Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

Українська культура в європейському контексті

Середньовіччя відкрило такі форми мистецтва, котрі, залишаючи митцю до пори до часу, поки не вичерпає своїх можливостей, способи досягнення висот самовираження, зберігали силу впливу на простих людей. Насамперед це відбулося завдяки постійному піклуванню про змістовну сторону творів, а також завдяки ретельно розробленій символічній мові мистецтва.

Символізм був властивий і античному міфу. Коли язичник архаїчної епохи дивився на статую Афіни, вона для нього теж була певним символом. Але йому не треба було цей символ шукати: символічний зміст його вражень був йому несвідомо заданий, а не відкритий його розумовою роботою. Навпаки, християнин привчався цілком свідомо відшукувати у всьому, що сприймав, певний символічний зміст, розкладати і групувати ці змісти, віднаходячи в них ієрархію. Навіть у природі шукали символи божественного.

Однак будь-який зміст багатозначний, і багатозначність його невичерпна. Тому кожний інтерпретує на доступному йому рівні. Невичерпність символічних тлумачень закладена була ще в самій Біблії: "...Дух святий вибудував у ньому нескінченні смисли, тому інтерпретація одного тлумача не відміняє інтерпретації іншого тлумача" (Іоанн Скотт Ерігена, "Про поділ природи").

Згадаймо ікони Андрія Рубльова. Його "Трійця" відображає насамперед — як і кожна пересічна ікона на цю тему — загальновідомий догмат про неподільну єдність трьох ликів Бога, настрій милостивої умиротвореності. Вдумливий сучасник Рубльова міг вловити за образом злитих в єднанні божественних осіб заклик до подолання страху, роз'єднання між людьми (Єпіфаній Премудрий так і говорив: "Щоби спогляданням Трійці перемагався страх ненависного розбрату світу цього"). Тут уже можна було розгадати соціально-етичний зміст символу.

Нарешті, людина філософського складу могла піти далі і побачити в композиції "Трійці" (єднання трьох постатей, вписаних послідовно у коло і квадрат) символ світопорядку з його непорушною закономірністю і багатоманітною єдністю. Вникнемо у роздуми і міркування С. Аверинцева з цього приводу.

Звичайно, середньовічний глядач сприймав твір релігійного мистецтва, не розкошуючи, як грек, і не розвалившись розслаблено у кріслі, як наш сучасник, — він "медитував" над ним, він розгадував його символічну мову. Але при цьому вільний рух фантазії виключався, бо нижчий (догматичний), заданий зміст був усе-таки головним. Цей нижчий, первісний смисловий шар ніколи не стає і для митця неістотним, формальним (у тому розумінні, в якому вже для "Іоанна Хрестителя" Леонардо да Вінчі є неістотним і формальним зв'язок з євангельським колом асоціацій). Ба навіть якщо глядач не здатний був проникнути у складний художній задум, він ставився до побаченого благоговійно, бо був здатний естетизувати невиявлений для нього зміст (дещо від цього стилю сприймання залишилось у баби з чеховського оповідання "Мужики", яку до сліз зворушувало незрозуміле їй слово "дондеже").

В іконі символічний сам зображуваний персонаж. Його абсолютна безплотність підкреслена пласким, необ'ємним зображенням, незвичайністю облич — немовби спеціально "біблійних" — одухотворених, з величезними очима страдників. І, можливо, не завжди вникаючи у зміст зображення, віруючий дивиться у ці дивовижні, людські і нелюдські за духовною наповненістю очі, які самостійно живуть на іконі, і це дає йому ілюзію спілкування з вищою істотою. Правлячи молитву, він певен, що його чують.

Природно, ця ситуація зберігалася лише до того часу, доки авторитет релігії залишався досить високим, доки у всіх членів суспільства вироблялося однакове сприймання символіки, доки не виникав і не вкорінювався ідеал творчої оригінальності (починався він з виникнення нових чернечих орденів — домініканців, францисканців — тобто поки мистецтво не емансипувалося від церковності). І доки надзвичайно не ускладнилася символіка, яка робить твір незрозумілим. На прикладі давньоруського живопису це легко простежити: живопис XVI і XVII ст. дедалі більше виявляє свою пристрасть до хитромудрої нарочитості, до алегоричного зображення найскладніших священних текстів: деякі ікони, що становлять емблематику св. Софії Премудрості Божої, молитви Господньої тощо, мають майже ієрогліфічний лад. Ці ікони малювалися вже не для віруючих, а для начотчиків, і це суперечило ранньохристиянським поглядам. Виховуючи дух для концентрації, для зверненості всередину, а не назовні, середньовічна релігійна педагогіка не боялась, а вимагала повторів звичайного, сподіваючись на їх гіпнотичну дію. Як говорили теоретики візантійського чернечого аскетизму, "деревце, часто пересаджуване, засихає": їхньою мовою це означало, що будь-яка зміна вражень небезпечна для формування самозаглиблення і зосередженості.

Тим часом численні покоління аскетів, день у день зайнятих виключно спробами привести свою психіку у жаданий стан, котрі прискіпливо досліджували, які зовнішні предмети так чи інакше впливають на душу, як діють на психічний стан поза, мова, перебування серед природи тощо, нагромадили невичерпний досвід психологічного самоспостереження. У цій культурі самоаналізу середньовічні люди були піонерами (якщо не брати до уваги окремих породжень античного декадансу на зразок записок Марка Аврелія "На самоті з собою"). Щодо цього Ренесанс, який наповнив досягнення чернечої містики новим світським змістом, ближчий до середньовіччя, ніж до своїх греко-римських зразків.

Християнська релігія — особливо у деяких обрядах (молитви, каяття, спокути, сповіді та ін.) — це тонкий механізм виховання почуттів і самовдосконалення. Багатьма психологічними відкриттями і одкровеннями ми завдячуємо невичерпному досвіду психологічного самоспостереження у чернецтві.

Одна з найважливіших особливостей релігійного ставлення до мистецтва полягає в тому, що християнство за своєю суттю було чисто виховним, "педагогічним" рухом, певною морально-релігійною школою людства. Вся його грандіозна соціальна утопія ґрунтується на вірі в необмежену "перевиховуваність" людей, можливість радикально змінити, удосконалити їх зсередини.

Слід пам'ятати, що середньовіччя було часом єдиного у своєму роді зближення між філософією і мистецтвом: системи схоластів художньо стрункі, художня творчість так ішла назустріч змісту, що часто могла переймати функції філософствування (як це було у Давній Русі, що не знала філософії і створила свої системи філософського тлумачення світу в іконопису). Православний іконостас є не тільки зібранням певним чином розміщених творів живопису, але водночас своєрідною діаграмою смислової структури світу, якою її уявляла собі середньовічна людина. Глядачеві наших днів "схоластика" рубльовської "Трійці", як і кожної ікони, здається непотрібною, вона "заважає". Але для Рубльова зміст його "Трійці" так само істотний, як і вміння комбінувати лінії та плями.

Отже, особливості художнього розвитку у середні віки визначалися тісним зв'язком з релігією, тим, що самий світогляд середніх віків був переважно теологічним, що церква була замовником мистецтва, а духівництво — єдиним освіченим класом. Образний склад і мова середньовічного мистецтва глибші й експресивніші, ніж античного, воно з більшою драматичною глибиною передає внутрішній світ людини, у ньому сильніше виражене прагнення осягнути загальні закономірності світобудови.

Але початок цьому поклала Візантія.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ
  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра

  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ