Розділ «Дія третя»

Ява 19

Настя і писар.

Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби гвалту!..

Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбігає до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!..

Всі хатні виходять.

Ява 20

Степан. А хто тут репетує?

Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?

Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?

Настя. Нема тобі мого благословення, нема!.. Порочим наше званіє на всю округу? Недурно я тебе й змалку зненавиділа, суписе!

Роман. Ваше званіє при вас зостається.

Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..

Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..

Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..

Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої пазурі чоловікове добро та Зіньчине придане!..

Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!

Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір’я, здіймаєш веремію та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..

Писар. Ну-ну, животноє! Не смій порочити!

Роман (до писаря). А вам зась!

Степан. Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело!