"Сід"

Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття

"Сід". Свій твір Корнель назвав трагікомедією через її щасливий кінець, тим самим порушивши одну із найважливіших вимог класицистичної теорії— строго розмежовувати і не змішувати два основні види драматичного мистецтва — трагедію й комедію.

Ця п'єса не лише користувалася надзвичайним успіхом у глядачів. Вона сприймалася як взірець літературної досконалості: у Парижі побутувало навіть прислів'я "Прекрасне, як "Сід" — тобто найвищий ступінь прекрасного. Всупереч усталеному погляду Корнель звернувся за сюжетом п'єси не до античних авторів, а до п'єси свого іспанського сучасника Гільєна де Кастро "Юність Сіда". У ній знаменитий персонаж іспанського героїчного епосу постав молодим і закоханим. Таким вія був і у Корнеля. Проте французький письменник створив не любовну, а героїчну драму, відтворюючи конфлікт між коханням і обов'язком. Основним прийомом композиції п'єси стала антитеза, за допомогою якої письменник виразив напружену морально-психологічну боротьбу між героями та у їх власній душі. Стрункий логічний розвиток дії у п'єсі, симетрично-контрастне співвідношення персонажів ще більше посилили напруженість драматичного конфлікту.

При цьому ясність та логіка не завадили відчуттю поетичності. Головні герої п'єс — Родріго та його кохана Хімена — ніби змагаються один з одним у благородстві та вірності обов'язку, діючи відповідно до "розумного обов'язку", але вони кохали одне одного, і це почуття знайшло своє відображення у монологах персонажів, у їх "розумних" вчинках, оскільки нерозумна, негідна поведінка здалися їм одночасно згубною і для любовного почуття. Кохання героїв стало суто героїчним. Лише патріотичний подвиг Родріго та казкове благородство і доброта короля Фернандо в кінцевому підсумку обіцяли щасливе єднання героїв у майбутньому. Зразком класицистичної трагедії сприймався "Сід" багатьма поколіннями читачів і глядачів, проте п'єса була критично оцінена теоретиками напряму, зокрема, тому, що мала щасливу розв'язку, не притаманну жанру трагедії. До того ж Корнель порушив і важливе для класицизму правило благопристойності: один із героїв прямо на сисні дав ляпаса іншому. Драматург тільки формально намагався зберегти вірність такому правилу, як єдність часу. Відвівши на дію п'єси 36 годин, Корнель, як справедливо та й не без схвальності зауважив О. Пушкін, "нагромадив подій на цілих чотири місяці".

Історія підтвердила правоту широких прошарків і глядацької публіки, що захоплювалася "Сідом", відкинувши думку Французької Академії. До цього часу п'єси Корнеля не сходять зі сцен світових театрів, а ролі у них вважають за честь виконувати найвизначніші актори сучасності.

Сюжет

Вихованка Ельвіра повідомило доньї Химені приємну новину: із двох закоханих у неї юних дворян — дона Родріго та дона Санчо — батько Хімени граф Гормас бажав мати за зятя першого; саме дону Родріго віддані всі почуття і думки дівчини.

У Родріго давно палко закохана подруга Хімени, донька кастильського короля донья Уррака. Проте вона полонянка свого високого походження; обов'язок наказував їй зробити своїм обранцем лише рівного їй — короля чи принца —- покрові. З метою припинити страждання, яких завдала їй нестримна пристрасть, інфанта робила все, щоб полум'яне кохання пов'язало Родріго та Хімену. Зусилля її мали успіх, і тепер донья Уррака з нетерпінням чекала дня весілля, після якого в серці її повинні згаснути останні іскри надії, вона зможе воскреснути духом.

Батьки Родріго і Хімени — дон Дієго і граф Гормас — славні гранди й вірні слуги короля. Проте, якщо граф й донині являв собою надійну опору кастильського престолу, час великих подвигів дона Дієго уже позаду — у свої роки він більше не міг, як колись, водити християнські полки у походи проти невірних.

Коли перед королем Фердинандом постало питання про вибір наставника для сина, він надав перевагу досвідченому дону Дієго, чим несвідомо піддав випробуванню дружбу двох вельмож. Граф Гормас вирішив, що вибір короля був несправедливим, дон Дієго, навпаки, піддав хвалі мудрість монарха, який безпомилково обрав людину, найбільш гідну.

Роздуми про переваги одного й іншого гранда перейшов у суперечку. Почали взаємні образи, і, врешті-решт, граф дав дону Дієго ляпаса; той вихопив шпагу. Супротивник вибив її із ослаблених рук дона Дієго, проте не продовжував бійки, оскільки для нього, славного графа Гормаса, було б найбільшою ганьбою заколоти беззахисного старигана.

Смертельна образа, нанесена дону Дієго, може бути змита тільки кров'ю винного. Тому він наказав своєму синові викликати графа на смертельний двобій. Родріго вагався — адже йому потрібно буде підняти руку на батька коханої. Кохання та синівський обов'язок відчайдушно боролися у його душі; проте, так чи інакше, вирішив Родріго, навіть життя із коханою дружиною буде для нього нескінченною ганьбою, якщо батькова честь залишиться без помсти.

Король Фердинанд розгніваний недостойним вчинком графа Гормаса; він наказав йому вибачитися перед доном Дієго, але гордий вельможа, для якого честь вища за все на світі, відмовився коритися волі короля. Графа Гормаса не лякали погрози, оскільки він упевнений, що без його непереможного меча королю Кастилії не втримати свого скіпетру.

Донья Хімена у розпачі гірко жаліється інфанті на прокляту гордість батьків, що може так легко зруйнувати їхнє з Родріго щастя, яке їм обом видавалося настільки близьким. Як би далі не розвивалися події, жоден із можливих варіантів розв'язання конфлікту не призведе до добра: якщо у двобої загине Родріго, разом із ним загине її щастя; якщо юнак переможе, союз із убивцею батька стане для неї неможливим; якщо двобій не відбудеться, Родріго буде зганьбленим і втратить право називатися кастильським дворянином.

Донья Уррака, прагнучи заспокоїти Хімену, запропонувала лише одне: наказати Родріго завжди супроводжувати її, а там, можливо, батьки за допомогою короля самі все владнають. Проте інфанта запізнилася — граф Гормас і дон Родріго уже відправилися на місце, обране ними для двобою.

Перешкода, що виникла на шляху закоханих, змусила інфанту співпереживати, але в той же час викликала у її душі таємну радість. У серці доньї Урраки знову ожила надія та солодка туга, вона вже побачила Родріго, який підкорив багато королівств і тим самим став їй рівним, а значить — по праву відкритим для її кохання.

Тим часом король, розгніваний непокірністю графа Гормаса, наказав взяти його під варту. Його наказ не міг бути виконаним, тому що граф тільки-но занигув від руки юного дона Родріго. Щойно звістка про це дійшла до палацу, як перед доном Фердинандом постала заплакана Хімена і навколішках молила його про покарання убивці; такою карою могла бути тільки смерть. Дон Дієго не згоден: перемогу у двобої честі ніяк не можна прирівняти до вбивства. Король покірно вислухав обох і оголосив своє рішення: Родріго буде підданий суду.

Юнак прийшов до будинку вбитого ним графа Гормаса, готовий постати перед найсправедливішим суддею — Хіменою. Вихованка Хімени Єльвіра, що зустріла його, налякана: дівчина могла повернутися додому не одна і, якщо супутники побачать його у неї вдома, на честь дівчини впаде тінь. Послухавшись Ельвіру, Родріго сховався.

Дійсно, Хімена прийшла у супроводі закоханого у неї дона Санчо. який за пропонував себе у якості того, хто може покарати убивцю. Вона не погоджується на його Пропозицію, повністю покладається на праведний королівський суд.

Залишившись наодинці із вихованкою, Хімена зізналася, що, як і раніше, кохає Родріго, не уявляє життя без нього; якщо обов'язок її— приректи убивцю батька на кару, вона повинна, помстившись, зійти в труну услід за коханим. Родріго почув ці слова і вийшов із сховку. Він простягнув Химені меча, яким було вбито графа Гормаса, і благає її своєю рукою вершити над ним суд. Але вона прич його, обіцяючи, що неодмінно зробить все, щоб убивця був покараний за скоєне життям, хоча у душі сподівалася, що нічого у неї не вийде.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Сід"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

  • Робоча програма

  • Перелік практичних робіт

  • Перелік художніх текстів для обов'язкового читання і вивчення напам'ять

  • РОБЕРТ БЕРНС

  • Розділ 2. ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

  • Ренесансний реалізм у літературі XVII століття

  • Класицизм — провідний напрям літератури XVII ст.

  • ІСПАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ

  • Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"

  • "Фуенте Овехуна"

  • "Зірка Севільї"

  • Тірсо де Моліна. "Дон Жуан"

  • Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко. Драма "Життя — це сон". Художні особливості драматурги П. Кальдерона

  • "Життя це сон"

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ. П. КОРНЕЛЬ, Ж. РАСІН

  • Життєвий і творчий шлях П. Корнеля. Особливості драматургії ("Сід", "Горацій", Драматургічні принципи)

  • "Сід"
  • Життєвий шлях і періоди творчості Ж. Расіна. Естетичні погляди драматурга

  • "Андромаха"

  • "Федра"

  • ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА

  • Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"

  • "Мізантроп"

  • ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН

  • Поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", їх ідейно-тематичний аналіз

  • ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА. ТВОРЧІСТЬ Д. ДЕФО, Д. СВІФТА

  • Філософські основи англійського сентименталізму

  • Д. Дефо — просвітитель XVIII ст. Літературна діяльність

  • Літературна І політична діяльність Дж. Свіфта

  • "Мандри Гуллівера"

  • Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. ВОЛЬТЕР, Д. ДІДРО

  • Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, "Орлеанська діва", драматургія, "Магомет", "Заїра";комедії — "Задіг")

  • Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості французького просвітника. Філософські повісті "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст"

  • "Небіж Рамо"

  • ДІЯЛЬНІСТЬ Ж.-Ж. РУССО І П. БОМАРШЕ

  • "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

  • Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії

  • Маркіз де Сад — французький письменник, філософ, політичний діяч

  • ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ "БУРІ І НАТИСКУ". Г. Е. ЛЕССІНГ

  • Гердер та ідея народності. Характеристика творчості

  • Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

  • Естетика театру Лессінга

  • ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА

  • Внесок письменника у розвиток жанру балади

  • Драматургія німецького просвітника "Підступність і кохання", "Вільгельм Телль"

  • ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

  • Діяльність Гете у державному апараті Веймара

  • Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"

  • "Страждання молодого Вертера"

  • Особливості балад Й.-В. Гете. "Вільшаний король", "Рибалка"

  • ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ

  • Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр "Дель Арте"

  • Жанр казки - ф'яби у творчості К. Гоцці

  • Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

  • ДАНІЕЛЬ ДЕФО "РОБІНЗОН КРУЗО". УСЛАВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ І ЗАПОВЗЯТЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЧУЖОГО ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА "КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ" ТА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ "ПРИРОДНОЇ ЛЮДИНИ" У ПОВІСТІ ВОЛЬТЕРА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • СУМНА ІСТОРІЯ ЖИТТЄВИХ ПРИГОД ФІГАРО У КОМЕДІЇ БОМАРШЕ "СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК"

  • НЕНАВИСТЬ ДО ДЕСПОТИЗМУ І ПРИСТРАСНЕ ПРАГНЕННЯ ЗМІНИТИ СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК У ДРАМІ Ф. ШІЛЛЕРА "РОЗБІЙНИКИ"

  • ПОШУКИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ГЕТЕ "ФАУСТ"