Розділ «5. Пісня перва (част. 5)»

Хоч бог те знає, як він тут знайшов притулок.

ССХVІ

Минули дні мої гарячої любви…

Всі чари дівоньки, і жінки, і вдови —

Вдови найменш – з мене безумного не зроблять.

Не згоден я тепер таке життє вести.

Взаємністю мене з ума їм не звести.

Зроблюсь пятницею: се панський звичай давній…

Ні, скнарою! Се більш до старощів пристане.

ССХVІІ

Амбіція була мій ідол; він розбивсь

Перед жертівнями утіхи і нудьги.

Вони ж мені такий покинули впоминок,

Що я над тим собі міркую під озимок,

І, мов та голова з Бакона мідяна,

Товчу: «Єсть, і було, й пройшло», – від сна до сна.

Блискучу провесінь мою заїли німфи.

Я серце на страсті потрапив, ум – на рифми.

ССХVІІІ

Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить