, що нема, нема! То все брехня! Нема: ні Лондуму, ні Парижу!.. Тільки є Питербург, бо там цар живе; та Київ, бо там мощі святих!.. (Побачивши Романа). Вже тут той мудрій, що ще молоко не обсохло на губах!.. (Пішов).

Роман. Дід Кирило знов розказував якийсь сон? Степан. Такому старому то й не диво. Пилип (підходить). Про нього, либонь, вже й на тім світі забуто.

Свирид. Ні, там на нього пайок іде. Пилип. Началники наші розгулялися: ціла юрба гостей набігла до старшини, – з дзвінками, з талабончиками, з музиками!..

Роман. Це вони тільки що вибралися від нас. Свирид. На те вони й пани, щоб панувати. Роман. Хто ж їх панами настановив, як не ви? Хіба старшину на те вибирають, щоб він п’янствував та зневажав мирян?

Ява 5

Ті ж і Денис.

Денис (під чаркою). А що, коли б оці слова та урядникові в вуха?

Степан. Що це ти, неначе злодій, підійшов крадькома! А де ж твоє «з празником»?

Денис. Хоч і не треба!

Роман. Може, я не правду кажу?

Денис. А хоч і правду? Началство, недзя! Забули, що урядник на сходці казав: коли що почуєте таке, що не слід, – остерігайтеся! Остерігайтеся, то й вам краще буде!.. От я й остерігаюся… Ну, що соцькому, він мене вигнав оце з шинку, – піднесу дулю під самісінький ніс!

Степан. Ішов би ти своєю дорогою.

Денис. Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собствелник-о! – я при своїм законі!..

Пилип. І при своїм розумові?

Денис. Пилипе! Єй, плюну в вічі!.. Ще й сяду отут, посеред вулиці, на своїм обчеськім положенню… (Сів). О, прикипів!

Свирид. У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько…