Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Дебютував поет збіркою "Нате!" (1963). Автор збірок: "Пам'ять" (1977), "Досвід" (1980), "В день молодого сонця" (1981), "Голос" (1982), "Жолудь" (1983), "Календар" (1985), "Світло" (1986), "Відбитки" (1993) та інших.

Багато що в поезії Мовчана – зі світу української народної поезії, казки, легенди, демонології, міфологічних та космогонічних уявлень народу.

Дружина Павла Мовчана – відома українська поетеса Любов Голота.

Поезії Павла Мовчана перекладено російською, білоруською, литовською, туркменською, башкирською, болгарською, румунською, угорською, англійською, іспанською та іншими мовами. Поет і сам багато перекладає.

За збірки поезій "Осердя" і "Материк" поет удостоєний Національної премії України імені Т. Г. Шевченка.

ГАЛИНА МОГИЛЬНИЦЬКА (нар. 1937)

ВАСИЛЬ МОРУГА (1947-1989)

АНДРІЙ М'ЯСТКІВСЬКИЙ (1924-2003)

Народився Андрій М'ястківський у селі Соколівці на Вінниччині. В усіх документах датою його народження позначено 14. 01. 1924, хоч насправді мама подарувала йому життя 13 грудня 1923 року, якраз на Андрія Первозванного, тому й назвали його Андрієм. Там, у Соколівці, пройшло його дитинство, там закінчив він школу. Рано відчув потяг до слова.

Друкуватися почав ще до війни. Та в творчій біографії письменника була велика перерва, про яку сповістив не дзвінок, а бомби й гарматні постріли. Солдат М'ястківський пройшов війну в роті фронтової розвідки, а це означає, що він воював на передовій, а частіше – в тилу ворога. За бойові заслуги він був нагороджений медаллю "За відвагу", ще й дослужився до найвищого солдатського звання – єфрейтор, чим дуже пишався.

Після війни Андрій Пилипович продовжив навчання в Тульчинській фельдшерській школі. Якийсь час працював сільським фельдшером, а потім вступив на заочне навчання до Вінницького педінституту. Вчителював, а коли одна за одною стали з'являтися його збірки для дітей і дорослих, перейшов на редакційно-видавничу роботу.

Своєю письменницькою долею Андрій М'ястківський завдячує Миколі Руденкові, який "віднайшов" його свого часу в глушині на Вінниччині, забрав у сільського фельдшера писані від руки вірші, привіз їх до Києва, сам власноручно передрукував на своїй друкарській машинці та відніс до видавництва. Так ще в 1955 році з'явилася перша книжка поета "Над Бугом-рікою".

Андрій М'ястківський – відомий автор блискучих новел, талановитих романів, чудових віршів. Писав для дітей і дорослих. Весь його творчий доробок втілився у понад сорок книжок поезії та прози, в численних текстах пісень і перекладів (з білоруської, молдавської, румунської та інших мов). Але слава, почесті, нагороди (до яких він був байдужий) його дивовижно обминали. Удостоєний лише Літературної премії імені Володимира Сосюри.

Він був цікавим співрозмовником, неперевершеним оповідачем, великим знавцем фольклору. Вільно володів румунською мовою, німецькою та угорською – зі словником, а потім ще вивчив їдиш та іврит. Писав щодня, а інколи "видавав" до десятка віршів за день. Деякі його поезії стали улюбленими в народі піснями.

В останні роки життя Андрій Пилипович став інвалідом І групи, був прикутий до ліжка, але літературної творчості не полишав. По собі залишив величезний рукописний спадок у товстих зошитах, який ще потрібно належним чином систематизувати, вивчити й опублікувати.

МИКОЛА НАГНИБІДА (1911-1985)

ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО (нар. 1930)

Всеволод Зіновійович Нестайко народився ЗО січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: "І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом".

Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. "З одного боку – це було весело – жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: "Завтра прийди з батьками!" Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд", – згадує письменник.

Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня – почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література.