Зеленій, зеленій. Яблунь червоні ябка зродила. Там дівчина яблука вержить. Вийшов до неї батенько єї:
• Ой, доню-душко, звержи яблушкої
• Ні, вам не звержу, бо милому держу...
Дівчина відмовляє також матері, сестрі й братові, нарешті, приходить милий:
• Мила душко, звержи яблушкої
• Ой, тобі звержу, бо тобі ж держу"!
Яблуко вважається плодом безсмертя. Згадаємо казки про "молодил ьні яблука", використання яблука в похоронних обрядах (клали в домовину, вірячи у його здатність воскрешати). Чарівна яблуня не раз згадується в українських та російських народних казках.
У Різдвяному обряді яблука присутні на столі як символ родючості. Відоме використання яблука і в любовній магії, до того ж, використовують не тільки плоди цього дерева, але й квіти, насіння, гілочки та листя.
На Житомирщині (нині Чорнобильська зона) ше донедавна побутувала практика словесної лікувальної магії, в якій яблуко виступало відновлюючим засобом і символом від "порчі", "дания": "Золотничко, братко] Откотн золотим яблучком..."*
Лікувальні властивості яблук відомі здавна. У Київській Русі було відомо кілька рецептів зберігання яблук взимку, сушіння, квашення, приготування солодощів. Про плодючість яблуні може свідчити такий факт: у селі Андріївні на Сумщині одна 150-річна яблуня кореневими відростками і насінням своїх плодів породила цілий яблуневий гай, площею півгектара. Лісовими яблуками любить ласувати ведмідь, тому вірили, що найкраща яблуня та, на яку він поставив свою позначку: улюблене дерево ведмідь дряпає кігтями. Саме такі дерева відшукували навіть дикі кабани, стежачи за ведмедем і відбираючи натрушені ним плоди.
Груши, як і яблуню, шанували ще в античні часи, записи про це можна знайти в давніх літописах у Греції, Римі та Київській Русі. Про лікування плодами груші було відомо ще в давньому Шумері. Українці з сушених яблук і груш варять узвар, який є обрядовим напоєм на Різдво.
Нині українськими селекціонерами виведено чимало сортів плодових дерев, й груш зокрема. Найнезвичайнішою є груша-писанка. яка росте в Ма-карівському районі на Київщині, її плоди мають оригінальне забарвлення, схоже на писанку, розмальовану червоними, зеленими й жовтими смугами.
Ясен — чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Ясен (ясень) вважався символом війни: якщо ворогові надсилали гілку ясеня, це означало початок війни або попередження. Можливо, й згадка про "воїнів Ясуна" у Велесовій Книзі пов'язана з символікою ясена. Ясен вважається й символом Дерева Життя, тому його деревину використовували в побутових цілях для виготовлення посуду, ложок, колисок, меблів, а також у суднобудуванні.
Клен найбільше використовувався для виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. У Карпатах паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті. Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини — червону калину".
Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашого часу, схрестивши терен з аличею, наші Предки вирощували сливи. Завдяки своїм колючкам терен здобув собі славу доброго захисника садиб у давнину — до двору, обсадженого терном, не міг підступитися ніякий дикий звір. Пізніше стали вважати, що терен захищає від "нечистої сили". Ось таке практичне значення цього невисокого деревця. Існує ще й дуже цікава легенда. Одна з порід терну -диптом — отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов'янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Отже, ця дивовижна властивість не могла пройти непоміченою повз увагу наших Предків: вважалося, що з неопалимої купини виходять Боги, аби показати людям істину. Пізніше цю легенду запозичили юдеїта християни.
В Україні з неопалимою купиною пов'язаний образ Богині-Матері, а після прийняття християнства — і Діви Марії, але цей образ незнищенної квітки життя має язичницьке коріння.
Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалася оберегом від злих духів, тому її досить часто садили біля хати, щоб милувала око і захищала садибу.
Жіноча символіка берези відображена в оздоровчій магії. Листя берези матері заварюють для купелі своїх дочок. В українському фольклорі збереглося замовляння:
Прошу, Березко, рушати в купіль, Щоб моє серце всім було любе, Прошу, Березко, в добру годину, Щоб тільки добре не знало спину. Прошу, Березко, у купіль-воду, Щоб мала доня файненьку вроду. Кидай, Березко, під ноги рутку, Щоб моя доня не мала смутку27.
Широко використовувалася кора берези — береста — для "берестяних грамот". На ній учні вчилися писати, а дорослі писали листи, робили різні побутові записи тимчасового значення. Отже, в часи, коли папір був занадто дорогим і використовувався для книжок, побутувало письмо на бересті. Для цих грамот бересту знімали так, щоб не пошкодити самого дерева, адже місця, де був знятий тонкий шар кори, мають властивість нарощувати нову кору.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДЕРЕВА І КУЩІ У СВІТОГЛЯДІ ТА ЗВИЧАЄВОСТІ УКРАЇНЦІВ“ на сторінці 6. Приємного читання.
