Опис викрадення дівчини подає французький мандрівник XVII ст. Г. де Боплан у книзі "Опис України", виданій у Франції (1650). Під час танцю хлопець міг викрасти дівчину навіть з багатої родини: "Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танка шляхетних дівиць, навіть дочок свого поміщика. Але при цьому моторність і спритність необхідні: викрадач неодмінно повинен вислизнути зі здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше 24 годин. Тільки тоді прощають сміливця; інакше пропала його головонька. Якщо викрадена дівчина побажає вийти за нього заміж, він зобов'язаний під страхом смертної кари одружитися з нею; якщо ж ні, - викрадач вільний від покарання"4.
Цікавим звичаєм є сватання дівчини до хлопця: відмовляти дівчині ("дати їй гарбуза") вважалося гріхом, адже застосовувався цей звичай тоді, коли дівчина була вагітна, а хлопець не хотів одружуватися із нею. Ця форма шлюбу була рятівною для дівчини.
Звільнення від страти шляхом шлюбу — це народна українська традиція, шо існувала в системі Звичаєвого Права. У писемних правових статутах її не було, тобто це був неписаний закон.
Рятувати від страти могла дівчина або вдова, якщо мали стратити хлопця, а також хлопець, якщо засудженою була дівчина При цьому шлюб дозволявся лише тоді, коли була взаємна згода Зберігся такий переказ, записаний на Слобожанщині: юрбі, яка супроводила козака на місце страти, "назустріч вийшла дівчина під білим покривалом. Вона підійшла до засудженого і прилюдно заявила, що хотіла б вийти за нього заміж. Юрба пристає і чекає на відповідь засудженого. Козак зажадав, аби дівчина піднесла покривало. Коли вона піднесла, козак подивився і сказав: "Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дать дубу!" — і зажадав, щоби його швидше вішали"5.
Шлюбний вік у XIX ст. для парубків становив 18-25 років, для дівчат 16—23 роки, але траплялося, що дівчата виходили заміж і в 14— 15 років. Існував звичай спочатку віддавати заміж старших дочок, потім молодших. Якщо молодша виходила заміж раніше, це вважалося ганьбою для старшої дочки. Так само за старшинством одружували і синів. За стародавніми звичаями слов'ян, весна була найкращим часом для шлюбу, адже пробуджується природа, народжується рік. Після християнізації шлюб перенесли на осінь: з 15 серпня до 14 листопада, а також від 6 січня до посту у березні. За законами народної етики, починати весілля серед тижня — непристойно, тому найчастіше їх проводять у вихідні або на свята. Весільний обряд потребує окремої розмови.
ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ ТА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ“ на сторінці 2. Приємного читання.
