І хоча література України періоду майже трьох століть була багатомовною (старослов'янська, латинська, польська, російська), вже з'являлися твори, написані близькою до народної української або книжною українською мовою. За свідченням сучасників, тоді існувало безліч рукописних збірників народних пісень або віршів, написаних простою народною мовою. Якщо церква прагнула якомога довше зберігати церковнослов'янську мову як літературну, то світська література, особливо поезія, тяжіла до вживания народної та близької до народної української мови. Про це, наприклад, писав Іван Жоравнішький (1575 р.)г'. Отже, як бачимо, Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко починали не на порожньому місці. І ціпком зрозумілою є думка Івана Франка, що "Енеїда" Котляревського "не була абсолютно новим явищем в руському письменстві як з погляду мови, так і в плані літературного методу... Котляревський був продовжувачем старої руської літературної традиції""'.
Ділова мова українських сотенних канцелярій наближалася до народної, хоча й мала традиційні риси тогочасного діловодства. Писарі зберігали фрази-стереотипи з Литовського статуту та інших правописних кодексів. Цінні зразки мови дають судові документи, які фіксували живе мовлення свідків і підсудних, адже для достеменпості документів була потреба в дослівному записі свідчень. Тому в них спостерігаються мовні риси різних соціальних верств українського народу.
У другій половині XVI ст. в Острозі утворився значний культурний осередок, який очолив князь Костянтин Острозький. Тут видавалися книжки й формувалась книжна українська мова, яку розвивані письменники XVII ст.
Але не всі освічені люди цього часу розуміли необхідність вживання народної мови як літературної. Хитання у виборі мови для писання творів — характерне для XV—XVI ст. явище. Так. гетьман Ходкевич 1568 р. писав у передмові до "Учительного євангелія" про те. що він хотів перекласти цю книгу зрозумілою для народу мовою, але "мудрі люди" застерегли його, вказавши, що при перекладі "з давших пословиць на новые, помылка чиниться немалая".
Ось як про це писав і Павло Житецький: "Мова ця звучала неоднаково в різних краях Литовської держави: це була то українська, то білоруська мова, а то й інша і собі поділялась на багато окремих говірок. Тим то й можна уявити собі, на які труднощі натрапив би письменник, якби він наважився говорити чистою народною мовою, заздалегідь не вивчивши народні наріччя, що в XVI віці неможливо було не тільки у нас, а й у Європі"1'.
Отже, різноманітність українських говірок стримувала письменників у застосуванні народної мови як літературної. Тому вони й намагалися виробити таку книжну мову, яка була б зрозумілою для всіх. Проте дуже часто їхній вибір зупинявся на латинській, польській або, в кращому випадку, церковнослов'янській мовах.
УКРАЇНСЬКА МОВА XVII—XVIII ст. ТА ПРАВОПИСНІ ШУКАННЯ XIX СТ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ СЛОВНИКИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
