Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Справжнє прізвище письменника – Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з'являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, "житні етюди", підписані вони були "Максим Отава". Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки ("Незаможник"), що на Харківщині, він підписався "П. Пан". Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем. Чи змінило це щось в письменницькій долі поки ще літератора-початківця? Хтозна. Але до нових імен на літературному обрії додалося Петро Панч.

До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем – із ледь набубнявілими та уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки "Там, де верби над ставом", "Гнізда старі" (1923), "Поза життям" (1924), "Солом'яний дим" (1925), "Мишачі нори" (1926), збірка повістей "Голубі ешелони" (1928) тощо.

У цей час Панч належав до літературних угруповань "Плуг", ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Перші роки Великої Вітчизняної війни майбутній відомий письменник провів в Уфі, решту – у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції "Радянська Україна". Тоді ж Петра Панча було обрано членом Всеслов'янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 до 1953 року письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках – секретарем правління Спілки письменників України.

Робота у творчих спілках, літературних об'єднаннях не заважала реалізації себе як майстра змалювання правдивих картин життя. Мистецький доробок письменника цих років – книги оповідань "Рідна земля", "Гнів матері", книги фейлетонів "Зозуля", "Кортить курці просо". 1935 року вийшов перший роман Панча під назвою "Облога ночі". 1954-го – один з кращих творів української прози, роман "Гомоніла Україна".

"Повістю минулих літ" Петра Панча став роман "На калиновім мості". Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді з нього про дитинство письменника люблять читати діти (особливо "Три копійки").

Творчість для хлоп'ят та дівчаток – окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд "Свистуни", а в 1924 році в журналі "Червоні квіти" з'явилося оповідання "Портрет". У 1930-x роках Петро Панч продовжує писати для дітей і про дітей: "Малий партизан", "Будемо літати", "Син Таращанського полку", а також "Гиля, гуси", "Вовчий хвіст", "Будемо літати" (1935). Пізніше – "Гарні хлопці" (1959), "Для вас і про вас" (1965) тощо.

Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів "Відлітають журавлі" стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку.

Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість – приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.

ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС (нар. 1937)

Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. Домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна. Змалку вона зачарувала хлопчика піснями, казками і просто своєю самобутньою подільською говіркою.

Закінчив майбутній поет Шаргородський сільськогосподарський технікум і факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка.

Входив поет у літературу разом зі своїми ровесниками – шістдесятниками. Щоправда, з деяким запізненням. Перша добірка віршів з'явилася в журналі "Вітчизна" 1965 року. Працював він тоді в газеті "Вінницька правда". А згодом – у тернопільській газеті "Ровесник".

Перебуваючи далеко від столичних ареалів, а отже, на периферії літературного життя, молодий поет пішов своїм шляхом. Він шукав красу в людях, природі, у звичайному земному бутті. Поета з глибинки помітили. Його поезії видрукували "Літературна газета" (тепер "Літературна Україна"), журнали "Зміна", "Дніпро". 1980 року Петро Перебийніс став редактором газети "Літературна Україна". На її сторінках одразу ж з'явилися сміливі матеріали стосовно найболючіших питань суспільного та культурного життя.

Тривалий час поет перебував на творчий роботі. 1986 року його було призначено головним редактором журналу "Київ", якому поет присвятив 15 років свого життя.

Петро Перебийніс – автор багатьох книжок поезій, серед яких "Передчуття дороги", "Гроно вогню", "третя спроба", "Присягаю Дніпром", "Дар Вітчизни", "Точний час". На слова поета композитори Олександр Білаш, Володимир Конощенко, Василь Литвин, Віктор Лузан створили цілу низку популярних пісень.

Серед захоплень поета – класична музика та авіація.

Петро Перебийніс – лауреат премій ім. М. Островського, ім. братів Лепких, ім. Володимира Свідзінського; заслужений журналіст України, голова журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів "Вірю в майбутнє твоє, Україно!" (з 1999).

КАТЕРИНА ПЕРЕЛІСНА (Катерина Федорівна Глянько (Попова) (1902-1995)

МАРІЙКА ПІДІГРЯНКА (Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) (1881-1963)

Поетичний вінок України веселково прикрашає й розмаїта полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка виросла в мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.