Ренесансний реалізм у літературі XVII століття

Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття

Ренесансний реалізм продовжував демократичні традиції гуманістів Відродження.

Сам термін "ренесансний реалізм" було взято літературознавцями з тією метою, щоб позначити ту частину художнього надбання XVII століття, яка не могла бути віднесеною ані до класицизму, ані до бароко і безпосередньо була пов'язана з ідеями та естетичними позиціями гуманістів Відродження.

Тим більше умовний характер мав сам термін "реалізм", адже у творах письменників, яких ми можемо віднести до цього напряму, навіть не порушувалося питання про відображення внутрішнього світу людини, її почуттів, переживань та пристрастей. Незважаючи на це, ренесансний реалізм зіграв, безумовно, позитивну роль у становленні реалізму взагалі. Його історична заслуга полягала, головним чином, у проведеній ним рішучій боротьбі з аристократичною надмірною вишуканістю літератури бароко, з притаманною їй фальшивою ідеалізацією феодального суспільства та з її манірним, преціозним складом.

Яскравий представник цього літературного напряму у XVII столітті Лопе де Вега протиставляв песимізму, відчаю поетів бароко невичерпну оптимістичну енергію своїх блискучих комедій, сповнених сонця та життєвих сил. Лопе де Вега разом з тим відкидав "вчену" догму класицистичної теорії, виступаючи за вільне натхнення митця та його близькість до народних мас.

Письменники— представники напряму ренесансного реалізму— спеціально і усвідомлено вибирали "низинні" форми, відтворюючи "грубу" правду життя. Серед жартів та у ряді непристойних каламбурів зустрічалися дуже глибокі за своєю соціальною суттю ідеї про те, що "земні блага є загальним надбанням, що вони не повинні належати одній людині більше, ніж іншим".

Бароко, його філософські основи

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVII століть.

Термін "бароко" був введений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище.

Етимологія терміну "бароко" не визначена і на сьогодні. Найімовірніше, він походить від португальського виразу "perola baroko" — "перлина неправильної форми" або від італійського слова, що означає "вигадливий", "химерний".

Термін "бароко" вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Згодом його починали вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті застосовували до музики, а у XIX столітті його скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття почали говорити про бароко в літературі.

Розквіт європейського літературного бароко припадав на XVII століття, яке поєднувало дві великі епохи — Ренесанс і Просвітництво. У бароковому напрямі слід вбачати синтез мистецтв двох епох — Відродження та Середньовіччя (готики), хоча не можна відкидати і наявності у ньому цілої низки оригінальних стилістичних прийомів і поетичних рис.

Характерною особливістю нової доби стала суперечливість думок і почуттів. Якщо головним для доби Відродження був пристрасний вчинок у світі ("Ромео і Джульєтта", "Дон Кіхот"), то для барокової доби — пристрасні роздуми про світ. Література бароко вела людину у світ неможливого, у світ мрій і сновидінь.

Характерні риси напряму:

• трагічна напруженість;

• світосприйняття;

• песимізм;

• скепсис, розчарування;

Людина, згідно із провідною бароковою ідеєю, —піщинка у Всесвіті. Життя її скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширеніші теми літератури бароко — "memento more" ("пам'ятай про смерть") і "vanitas" ("суєта"). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорботи життя;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ренесансний реалізм у літературі XVII століття“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

  • Робоча програма

  • Перелік практичних робіт

  • Перелік художніх текстів для обов'язкового читання і вивчення напам'ять

  • РОБЕРТ БЕРНС

  • Розділ 2. ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

  • Ренесансний реалізм у літературі XVII століття
  • Класицизм — провідний напрям літератури XVII ст.

  • ІСПАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ

  • Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"

  • "Фуенте Овехуна"

  • "Зірка Севільї"

  • Тірсо де Моліна. "Дон Жуан"

  • Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко. Драма "Життя — це сон". Художні особливості драматурги П. Кальдерона

  • "Життя це сон"

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ. П. КОРНЕЛЬ, Ж. РАСІН

  • Життєвий і творчий шлях П. Корнеля. Особливості драматургії ("Сід", "Горацій", Драматургічні принципи)

  • "Сід"

  • Життєвий шлях і періоди творчості Ж. Расіна. Естетичні погляди драматурга

  • "Андромаха"

  • "Федра"

  • ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА

  • Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"

  • "Мізантроп"

  • ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН

  • Поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", їх ідейно-тематичний аналіз

  • ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА. ТВОРЧІСТЬ Д. ДЕФО, Д. СВІФТА

  • Філософські основи англійського сентименталізму

  • Д. Дефо — просвітитель XVIII ст. Літературна діяльність

  • Літературна І політична діяльність Дж. Свіфта

  • "Мандри Гуллівера"

  • Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. ВОЛЬТЕР, Д. ДІДРО

  • Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, "Орлеанська діва", драматургія, "Магомет", "Заїра";комедії — "Задіг")

  • Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості французького просвітника. Філософські повісті "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст"

  • "Небіж Рамо"

  • ДІЯЛЬНІСТЬ Ж.-Ж. РУССО І П. БОМАРШЕ

  • "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

  • Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії

  • Маркіз де Сад — французький письменник, філософ, політичний діяч

  • ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ "БУРІ І НАТИСКУ". Г. Е. ЛЕССІНГ

  • Гердер та ідея народності. Характеристика творчості

  • Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

  • Естетика театру Лессінга

  • ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА

  • Внесок письменника у розвиток жанру балади

  • Драматургія німецького просвітника "Підступність і кохання", "Вільгельм Телль"

  • ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

  • Діяльність Гете у державному апараті Веймара

  • Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"

  • "Страждання молодого Вертера"

  • Особливості балад Й.-В. Гете. "Вільшаний король", "Рибалка"

  • ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ

  • Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр "Дель Арте"

  • Жанр казки - ф'яби у творчості К. Гоцці

  • Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

  • ДАНІЕЛЬ ДЕФО "РОБІНЗОН КРУЗО". УСЛАВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ І ЗАПОВЗЯТЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЧУЖОГО ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА "КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ" ТА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ "ПРИРОДНОЇ ЛЮДИНИ" У ПОВІСТІ ВОЛЬТЕРА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • СУМНА ІСТОРІЯ ЖИТТЄВИХ ПРИГОД ФІГАРО У КОМЕДІЇ БОМАРШЕ "СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК"

  • НЕНАВИСТЬ ДО ДЕСПОТИЗМУ І ПРИСТРАСНЕ ПРАГНЕННЯ ЗМІНИТИ СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК У ДРАМІ Ф. ШІЛЛЕРА "РОЗБІЙНИКИ"

  • ПОШУКИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ГЕТЕ "ФАУСТ"