Щоб надрукувати "Розбійників", Шіллерові довелося позичати гроші. П'єсу було надруковано без підпису, проте ім'я автора відразу ж стало відомим.
13 січня 1782 року на сцені Мангеймського театру (у сусідньому курфюршерстві Пфальц) відбулася прем'єра трагедії. Шіллер потайки поїхав на прем'єру, яка пройшла із тріумфом. На афіші вперше було написане ім'я автора. За весь час існування театру такого успіху не мала жодна п'єса.
Тріумф "Розбійників" пояснювався насамперед їхньою актуальністю: у ІІІіллеровій трагедії глядачі знайшли відповідь на багато хвилюючих питань сучасності.
Друга поїздка Шіллера до Мангейма стала відома герцогу, так само як і деякі особливо уїдливі цитати із "Розбійників". За самовільний від'їзд Шіллер мусив сплатити "штраф" — двотижневий арешт. До того ж отримав наказ у майбутньому нічого не писати, окрім медицинських трактатів.
Шіллер прийняв відчайдушне рішення — втекти із Вюртемберга до Мангейма. Втеча вдалася. У ніч на 23 вересня 1782 року, скориставшись сум'яттям пишних торжеств на честь російського цесаревича Павла Петровича, який був одружений з племінницею герцога Карла Євгенія, Фрідріх разом із своїм другом — музикою Штрайхером — залишив Штутгарт.
У Мангеймі на поста чекало розчарування: керівник княжої трупи дипломатичний барон фон Дальберг не поспішав підтримувати молодого автора, що опинився у ролі політичного втікача. Тільки у 1783 році він уклав із Шіллером трирічний контракт на постановку трьох нових п'єс. Дві з них— "Змова Фіаско у Генуї" та "Підступність і кохання" були поставлені у 1784 році. Робота над третьою— історичною трагедією "Дон Карлос" — розтягнулася на декілька років і була завершена Шіллером вже після того, як він залишив Мангейм.
Проте письменник жив надголодь, працював ночами. Йому допікали борги. Від боргової в'язниці Шіллера врятував господар квартири — муляр, котрий віддав йому всі свої заощадження.
Подальше перебування у Мангеймі стало нестерпним. Тоді Шіллер згадав про існування ласкавого листа від невідомих друзів із Лейпцига. Ще влітку 1784 року вони запрошували поета до себе, тому, не гаючи часу, він вирішив їхати.
У цей час письменник багато працює, починає серйозно вивчати історію, філософію, пише прозові твори, завершує роботу над великою драматичною поемою "Дон Карлос, інфант іспанський" (1783—1787).
Поет розмірковував над багатьма проблемами. Його тепер не задовольняв колишній герой — бунтар-одинак. Він утвердив тип нового героя, здатного дбати про інтереси усього людства.
Намагаючись знайти відповідь на хвилюючі питання сучасності, Шіллер частіше й частіше звертається до історії, віддаючи її вивченню багато часу і зусиль, пише "Історію Тридцятилітньої війни".
Історичні праці Шіллера привернули увагу вченого світу. У 1788 році його запросили у якості професора до Ієнського університету (поблизу Веймара).
В Ієні Шіллер близько познайомився із видатними людьми того часу: мовознавцем В. фон Гумбольдтом, філософом Фіхте.
В університеті загалом панувала атмосфера дріб'язковості та заздрісності — це пригнігувало поета. На початку 1791 року він попрощався із професорською кафедрою, але роботи над історичними та філософськими працями не припинив. Невдовзі він пише цікаві статті з питань естетики, зокрема "Листи про естетичне виховання людини" (1794).
Серед друзів Шіллера була родина зубожілих дрібнопомісних дворян Ленгефельд — мати і дві доньки. Поет щиро покохав молодшу — Шарлотту, і 1790 року вони побралися. Оскільки Шіллер не любив публічних урочистостей, то свідками церемонії вінчання, що відбулося у тихій сільській церкві, були лише сестра й мати нареченої.
Одруження не принесло Шіллерові ні спокою, ні достатку. Щоб прогодувати себе й молоду дружину, він мусив працювати по 14 годин на добу.
Роки злигоднів і тривог далися взнаки: 1791 року письменник тяжко захворів на сухоти.
Почалася уперта боротьба за життя. Радісною подією стала подорож Шіллера на землю батьків до Вюртемберга, де він не був 11 років.
У 1794 році, повернувшись із мандрівки, Шіллер вдруге зустрівся із своїм великим сучасником И. В. Гете (перша зустріч — 1788 р.). Відтоді і почалася їхня дружба.
Друзі, незважаючи на свою діаметральну протилежність, листувалися, гостювали один у одного. Шіллер ділився з Гете своїми творчими задумами, обмірковував з ним свої п'єси до найменших дрібниць. Більше того, вони разом написали цикл сатиричних епіграм "Ксенії", що викликав справжню бурю навколо імен обох авторів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА“ на сторінці 2. Приємного читання.
