Розділ «3. Пісня перва (част. 3)»

Про що тоді бажать і Ватерлоо другого!

СХХХІІІ

Ми феномен чудний, чудний над всі дива.

Подумаєш – болить од думки голова.

Не густо знає хто, чого він справді хоче,

А голову весь вік то сим, то тим клопоче.

І жаль, що радощі у нас ідуть за гріх,

А часом навпаки… Чи се ж не людський сміх?

До слави, власті, до багатства сягнувши,

Дивись, уже й умер, умер, все те здобувши.

СХХХІV

Що ж далій з ними?

«А що ж?»

На добрую вам ніч!

Я ж на свою зверну історію знов річ.

Стояв уже ноябр, повитий туманами,

І гори сивими здвигалися дідами.

Понадівали вже скрізь білі башлики —

Зверх синіх жупанів, рудих кобеняків.

А море по мисах пяницею бурхало;