"Ярославові книжники"

Українська культура в європейському контексті

Клим Смолятич — другий після Іларіона український митрополит Київської держави, обраний на цю високу посаду поза волею константинопольського патріарха, продовжує лінію Іларіона. Він є автором "Посланія пресвитеру Фоме" і кількох "слів".

Кирило Туровський — автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов. Його перу дослідники приписують такі пам'ятки, як: "Притча о человечестій души и о телеси" (про сліпця і хромця), "К Василию игумену Печерському" (про безтурботного царя і його мудрого радника), "Сказание о черноризьчьстім чину" (тобто про чернечий стан), вісім похвальних

"слів" тощо. Він видатний майстер урочистого красномовства. Усі його твори писалися з пропагандистською метою.

Такі жанри оригінальної літератури Київської Русі, як "повчання" ("Повчання" Володимира Мономаха, послання Феодосія Печерського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література також відстоювали ідею самобутності Київської церкви.

Житійна література XI—ХШ ст. — анонімне, приписуване монахові Іакову "Сказаніє и страсть и похвала святую мученику Бориса и Гліба" (відоме вже в списку XII ст.) та "Чтеніє о житій и о погубленій блаженную страстотерпцу Бориса и Гліба" Нестора Печерського, створені на межі XI—XII ст. Перу Нестора належить також і житіє Феодосія Печерського (1108 р.), аскета, ченця, засновника українського чернецтва.

Ходіння до "святої землі", до Палестини, "Гробу Господнього" — сповіді про мандри українців, які бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаева), і в літописах (за 1163 р.), і в книжних легендах ("Києво-Печерський патерик") склали паломницьку літературу або літературний жанр так званих "хожденій". Найвидатнішою пам'яткою цього жанру е "Житіє и хоженье Данила, руськыя земли игумена". "Книга-паломник" і "Странник" — паломницькі записки, що вийшли з-під пера Добрині Яндрейковича, який відвідав Царгород у 1200—1204 рр. і описав усе бачене.

Найвидатнішим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури є "Слово о полку Игореве, Игоря, сына Святослава, внука Ольгова". Знайшов цей знаменитий твір під кінець XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 р. видав. Про автора "Слова" на сьогодні нічого певного нам не відомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська. Велич "Слова" полягає в тому, що автор зумів піднестися до високих регістрів історичного мислення, висловити найпро-гресивніші на той час думки.

Лірична ламентація (скарга, нарікання), плач за втраченою могутністю й величчю Русі, твір, за жанром дуже близький до "Слова о полку Ігоревім" — "Слово про погибель Руської землі", створене десь між 1225 і 1238 р.

"Моленіє" Данила Заточника, створене на межі XII—XIII ст., теж відстоює сильну князівську владу, опору і надію всіх підданих.

Коли і як саме виник феномен літописання, сьогодні відповісти з повною достовірністю просто неможливо. Спочатку це були записи подій, ведені ченцями в монастирях. Поступово вони перетворювалися на літературно-наукові твори. До порічних записів стали вносити докладні описи подій, спостереження, характеристики дійових осіб, різного характеру сентенції (вислови повчального характеру). Порічні записи поступово перетворювалися на "енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський). Автори літописів висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію, редагували в них праці попередників і цими прикметами дали підстави дослідникам, наприклад" О. Шахматову, виділяти з літописів окремі фрагменти і встановлювати за ними хронологію редакцій. Виходячи з цього, вчений визначив, що перший вітчизняний літопис був написаний у 1037—1039 рр. при Софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.

Другим за часом творення є Новгородський літопис, складений близько 1050 р. З другої половини XI ст. літописання продовжувало розвиватися і в Києво-Печерському монастирі. Тут 1073 року високовчений чернець Никон склав перший Печерський літописний звід. Він включив до нього розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава. У1093—1095 рр. ігумен Іоанн написав другий Печерський звід, названий О. Шахматовим Початковим. У ньому знайшли своє відображення зростання міжкнязівських усобиць та боротьба Русі з половцями. Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу.

Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається "Повість врем'яних літ", яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 р. До нього увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами. Головна мета, яку поставив перед собою Нестор — з'ясувати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює "норманську" теорію, виводячи князівську династію від варягів.

"Повість врем'яних літ" — літературно-енциклопедичний твір, у якому читач знаходив історію східних слов'ян, місце Русі в загал ьноісторичному процесі.

У XII ст., у період загострення міжкнязівських чвар, виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинсько-му, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі, продовжується літописання у Новгороді та інших містах. З'являються його нові форми: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини тощо. Київське літописання XII ст. продовжувалося у Видубицькому монастирі. Тут за князя Рюрика Ростиславича ігумен Моїсей склав власний, своєрідний Київський літописний звід, гідний продовження "Повісті" Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття.

У середині XIII ст. важливим центром літописання стає галицьке місто Холм. Тут було складено початкову частину Гал и ць ко -Волинського літопису — звід Данила Галицького, доведений до 1260 р. Головну увагу літописець приділив описові боротьби з крамолою (бунтом) бояр, звеличенню князів Данила та Василька Романовичів, котрі після смерті батька Романа

Мстиславича упродовж сорока років наполегливо й послідовно відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.

Книгу на Русі любили й шанували. Рукописні книги були дуже дорогими, їх переплітали в міцні оправи з металевими замками, прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами. Якщо ікони можна було привозити з Візантії, то книги треба було або перекладати, або писати місцевою мовою. Книжкова мініатюра (хоч вона часто мала перед собою візантійський оригінал) виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками. До наших днів збереглося кілька рукописних книг XI— XII століть, переписаних та оздоблених київськими майстрами. Найдавніша з них — "Остромирове Євангеліє", написане у 1056—1057 рр. "Виконував" цю книгу диякон Григорій. Це урочистий, великий фоліант, написаний на пергаменті гарним урочистим шрифтом — так званим уставом. Зміст книги — євангельські щоденні читання. Переписано її з болгарського оригіналу, як і більшість давньоруських церковних книг того часу, прикрашено численними ініціалами, заставками та трьома великими, на весь аркуш, мініатюрами з зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Колористична гама зображень яскрава, насичена і водночас вишукана.

Барвисті орнаменти довкола зображень подібні до орнаментів Софійського собору і, очевидно, мають спільним джерелом орнаменти візантійських та болгарських рукописних книг. Проте, як відзначають дослідники, особливістю мініатюр "Остромирового Євангелія" є їхня близькість до славетних київських перегородчастих емалей. Це підкреслюється ще й тим, що лінії в зображеннях виконано золотом.

Друга книга — "Ізборник Святослава", витворена дияконом Іоанном у 1073 р., цікава зображенням сім'ї Святослава Ярославовича, а також заставками і малюнками на полях.

На мініатюрах латинської книги "Трирський псалтир" привертають увагу портретні зображення князя Ярополка, княгинь Ірини і Гертруди, зображення Богоматері, "Розп'яття" і "Різдво Христове". Мініатюри виконані між 1078 і 1087 р., очевидно кількома майстрами і мають візантійські й романські риси. Загалом мініатюри виконувались у плоскій, графічній манері, характерній для мистецтва XII ст.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Ярославові книжники"“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"
  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ