Поряд з мандрівними трупами М. Кропивницького, П. Саксаганського й І. Карпенка-Карого, Д. Гайдамаки, О. Суходольського, Л. Сабіна у Києві існував і перший стаціонарний український театр М. Садовського (1906— 1920 рр.).
З поглибленням утисків щодо культури під час революції 1905—1907рр. визначну роль у розвитку української музичної культури відігравав саме цей театр, бо опери на його сцені співалися українською мовою. В театрі М. Садовського знайшли своє втілення "Запорожець за Дунаєм" С. Гуле* ка-Артемовського, "Чорноморці", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Енеїда" М. Лисенка, "Продана наречена" Б. Сметани тощо. Деякі з цих опер за професійним рівнем не поступалися виставам Міського театру. Однак колектив, керований М. Садовським, був нездатний забезпечити успішний розвиток українського оперного мистецтва. Перешкоджали цьому політика царського уряду, постійна потреба коштів і, зрештою, приватний характер ведення справи.
Привілейоване становище серед інших займав Міський (оперний) театр, заснований у 1867 р. Він був першим у Російській імперії провінційним закладом такого типу. Мав фінансову підтримку від міської влади, основний контингент відвідувачів становили матеріально забезпечені верстви населення. Поява такого театру засвідчувала неухильний культурний прогрес в Україні, сприяла формуванню естетичних смаків, художніх уподобань певної частини тогочасного суспільства. Сам факт його діяльності був своєрідним стимулом, що заохочував до роботи в оперному жанрі українських композиторів.
Разом з тим цей театр працював у художньому руслі Петербурзького і Московського імператорських театрів. На межі XIX—XX ст. у його репертуарі з'являються нові видатні твори П. Чайковського, М. Римського-Корсакова, Р. Вагнера та ін. Як мистецький заклад Міський театр перебував на високому професійному рівні, не поступаючись багато в чому навіть столичному.
Проте операм українських композиторів тут практично не було місця. Такою була доля всієї музично-театральної спадщини М. Лисенка, П. Со-кальського, Б. Підгорецького, М. Аркаса та ін.
Україна завжди славилася своїми співаками. Найталановитіші з них, аби мати можливість повністю розвинути свій талант, йшли на кращі сцени Петербурга, Москви, Парижа і Мілана, де досягли високого становища в мистецькому світі. Серед них — А. Нежданова, С. Крушельницька, О. Мишуга та ін. У книзі "Повернення мадам Баттерфляй в рідне гніздо Toppe дель Лаго" Р. Кортопассі писав: "У перші десятиріччя XX ст. на оперних сценах світу царювали лише чотири особи чоловічої статі — Бат-тістіні, Тіта Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч з ними. Нею була Соломія Крушельницька. Однак порівняно з уславленими колегами як особистість вона виявилась набагато вищою".
Соломія Крушельницька (1872—1952 рр.) у 1893 р. закінчила Львівську консерваторію. У дипломі зазначалося: "...мас всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...". Того ж року, після роботи у Львівському міському театрі, вона поїхала навчатися в Італію. А через кілька років почалися її тріумфальні гастролі по країнах світу. В історії оперного мистецтва С. Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що вона була всебічно обдарована й освічена, сповнена артистичного чуття й шляхетності, розмовляла й співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською, іспанською мовами. С. Крушельницька мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на спорудження українського університету й театру у Львові.
На західноукраїнських землях продовжував діяти театр "Руська бесіда", режисером до якого був запрошений з Наддніпрянщини М. Садовсь-кий, а потім — Й. Стадник. На сцені цього театру розквітли обдарування В. Юрчака, К. Рубчакова, А. Ніжанківського, Є. Коханенка.
Видатні митці цього часу розуміли штучну відчуженість українства від загального потоку європейської культури як перешкоду на шляху понівеченої культури до її розвою. Тому природним було прагнення тогочасної інтелігенції залучити українську культуру у всесвітній духовний потік. Створюючи свою драматургію, Леся Українка (1871—1913 рр.) охоплює майже увесь ландшафт світової культури від Старого Заповіту і пізньої античності до американської передреволюції та революції французької, тим самим підключаючи національне до всесвітнього. Доля минулого стає для авторки "Вавилонського полону", "На руїнах", "Йоганни, жінки Хусової" моделлю "руїн" і "полонів" української історії, "переодягненням" української дійсності.
Композитор, визначний диригент О. Кошиць (1876—1944 рр.) виступив одним з організаторів Української республіканської капели, концертна подорож якої по країнах Західної Європи та Америки користувалася великим успіхом.
Творчість покоління "молодої України"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
