Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Батько Д. Чередниченка був заповзятий читач. Мабуть, саме пристрасть до читання допомогла йому вистояти в найстрашніші та найнестерпніші часи. Він читав сам і дітей (у Дмитра було три сестри – Валя, Надя, Оля) захоплював читанням. Не привчав, а захоплював. Часто розповідав те, що читав раніше, ще в дитинстві. Про письменників говорив, мов про своїх приятелів.

Що ж до синового писання, то він спочатку його ніби й не сприймав. А згодом, було, як зустрічалися, то старався щось таке з життя розповісти, що, може, згодилося б синові, наштовхнуло на якісь задуми чи принаймні слугувало уроком.

Багатьом колегам завдячує Дмитро Чередниченко на своєму письменницькому шляху. Та найбільше – Галині Кирпі. Із нею він був разом завжди – і в спеку, і в дощ, і в радості, й у біді, і в думанні, і в роботі... Із нею він встиг чимало зробити для України. Насамперед це – перші шкільні підручники незалежної України. їхні спільні читанки: "Ластівка", "Біла хата", "Писанка", "Зелена неділя". Його буквар "Материнка", а її підручники з етики для першого, другого, третього й четвертого класів "Андрійкова книжка" (у співавторстві). Ще вони разом підготували тритомну хрестоматію для дошкілля "Український садочок", багатотомну поетичну антологію української діаспори "Листок з вирію"... А найбільше "змагаються" у перекладацтві. Вона – зі шведської, датської, норвезької, німецької, білоруської, він – з литовської, латвійської, словацької, чеської... Одне одного читають, перечитують, надихаються.

Мабуть, саме завдяки їй, Галині Кирпі, з'явилося в Дмитра Чередниченка захоплення її великим земляком, поетом, перекладачем, актором, знаменитим ученим Павлом Платоновичем Чубинським, дослідженням спадщини якого Д. Чередниченко займається вже багато років.

Шанувальникам образного слова відомі його "Отава", "Межиріч", "Золоті струни", "Сад", "Рось", "Доброю любов'ю", "Неопалима колиска", "Брама", "Родень", "Наші стежки додому", "Батиха", "П'ятерик"... Вийшла друком повість "Камінь-дерево", три повісті під спільною назвою "Вишневий острів", велика збірка казок, притч та оповідок "Летюча ящірка". А ще підготовлено до друку "Мої казки", розмову з дитиною про красу рідної землі "Рідні краєвиди", збірку новел "Вогонь", кіносценарій "Зозуля на калині", літературознавчу книгу "Добре слово", мистецтвознавчу "При світлі пісні", ще – педагогічні роздуми, екологічні, ще – фотокнигу про письменників тощо.

Дмитро Чередниченко багато перекладає. Вже побачили світ два видання "Словацьких народних казок", повість чеської письменниці Алени Сантарової "Од вівторка до суботи", класична поема литовського письменника Крістійонаса Донелайтіса "Літа", романи Вітаутаса Бубніса "Час долі" і Вінцаса Міколайтіса-Путінаса "Повстанці", антологія литовської поезії, збірочка "Мій янтарик" Мартінаса Вайнілайтіса... Готується до видання "Чарівний

перстень" (87 литовських народних казок), чотиритомна пригодницька повість Вітаутаса Рачіцкаса, казки Авіжюса, Межелайтіса, Жемайте, Ліняускаса...

2003 року Дмитра Чередниченка було нагороджено орденом "Лицарський хрест" за заслуги перед Литвою. Така увага литовського уряду до Чередниченка не випадкова. Починаючи з 1970-х років, він не лише активно перекладає українською твори литовських письменників, а й бере участь у традиційному фестивалі "Поетична весна", налагоджує контакти між Україною та Литвою. У 1990 році він став одним із ініціаторів створення литовського товариства ім. Майроніса і активним його учасником. "Лицарський хрест" – далеко не перша відзнака Литвою заслуг Дмитра Чередниченка. Він – кавалер ордена Великого князя литовського Гедімінаса IIІ ступеня (1996 р.), у 1987 році його було визнано найкращим українським перекладачем з литовської, а в 1999 році присуджено премію литовського Фонду імені Тараса Шевченка (комп'ютер, без якого, за словами Чередниченка, він тепер не уявляє свого життя).

Не забуває письменник і плекати молоду зміну. Ось уже чотирнадцять років він веде найпотужнішу в країні студію – літературне об'єднання "Радосинь", із якого вже вийшло 62 члени Національної спілки письменників України.

ГАННА ЧЕРІНЬ (Галина Іванівна Грибінська (Паньків) (нар. 1924)

Ганна Черінь народилась 29 квітня 1924 р. в Києві. Писати вірші почала з дитинства. Після закінчення школи вступила до Київського університету, але Друга світова війна перервала навчання. Ганна Черінь опинилася в Німеччині та з 1942 року працювала в редакції української газети "Голос" у Берліні. Після закінчення війни кілька років перебувала в таборі для "переміщених осіб" у м. Гайденау, де в таборовій школі читала лекції з української мови та літератури. Тоді ж її вірші друкували в українських газетах "Земля", "На чужині", а у 1949 р. їх видали окремою збіркою під назвою "Crescendo" "Крещендо").

У 1950 р. Ганна Черінь з маленькою донечкою емігрувала до США. Спочатку працювала санітаркою в шпиталі, пізніше влаштувалася на роботу до університетської книгарні. Жила, працювала і навчалася в Чикаго. 1953 р. закінчила факультет лінгвістики Чиказького університету. 1966 р. здобула другий диплом за спеціальністю "бібліотекар". Очолила при бібліотеці Чиказького університету відділ обміну з закордонними бібліотеками, зібрала тут велику колекцію україністики, намагалась встановити обмін книжками з українськими бібліотеками.

Ганна Черінь – авторка 26 книжок. З них головні: збірки поезій "Чорнозем" (1962), "Вагонетки" (1969), віршований роман "Слова" (1980) та інші.

З 1988 року живе у штаті Флорида (США), де активно працює в місцевому українському осередку ім. Св. Андрія.

Крім віршів і художньої прози, писала вона гумористичні твори та п'єси, а з мандрів світом, які вона дуже полюбляє, привезла додому чимало яскравих вражень, на основі яких написала дві книги художніх нарисів "їдьмо зі мною" (1965) та "їдьмо зі мною знову!" (1990). З розповідей мандрівниці Ганни Черінь та фотоілюстрацій її чоловіка Степана Панькова можна довідатись чимало цікавого про життя і побут та про культуру інших народів світу. Адже досі не всім пощастило відвідати такі далекі куточки нашої планети, як Гаваї, Фіджі, Нова Зеландія, Мехіко, Австралія, Японія, Китай.

Вірші й оповідання Ганни Черінь добре відомі маленьким читачам Америки й інших країн, де живуть українські родини, а ми лише віднедавна знайомимося з ними. У різних країнах світу вийшли такі книги письменниці: "Братик і сестричка" (1960), "Листування" (1966), "Пригоди української книжки" (1972), "Щоденник школярки Мілочки" (1979), "Українська кров" (1982), "Українські діти". У цих дитячих книжечках, пройнятих великою любов'ю авторки до України, є чимало чудових оповідань, зокрема й про Тараса Шевченка (як-от в останній із названих).

Ганна Черінь любить дітей, добре знає їх психологію і дбає про виховання в них національної свідомості. Вона часто спілкується зі своїми маленькими читачами, дарує їм книжки, до речі, видані її власним коштом.

Ганна Черінь - член Об'єднання українських письменників "Слово", Українських письменників літератури для дітей і молоді ім. Л. Глібова, Українського Золотого Хреста, Союзу Українок Америки, тривалий час була секретарем Українського бібліотекарського товариства Америки. У 1993 р. її було обрано до Спілки письменників України , а у 2002 році вона стала лауреатом премії "В ім'я добра" ім. Степана Олійника.

2006 року у Києві відбулася презентація нової книги Ганни Черінь "Дев'яте чудо", до якої ввійшли 5 подорожніх нарисів (один з них присвячено Україні).

МИКОЛА ЧЕРНЯВСЬКИЙ (1868-1938)