Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Є в Лубнах на затишній вуличці Лісовій білий будиночок з мансардою і яблуневим садом на подвір'ї – садиба Володимира Малика. Один із журналістів колись писав: "Малик не уявляє себе без праці "а землі, без любові до неї. Цю любов письменник успадкував од батьків-хліборобів..." Не уявляв він себе й без спілкування з природою, без мандрівок по рідній Україні. Не уявляв він свого життя й без книг, до яких прихилився душею ще в дитячі роки. Хлопчиною носив він рюкзаками книжки з дідусевої бібліотеки і днями не міг відірватись від захоплюючих творів.

Саме тут, у цьому історичному місті, В. Малику більш за все захотілося своїми творами наблизити події далекого і героїчного минулого до сучасників, розповісти про народних звитяжців, людей особливого героїзму. Володимир Кирилович глибоко знайомився з історичною літературою, засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його майбутні герої. На Поділля – в гості до нащадків Кармалюка. У Карпати – до спадкоємців Довбушевих традицій. Збирав народні перекази. І почали одна за одною виходити з-під його пера казки-легенди для молодших читачів "Чарівний перстень", "Месник із лісу", "Воєвода Дмитро", "Микита Кожум'яка", "Червона троянда".

У літературному доробку письменника є відомі < пригодницькі повісті для читачів середнього шкільного віку, а саме: "Чорний екватор", "Двоє над прірвою", "Слід веде до моря".

Промайнули роки. До письменника прийшло визнання. Найбільше Володимира Кириловича знають як автора історичних романів. Серед яких найпопулярніші такі: тетралогія "Таємний посол", романи "Князь Кий", "Чумацький шлях", "Горить свіча" та останній роман "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім". Століття пролягають між часами, коли діяли герої цих творів. Так само сотні літ розділяють нас із ними. Але талановита, вправна письменницька рука скоротила ці відстані, зробила близькими змальовані події, увічнила в нашій пам'яті благородну, в ім'я народу та свободи рідної землі, боротьбу героїв. У книгах В. К. Малика чимало захопливих пригод, швидка зміна подій. Недарма читачі та деякі літературні критики порівнюють твори Володимира Кириловича з творами французького романіста Олександра Дюма, а талант українського письменника ставлять поряд із мистецькою майстерністю поляка Генріка Сенкевича.

У житті письменник був чесною, скромною та доброю людиною. Багатьом початківцям допомагав порадами, вивів на широкий літературний шлях. Усе своє життя письменник прожив гідно, у великих творчих та плідних трудах. Багато його творів перекладено іноземними мовами. За твори історико-патріотичної тематики, зокрема романи "Посол Урус-шайтана", "Шовковий шнурок", та "Князь Кий" В. Малик був удостоєний літературної премії Лесі Українки 1983 року.

Помер Володимир Кирилович Малик 31 серпня 1998 року.

ГАЛИНА МАЛИК (нар. 1951)

Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1931 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище Середнє на Ужгородщині. Дитинство і юність майбутньої письменниці були радісними і спокійними. Вона добре вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору і... не збиралась бути письменницею.

Батько Галини Миколаївни за фахом був агрономом, і його разом із сім'єю направили у Донецьку область працювати на дослідній виноградарський станції. Але Галину Миколаївну завжди тягнуло на Закарпаття, туди, де пройшло її дитинство.

Своє перше знайомство з книжкою Галина Миколаївна запам'ятала на все життя. Це сталося у день її народження, коли мама зробила малій Галинці диво-подарунок – збірку "Українські народні казки", яка стала для неї "і букварем, і розвагою, і цілим новим світом".

Один з перших спогадів дитинства: мама клопоче біля плити – варить борщ, а Галинка тягне стільчик, щоб сісти біля її ніг, і просить: "Мамо, читай "Падав сніг". Перший цей віршик Платона Воронька, якому її навчила мама, – був найулюбленішим, а перша книжка, яку їй подарували – "Українські народні казки" – як зараз перед очима. Читати почала з п'яти років, як розповідає мама. І тоді ж батьки передплатили дитячі журнали – усі, що тоді виходили. Читала дівчинка дуже багато, шкільний бібліотекар спочатку навіть змушувала її переказувати книжки, – вона не вірила, що Галя так швидко повертає їх прочитаними.

Довгими зимовими вечорами Галина читала старенький "Кобзар". Дуже любила "Морську чайку" Юрія Збанацького, "Першокласницю" Євгенія Шварца в перекладі Богдана Чайковського, "Лессі повертається додому" Еріка Найта, "Дикий ліс" Орлина Василева, звичайно, "Алісу в Країні чудес" Льюїса Керролла.

Закінчивши школу, вона вступила на філологічний факультет Ужгородського університету, працювала коректором у міській друкарні, потім – у Закарпатській обласній науковій бібліотеці. У 1991 році Г. Малик обіймає посаду головного редактора видавництва "Закарпаття". А з 1998 року вона – видавець та редактор журналу для дітей "Віночок".

Писати майбутня письменниця почала ще зі шкільного віку. Потім кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки. Галина Миколаївна дуже добре пам'ятає, як вона сприймала світ у дитинстві, усі свої дитячі відчуття. Тому її вірші для дітей легкі, з простими, інколи зовсім неочікуваними, сюжетами. Це також вірші-загадки, вірші-підказки, а також такі, в яких ти часто-густо діти можуть впізнати себе і свої справи, які вони або доводять до кінця, або не доробляють, які вони люблять робити, а які – ні.

Якось у інтерв'ю Галина Малик сказала: "Для того щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?"

Галина Миколаївна не приховує, що свої перші дитячі книжки написала через потребу пояснити якісь прості та важливі істини своїй старшій дочці. Утім, аналогічно – для власних дітей – привели у світ Пеппі Довгупанчоху Астрід Ліндгрен, Вінні-Пуха Александр Мілн, Мийдодіра Корній Чуковський та багато хто ще. І хоча діти Галини Малик уже виросли, вона і дотепер пише "для своїх малих дітей", іронічно додаючи: "По інерції...".

Згодом Г. Малик почала писати казкові повісті для дітей. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: то реальні діти потрапляють у казкову країну, а то герої казкових країн потрапляють у наше реальне життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їхня авторка перебуває серед своїх героїв – разом із ними переживає все описане у книжках.

Г. М. Малик – член Національної спілки письменників України з 1991 року. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям. Найвідо- міші її твори – це "Подорож Алі в Країну Чудес", "Злочинці з паралельного світу", серія невеликих поетичних збірок для дітей. За повісті "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" та "Подорож у королівство сяктаків" у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Коп пленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже ознайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість, яка називається "Злочинці з паралельного світу" (а згодом з'явилися й "Злочинці з паралельного світу - 2"), Г. М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. До речі, цієї престижної премії, крім Галини Малик, були свого часу удостоєні її земляки Володимир Ладижець та Степан Жупанин.

Письменниця також є авторкою книг "Пантлик і Фузя", "Пантлик і Фузя сперечаються", "Пригоди Іванка і Беркутка" та збірки перекладів з російської мови Даниїла Хармса "Я тепер автомобіль".

У 2007 році Галину Миколаївну відзначено літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей "Пригоди в зачарованому місті" (Тернопіль: Підручники і посібники, 2003) та "Сміятись заборонено" (Київ, 2005).