Спочатку "Мандри Гуллівера" сприймаємо як смішну, веселу казку про велетня і пігмеїв, але швидко розуміємо, що йдеться про найголовніше— про людину і суспільство. Свіфт заперечував політичний лад, у якому вся влада належить одній людині. Мужній, гуманний Гуллівер, оточений невдячними ліліпутами, — це сам письменник при дворі англійських королів. У період написання своєї знаменитої книги Свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вігам. Саме тому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів; перші з них — прихильники високих підборів, другі низьких. На всі урядові посади імператор Ліліпутії, в якому всі впізнали короля Георга І, який правив Англією протягом 1714—1726 років, призначав тільки прихильників низьких підборів. У наступникові ліліпутського трону, що симпатизував тремексенам і мав один високий підбор, а другий низький і тому навіть трохи шкандибав, сучасники Свіфта пізнали принца Уельського, який загравав з представниками і торі, і вігів, не знаючи, кому надати перевагу.
Запекла боротьба між прихильниками тупого кінця і гостроконечниками — це сатиричне змалювання кровопролитних релігійних зіткнень між католиками і протестантами в Англії часів Свіфта. Синя, зелена, червона нитки, за володіння якими так принизливо боролися можновладці ліліпутів ("Імператор, взявши в руку палицю, тримає її то горизонтально, а кандидати, ідучи один по одному, то стрибають через неї, то пролазять під нею, залежно від того, опускає чи підіймає імператор"), — це кольори англійських орденів Підв'язки, Пані та святого Андрія, за нагородження якими придворні теж були здатні на ганебні вчинки. Стосунки Ліліпутії та Блефуску разюче нагадують відносини між Англією і Францією часів війни за "іспанську спадщину".
Свіфт —великий майстер художнього слова — прекрасно володів всіма засобами сатири. Його улюбленим прийомом була іронія, яка служила для викриття негативних моментів дійсності. Наприклад, жорстокість і лицемірство монархів виступали особливо яскраво, коли сатирик подавав їх як великодушність та справедливість. З цією метою Свіфт примусив Гуллівера славити "ласку" та "поблажливість" імператора Ліліпутії, який замінив йому, невинній людині, смертну кару на позбавлення зору.
Свіфт боровся засобами сміху, він зривав маску з тогочасного суспільства, показуючи його брехню і вади. На сторінках роману і нові, й освячені віками суспільні установи та явища стають смішними, вульгарними — царський двір порівнюється з помийницею, сенат з табуном гусей, релігійні чвари відтворені суперечкою, з якого кінця розбивати яйце.
Іронічним був підхід до зображуваного: маленькі розміри відкритого Гуллі-вером світу покликані продемонструвати ницість і безглуздість державних установ Ліліпутії. Оскільки Ліліпутія — це алегорія, то стає зрозумілим, що не лише Гуллівер для Свіфта — не герой, а й Англія — не просвітницький ідеал держави.
"Головною метою кожного мандрівника має бути виховання розуму та доброчесності своїх співвітчизників за допомогою добрих і поганих прикладів з життя чужих країн" (Дж. Свіфт).
Свіфт викривав істинну сутність явищ політичного життя Англії ХУГО століття. Те, що неможливо було сказати відкрито, письменник говорив за допомогою алегоричних образів. Сатирик стверджував: "Сатира — своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить, як правило, обличчя всіх, крім свого власного".
Поведінку Гуллівера у ліліпутів відтворює Ф. Кривін у вірші "Гулливер становится лилипутом":
Мир лилипутов копошился у его каблука,
Суетился, и хлопотал,
И карабкался на вершины прогресса,
Между тем так легко и свободно шевелюрою
бороздил облака
Он, Лемюэль Гулливер,
Человек возвышенных интересов.
С интересов — то, собственно, всё и началось:
Случайный лилипут, заблудившийся в Гулливеровом ухе,
Оставил там, как собака забытую кость,
Какие-то сплетни, какие-то пошлые слухи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Мандри Гуллівера"“ на сторінці 1. Приємного читання.
