Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту. Згодом його було вигнано звідти за складання пародій на керівництво вузу. Продовживши навчання в Полтавському педінституті, Харчук вступає на Вищі московські літературні курси. Деякий час працює на журналістській ниві.

За три десятиліття письменницької праці на полицю стала бібліотека томів з його іменем: романів "Волинь" (у чотирьох томах, 1959-1965), "Майдан" (1970), "Хліб насущний" (1976), "Кревняки" (1984), повістей і оповідань "Йосип з гроша здачі" (1957), "З роздоріжжя" (1958), "Станція "Настуся" (1965), "Закам'янілий вогонь" (1966), "Зазимки і весни" (1967), "Неслава" (1968), "Горохове чудо" (1969), "Помста" (1970), "Материнська любов" (1972), "Школа" (1979), "Невловиме літо" (1981), "Облава" (1981), "Подорож до зубра" (1986).

А ще твори, які не могли з'явитися за життя автора і лише тепер приходять до нас: роман "Межі і безмежжя" (написаний 1966р.), повісті "Українські ночі" (1985) та "Мертвий час" (1987), начерки роману "Плач ненародженої душі" (1980-ті роки), оповідання й новели.

Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.

Помер Борис Микитович Харчук 16 січня 1988 року у Ризі. Похований у Києві.

13 грудня 1893 р. в селі Тростяниці (тепер Сумщина) в сім'ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчався він у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.

1916 р. воював на фронтах Першої світової війни, був членом дивізійної ради солдатських депутатів. 1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій, 1921 р. до літератури, української культури і державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий.

1923 року вийшла збірка прозових творів "Сині етюди", 1924 р. – збірка оповідань "Осінь", повість "Санаторна зона". Ці публікації та громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 1920-х років.

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (Микола Григорович Фітільов) (1893-1933)

МАРІЯ ХОРОСНИЦЬКА (Марія Василівна Сваричевська) (1924-2006)

Марія Хоросницька (справжнє прізвище Сваричевська) народилася в селі Хоросні на Львівщині. Від назви села й узяла собі літературний псевдонім.

Після закінчення школи навчалася у Львівському педагогічному інституті. Рідний галицький край наділив її веселою вдачею. Коли вона стала письменницею, біля неї завжди юрмилися подруги, чулися дотепи, сміх, вигуки, звучали вірші.

На долю Марії Василівни випали нелегкі роки заслання, про які вона не хотіла згадувати. Поетеса просто відкинула все, шо їй заважало, через πιο змарновано стільки молодої снаги і часу.

Марія Хоросницька була плідною поетесою. За своє життя вона випустила у світ чимало книжок: "Краю мій", "Вересень – місяць весняний", "Симфонія любові", "Зелені піраміди", "Вірність", "Акорди", Невгамовність, Поезії, "Спалах", "Відлуння пережитих літ".

Марія Хоросницька любила дітей. Окрім поезій, для них вона написала цікаві путівники "Мандрівка по Львову", "Рідне місто пізнаю", які стали своєрідною новинкою в царині дитячої літератури.

АНАТОЛІЙ ХОРУНЖИЙ (1915-1991)

ГРИГОРІЙ ХРАПАЧ (1924-2013)

ВАЛЕНТИН ЧЕМЕРИС (нар. 1936)

ДМИТРО ЧЕРЕДНИЧЕНКО (нар. 1935)

Якщо полинути поглядом по карті униз по Дніпру до того місця, де в нього впадає Рось, а потім трохи вгору по Росі до того місця, де в неї впадає Росава, то можна побачити: де Росава впадає в Рось, там і розкинулося межи річками рідне село письменника – Межиріч. У ньому він народився, у ньому вчився, пас кіз, збирав колоски на колгоспному полі, допомагав матері копати буряки, випускав стінні та світлові газети, ходив на етюди й по рибу (з вудочками). У ньому зростав, відчуваючи невидимі, але міцні ниті людських взаємин із односельцями, з усією давньою й сьогочасною його історією. Д. Чередниченко пишався, що в його селі двічі побував Тарас Шевченко й намалював знаменитий етюд "У Межирічі"; ось і ясен його імені, під яким він сидів, чекаючи на зустріч із графом Парчевським... Що його земляк Гаврило Пустовійт став знаменитим художником, навіть Івана Франка ілюстрував. Він із Олександром Довженком приятелював. Кажуть, Довженко чи не першому йому свою "Зачаровану Десну" читав. Щоранку, йдучи до школи, Дмитро проходив повз ясен Шевченка – великий, гордий красень, який благословляв на добрі справи.