ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР

Українське народознавство

Отже, як бачимо, навчання вищій мудрості було, як правило, добровільним: "мусиш згоріти в огні, який викрешеш власною рукою". Тут вогонь символізує духовне прагнення, горіння душі, яке або є, або його нема. Не кожен здатен "згоріти" ритуальна Недаремно волхв попереджує: "Не ти згориш, а дурень, який до мене прийшов по науку". Вогонь виступає безначальною духовною субстанцією в обрядах посвячення (ініціацій), які учень має пройти трикратно. Казка про Оха розповідає, що після першого "спалювання" учень перетворюється на яйце — символ пізнання таємниць тваринного світу, після другого — на горіх — символ рослинних чарів, а після третього — на макове зерня — символ розуму і мудрості як ідеалу7. Такою була етнічна нраукраїнська школа — система знань і виховання.

Зміни у вихованні почалися з 988 року, коли князь Володимир силоміць забирав дітей до новостворених шкіл, щоб навчати їх християнству. Проповідь нових моральних законів, які не узгоджувалися, а то й просто суперечили етнічному світогляду та Звичаєвому Праву, викликала серед знатних мужів обурення, а серед простих людей - острах.

Чужовір'я сприймали як духовну смерть. Адже у свідомості народу міцно трималися етнічні знання про цінність Роду і Волю як духовний ідеал. Важко було повірити, що "раби божі" в наступних життях будуть мати Волю. Таким чином, руйнувався весь цілісний світ, розпадалася вся світобудова народних цінностей та ідеалів. Трагедія руського народу була очевидною. Про це літопис оповідає так: "І почав він ставити по городах церкви, і попів (настановляти), і людей на хрищення приводити по всіх городах і селах. І, пославши (мужів своїх), став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували"8. Багато століть руська душа буде борсатися між природними етнічними ідеалами і нав'язаними "вселюдськими".

За Ярослава Мудрого вже існували початкові школи, школи та училища при монастирях (всього налічувалося близько чотирьохсот). До перших педагогічних праць християнського часу можна віднести "Поу-ченіє" Володимира Мономаха, яке він склав для своїх синів. Твір пересипаний цитатами із Біблії, яку Ярослав коментує і пояснює через призму свого власного розуміння. Хоча праця вже позначена християнським впливом, у ній є безліч посилань на мудрість народу, народну мораль: "Якщо ви при силі, хоч раз поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі", "Убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте", "Додержуйте клятви, щоб переступивши її, не погубити душі своєї", "Старих шануй, як отця, а молодих, як братів". "У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться", "Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло", "Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши"9.

Як бачимо, ці правила діти засвоювали насамперед від батьків, в родині; а в громадських стосунках молоді люди перевірялися на громадянську зрілість.

Традиції української етнопедагогіки розвивали й козацькі січові школи. Хлопчики з дев'яти років приймалися у науку, де проходили не тільки навчання грамоти, але й військової виправи, музики, співу, поводження у громадському середовищі. Підростаючи, вони допомагали вчителям у роботі з молодшими учнями, підтримували дисципліну. Старші школярі також заробляли гроші на утримання школи читанням молитов за померлих чи вбитих козаків, продажем ладану чи свічок, новорічними привітаннями тощо. В учнівському колективі було самоврядування за зразком козацького: самі учні обирали собі отамана. Після шкільних занять відбувалися ігри та забави, спрямовані на фізичне загартування молодих козаків, а для старших - військові вправи та змагання. Значна увага приділялася національним звичаям та обрядам.

Козацька педагогіка ґрунтувалася на ідеях національної свободи, людської гідності, почутті господаря своєї землі.

Традиції української етнопедагогіки творчо розвинув видатний філософ Григорій Сковорода. Він гостро засуджував відірвану від практичного життя систему виховання, яка ігнорувала природу дитини, пригнічувала в ній людські нахили й прагнення. У той час деякі українські поміщики та старшина віддавали перевагу "модному" вихованню, досить часто далекому від справжнього пізнання життя, забуваючи свої національні традиції. Григорій Сковорода нагадував їм: "Якщо ти українець, будь ним. Якщо ти поляк, то будь поляком. Ти німець? Будь німцем. Ти француз? Будь французом. Татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і своєю мірою, і все прекрасне, що чисте, природне, тобто непідробне"'0.

Значний внесок в етнопедагогіку зробили українські письменники Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка, Іван Франко і Михайло Коцюбинський, які зберегли для нас джерела народної мудрості, де відображені й народні педагогічні погляди.

Маємо також праці видатних педагогів, які замовчувалися довгі десятиліття: Софії Русової, Костянтина Ушинського, Григорія Ващенка та багатьох інших. Хоча нині, зрозуміло, слід оновлювати систему педагогічних поглядів, узгоджуючи її з вимогами сьогодення. Етнопедагогіка як окрема дисципліна не вивчалася в жодному педвузі України. Лише за незалежної України з'явилися перші курси цієї дисципліни, з яких уже постає цілісна система народної педагогіки українців, яка увібрала в себе досвід багатьох поколінь із глибокої давнини. Майбутнім українським педагогам читаються лекції про сутність і особливості національного виховання, його філософські основи та історію становлення і розвитку, шляхи і засоби формування національних духовних цінностей. Змінилося наше ставлення до "загальнолюдських" цінностей, слід поборювати всілякі теорії, сформовані на асимілятивній ідеології.

Українська етнопедагогіка має стати основою національної системи освіти та виховання. Так, Юрій Руденко виділяє кілька розділів етнопедагогіки: народне дитинознавство, народна виховна практика (з її основою — батьківською педагогікою, народна дидактика) та народна педагогічна деонтологія.

• 1. Народне дитинознавство має вивчати духовний світ дитини в різні періоди її життя: вікові та психологічні особливості дітей, їхнє мислення, емоції, світосприйняття. Кожна вікова група зумовлює певний вид догляду, виховання та навчання.

• 2. Батьківська педагогіка. Саме в родині — природному осередку зростання дитини — виховується любов до батьків, родини, Батьківщини, рідної мови, історії та культури, засвоюються основні моральні принципи, розвиваються почуття добра, совісті, справедливості. Отже, батьки — головні природні вихователі дитини. Найкращі умови для виховання повноцінної людини дає поєднання родинних і загальнонаціональних традицій, регіональних звичаїв, які підтримуються батьками і передаються дітям.

• 3. Народна дидактика. Головними напрямками народної дидактики є саме особиста праця дитини, дослідницький пошук, живе спілкування, в якому найкраще виявляється особистість дитини, розвивається мислення й мовлення, пам'ять і воля.

• 4. Народна педагогічна деонтологія (від гр. потрібне, необхідне) вивчає етичні проблеми: почуття обов'язку і моральних вимог. Ось головні ідеї та настанови, які передаються у спадок: любов до батьків, родини, хліба, рідної землі, піклування про молодших, співчуття та співпереживання, вірність прадідівським заповітам тощо.

Етнопсихологія тісно пов'язана з народною педагогікою. Слід знати психологічні особливості української дитини, перш ніж приступати до її навчання та виховання. Як зазначала Софія Русова, українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто ховається від інших зі своїми переживаннями. Отже, до неї слід підходити з повагою до її індивідуальності, не потрібно силувати ні до роботи, ні до гри.

Вікові категорії розвитку дитини такі: новонароджений — до 10 днів, немовля — до 1 року, дитина — до 11 років, отрок — до 16 років, юнак — до 20 років; дівчинка — до 13—15 років, дівчина — 15—20 років.

Кожна вікова група потребує особливого догляду і виховання. У народі завжди хвалять матір, яка постійно розмовляє із немовлям, співає пісень, адже це з раннього віку розвиває розумові здібності дитини. Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятися в їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну, полотна тощо. Робили їх батьки, рідні чи купували на ярмарках. Іграшки, виготовлені народними умільцями, дуже часто є довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють формуванню естетичних смаків.

Виховуючи культуру поведінки, в Україні здавна застосовували методи, що свого часу були засуджені як забобони, проте в народі вони випробувані протягом століть: "Не сідай за вугол стола, бо не одружишся", "Коли їси, то не співай, бо матимеш дурного чоловіка (дурну жінку)", "Не об'їдайся за обідом, бо пупцем потече", "Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка", "Коли сидиш, то не дриґай ногами, бо чорта колишеш", "Не облизуй макогін, бо швидко полисієш",

"Не сьорбай і не клацай ложкою по зубах, бо будеш мати заїди", "Не об'їдайся сира, бо скоро буде твоя голова сива", "Іж окрайці з хліба, будуть тебе хлопці (дівчата) любити".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  • ТРИПІЛЬСЬКА ДОБА

  • АРІЙСЬКА ДОБА

  • СЛОВ'ЯНСЬКА ДОБА

  • АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • СУЧАСНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ТИПИ УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІТА ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

  • ПЕЛАЗГИ

  • КІММЕРІЙЦІ

  • САРМАТИ

  • РУСЬ

  • УКРАЇНА

  • НАЗВИ РІЧОК

  • ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

  • ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ

  • УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.

  • УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ

  • ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

  • ЕТНІЧНІ СКЛАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • СОЦІОПСИХІЧНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

  • МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

  • "ХВОРОБИ" НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХІКИ

  • ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

  • ПОЛІССЯ І ВОЛИНЬ

  • КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ

  • ПОДІЛЛЯ

  • СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА

  • СЛОБОЖАНЩИНА

  • ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

  • ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

  • РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

  • Сварог.

  • Перун.

  • Світовид.

  • Дажбог.

  • Хорс.

  • Стрибог.

  • Велес (Волос).

  • Мокоша.

  • Ладина родина. Лада.

  • Ярило.

  • Семиярило.

  • Коляда.

  • ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

  • Домовик

  • Русалки.

  • Чорт.

  • Перелесник.

  • СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ (за Велесовою Книгою, фольклором та археологічними даними)

  • ВЧЕННЯ ПРО СОТВОРЕННЯ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО РІД

  • ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

  • ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

  • ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

  • ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

  • ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

  • ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

  • ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

  • ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

  • ВЕСНЯНКИ

  • РУСАЛЬНІ ПІСНІ

  • АСТРОНОМІЧНІ ЗНАННЯ ТА НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

  • ТИЖДЕНЬ — НАЙДАВНІША КАЛЕНДАРНА ОДИНИЦЯ

  • МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР

  • ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

  • УКРАЇНСЬКА РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРА

  • ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА

  • ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА

  • ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І СПРОБИ ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ

  • УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО

  • ДВОВІР'Я ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

  • УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ ТА СВЯЩЕНІ ЗНАКИ

  • РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

  • КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

  • ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

  • НАРОДНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

  • КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

  • НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

  • НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

  • ГОСПОДАРСТВО, ПОБУТ, РОДИНА

  • ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО

  • АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ДОМАШНІ РЕМЕСЛА ТА ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

  • ВИДИ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ

  • РОСЛИНИ І ТВАРИНИ В ПОБУТІ ТА ЗВИЧАЯХ УКРАЇНЦІВ

  • ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ

  • КВІТИ І ТРАВИ

  • ТВАРИНИ ТА ПТАХИ

  • СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • РОДИЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

  • ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

  • ЕТНОПЕДАГОГІКА ТА ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР
  • ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЕТНОПЕДАГОГІКИ

  • ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

  • ЖИТЛО, ДОМАШНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОБУТ

  • ПОДВІР'Я ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ РЕМАНЕНТ

  • ЇЖА ТА ХАРЧУВАННЯ

  • ОДЯГ ТКАЦТВО, ВИШИВКА

  • СВЯТА КОПА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ