Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

У 1894 році родина поетеси оселяється в Києві. Серед людей, з якими Леся Українка постійно спілкується, – Микола Лисенко, Михайло Старицький, інші видатні представники української інтелігенції. Добрі взаємини склалися і підтримувалися з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським. У 1899 році поетеса вперше зустрічається з Ольгою Кобилянською, дружба з якою матиме вплив на творчість обох письменниць. Особливого, життєдайного значення для життя та творчості Лесі Українки набуло спілкування з

Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася в Криму під час чергового лікування. Поетеса переймається соціал-демократичними ідеями, що й призвело до її арешту в січні 1907 року.

Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудодійне місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Криму, Італії, Греції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Єгипті та Грузії. Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культур інших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого – давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини.

Усе життя Лесі Українки – свідоме служіння ідеї братерства. Перекладацька діяльність, популяризація серед українства досягнень світової думки і відкриття України іншим народам – взірцевий приклад подвижництва митця.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі. Згодом прах великої дочки українського народу було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі.

Талант Лесі Українки виявився в найрізноманітніших сферах літературної праці – вона була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, перекладачем і фольклористом.

Вона володіла дванадцятьма іноземними мовами і перекладала вірші Гейне, Міцкевича, Байрона, Гюго, Гомера. Уперше Леся опублікувала свої вірші у тринадцять років, через два роки вона видала збірку своїх перекладів творів Миколи Гоголя, а в дев'ятнадцять років написала для своїх молодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів". Загалом поетеса створила понад двадцять драм, видала три книги поезії, писала казки, балади, поеми, повісті, оповідання, критичні та публіцистичні статті. Найвідомішим її твором є драма-феєрія "Лісова пісня".

Творчість Лесі Українки є великим надбанням не лише української, а й усієї світової культури. Її безсмертні твори відомі далеко за межами нашої країни, перекладені багатьма мовами народів світу.

НУЗЕТ УМЕРОВ (нар. 1931)

Нузет Абібуллайович Умеров – один з найцікавіших сучасних кримськотатарських письменників. Народився він 13 листопада 1931 р. в м. Сімферополі.

"Після закінчення школи мені довелося попрацювати токарем, слюсарем, шахтарем, – згадує Нузет Абібуллайович у передмові до книжки "Я вас люблю". – Але з дитинства я писав вірші. "На письменників" вчили в Літературному інституті імені М. Горького. І я дуже хотів потрапити туди на навчання. Хоча конкурс був понад дві тисячі чоловік на одне місце, але я ризикнув і відправив свої дитячі вірші. їх прочитав Корній Іванович Чуковський (а це був живий класик дитячої літератури!) і написав зверху: "Хлопець він веселий, толк з нього буде. Який є, таким і беріть!". І мене прийняли, незважаючи на трійки".

Після закінчення Літературного інституту ім. М. Горького йому довірили посаду завідувача відділу художнього перекладу у видавництві "Жазуши" ("Письменник") в Алма-Аті. Згодом – головного редактора Державного комітету Казахської РСР з друку. У 1970 році переїхав у Ташкент, де працював у Союзі письменників Узбекистану, заступником головного режисера Академічного Великого театру ім. Алішер Навої.

Багато років працював на видавничій та журналістській ниві, зокрема головним редактором найстарішої кримськотатарської газети, яка спочатку видавалася в Ташкенті, а з 1992 року, після переїзду до Сімферополя, почала виходити під назвою "Яни дюнья" ("Новий світ"),

Нузет Умеров – заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України. Він – автор понад 50 книг віршів та прози для дорослих і дітей. Його книги виходили в Ташкенті, Москві, Києві, Сімферополі. З-поміж них "Батьківщина", "Золота осінь", "Ведмідь-гора", "Мій друг Руслан" й упорядкована ним книга "Кримськотатарські народні казки та легенди" побачили світ українською мовою.

Один з ініціаторів створення журналу для дітей "Йылдызчыкъ – Зірочка" (українською та кримськотатарською мовами), дитячої газети "Балалар дюньясы – Світ дитинства". Автор понад двадцяти книг. Відомий як перекладач з казахської, узбекської, татарської та інших мов. Брав участь у створенні першого післявоєнного кримськотатарського букваря "Еліфбе".

Член Національного Союзу писателей України, академік Кримскої Літературної Академії, заслужений журналіст України.

Його перу належать збірки: "Казка про біле золото", "Алтын урлукъ (Золоте зернятко)", "Амет ве кирамет (Амет і черепиця)", "Аюдагь (Ведмідь-гора)", "Дзвінке дитинство", "Моя Батьківщина", "Подарунок малюкам", "Хочу бути героєм", "Шахтарська каска", "Шахтарське містечко" та ін.

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ (Осип Домінік Йорданський де Федькович) (1834-1888)

ІВАН ФРАНКО (1856-1916)

Коли ми думаємо про Івана Франка, у нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої "дух і тіло рве до бою" заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий...