Барокова ікона, портрет, гравюра

Українська культура в європейському контексті

Пізніше — у другій половині XVII ст. — спостерігаємо тенденцію до підкреслення репрезентативності. Такими є зображення Олександра Острозького, Криштофа Збаразького, Кароля та Олександра Корняктів, Юрія Мнішека. Власне, саме в цей час витворюється та композиційна схема, яка існуватиме до кінця XVIII ст.

Дещо пізнішим різновидом такого портрета стає домовинний — наприклад, портрет Костянтина Корнякта з братської Успенської церкви у Львові. На звороті — довгий латинський текст з основними біографічними відомостями про небіжчика. У портреті Корнякта — купця, що став жити на шляхетський взірець — все ж не відчувається тієї підкресленої чи прихованої гонористої самовпевненості, "шляхетського жесту", який властивий магнатському портрету.

Про ранній наддніпрянський портрет збереглися скупі відомості. Від часів народно-визвольної війни взагалі лишилося дуже мало пам'яток. Та й позувати козацькій старшині не було часу. Іконографією образу Богдана Хмельницького, наприклад, українська культура завдячує знаменитій гравюрі роботи гданського гравера Вільгельма Гондіуса. Саме вона стала основою майже всіх відомих нам зображень.

Портретне малярство на Наддніпрянщині представлене найбільше кти-торсько-епітафіальними, тобто посмертними, зображеннями. Це портрет Адама Киселя з Максаківського монастиря на Чернігівщині, портрети Федора та Єви Домашевських з храму Почаївського монастиря, фундаторами якого вони були, та ін. Однак з другої половини XVII ст. портрет на Лівобережжі стає явищем поширеним. До найдавніших з відомих старшинських портретів належить зображення полковника Івана Гуляниць-кого, що збереглося у копії. Портрет поясний, простої і чіткої композиції. Подібно галицьким магнатам полковник в одній руці тримає булаву, другою спирається на ефес шаблі. На столику бачимо також давню приналежність стафажу таких зображень — шапку з аграфом і перами.

Портретам козацької старшини не властива бундючність і гонористість. Як молода еліта старшинство зберігає ще багато народного і в побуті, і в зовнішньому вигляді. Тому й в образі Гуляницького не вгадується аристократ — це вчорашня звичайна людина.

У козацькому образі підкреслюють ще й таку особливість, як його психологічна глибина, що передає, чи принаймні, натякає на складність козацької душі. П. Куліш писав про козаків: "добродії ці... якось припадали до душі кожному. Може тим, що вони безпечно та разом якось і смутно дивилися на Божий мир". Дійсно, на портретах козаки вродливі, дужі, але засмучені — не лише Іван Гуляницький, а й Іван Сулима, й брати Шияни, й

Леонтій Свічка. І класичний "козак-бандурист" чи козак Мамай у народному малярстві не мають рис суворого воїна, а лише ознаки суму та елегійних роздумів.

Особливістю наддніпрянського портрета є частіше вживання епітафій та епіграфічних текстів, що зближує живописний образ з літературою. З того часу, як козацька старшина бере на себе роль опікуна культури та освіти, оскільки фундаторами церков та їх попечителями були гетьмани, полковники, сотники, їх пишні портрети ставали й домовинними зображеннями, бо церкви служили усипальницями своїх ктиторів. Художники при цьому прагнуть бути правдивими й неулесливими. Домовинний ктиторський портрет чернігівського полковника, а згодом — генерального обозного Василя Дуніна-Борковського показує, що маска статечності й побожності не прикриває суті цієї кон'юнктурної людини — сина польського шляхтича, який, прийшовши на козацьку службу, досяг високого становища і багатства. Панегіричний портрет створювався як надмогильна епітафія в Єлецькому монастирі, щедрим жертводавцем якого був Дунін-Борковський. Але він залишив по собі пам'ять жорстокої і жадібної людини, що породило навіть легенду, за якою цей набожний старшина стає упирем.

Поступово згладжується строга репрезентативність старшинського портрета. Пом'якшення, інтимізацію ми бачимо в зображеннях Гната Ґалаґана та його дружини, в портреті Василя Гамалії, Прасковії Сулими. А в середині XVIII ст. лаврським живописцем створений чудовий портрет донського отамана Данила Єфремова. Дещо манірна елегантність постаті, орнаментальна пишність одягу та стафажу не розмивають образу старого вояки, на сивовусому, обвітреному обличчі котрого назавжди позначилося суворе козацьке життя. Ілюстраціям до літопису Самійла Величка ми завдячуємо серією гетьманських портретів. Цих портретів десять. Невідомий автор малюнків передає індивідуальну вдачу кожного.

З кінця XVII ст. систематично поповнюється портретна галерея церковних ієрархів. Для них характерна та ж монументальна репрезентативність, той же стафаж, хоча атрибути — вже не світської, а духовної влади. Серед найстаріших — портрет Петра Могили. Вгорі — великий герб з абревіатурою імені й титулу митрополита. Цікаво, що збереглися портрети не всіх високих церковних діячів, а лише тих, що відзначилися своєю письменницькою та культурно-освітньою діяльністю: Мелетія Смотрицького, Захарі! Копистенського, Иосифа Тризни, Інокентія Гізеля та ін., нижчих за ієрархією — очевидно, відіграло роль громадське визнання.

Окремо стоїть портрет 1769 р. ченця-аристократа князя Дмитра Долгорукого. Тут, попри всі елементи старих репрезентативних композицій, проступають риси психолого-реалістичного тлумачення образу.

У час, коли на Наддніпрянщині творився старшинський портрет, у Західній Україні, крім шляхетського, розвинувся міщанський, пов'язаний з різними верствами строкатого львівського населення. Художники малювали українських та вірменських жителів міста, римо-католицький і уніатський клір, львівський патриціат, інтелігенцію. Ці портрети істотно відрізняються від репрезентативного шляхетського — вони близькі до фламандської та голландської шкіл — до Ван Дейка, Гальса, Рембрандта. Непересічними творами вважаються поясні зображення Яна Барановсько-го, Станіслава Мостицького, лікаря Петра Реио.

З другої половини XVII ст. як самостійний жанр виокремлюється гравюра. Гравери (більшість з яких навчалась у Західній Європі) вміли оздоблювати книги в різноманітних техніках: ксилографія, гравюра на міді, офорт. Друкували також тематичні аркуші — так звані "тези", дарчі адреси, гравійовані панегірики (їх ще називали "конклюзії").

Велике художнє значення мають, зокрема, ілюстрації до "Києво-Печерського патерика" майстра Іллі, твори гравера Федора до Псалтиря та Євангелія. Новий етап у розвитку графічного мистецтва пов'язаний з творчістю 0. та Л. Тарасевичів. Так, "Патерик", що вийшов 1702 р. у Києві, став видатним явищем української культури саме завдяки гравюрам Л. Тарасевича, його анатомічно бездоганному малюнку людської постаті, прозорому, легкому ландшафту, в який майстерно вкомпоновані зображення людей, та вмілому використанню світлотіні.

Майстром різноманітних за жанрами гравюр, особливо панегіричних "тез", був І. Щирський. Заслужили визнання і панегіричні гравюри І. Мі* гури — серед них найвідоміші конклюзії на честь гетьмана Івана Мазепи і Варлаама Ясинського. Всі види мистецтва цього часу споріднює спільне прагнення до декоративності, пишності і репрезентативності, та в графіці є ще й інтимність, лірика.

Скульптуру, яка була елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі, відзначають теж пафос і рух. Найвідоміший майстер цієї доби — Пінзель, скульптурними роботами якого прикрашені собор св. Юра у Львові, ратуша в Бучачі. У кінній статуї Георгія-Змієборця на соборі все пройняте стрімким рухом — і кінь, що скаче з розвіяною по вітру гривою, і плащ вершника, і фантастичний змій, що кільцями звивається під ратицями коня. Ратуша в Бучачі демонструє інтерес майстра до античної символіки — прекрасні і монументальні Геракл, Нептун та інші персонажі давньогрецького фольклору. Задумана як апофеоз роду великих феодалів Потоцьких, скульптура ратуші славить людський героїзм, протистояння злу.

У XVIII ст. посилюються контакти українського живопису з російським. Як вже згадувалось, у Києві працює над розписом Андріївської церкви художник В. Антропов. З України виїжджають до Петербурга і стають там уславленими художниками Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Ло-сенко, Г. Сребреницький, К. Головачевський, І. Саблуків.

Досягає високого професійного рівня декоративно-ужиткове мистецтво цієї пори. Торгово-ремісничі центри і Західної України, і Подніпров'я сприяли розвиткові майстерності: у Києві було 20 ремісничих об'єднань, у Львові — 37 цехів. Сам перелік виробів промовистий: ткацтво, гутництво, килимарство, меблі, художнє лиття (срібні пояси, ґудзики, столові вироби, посуд, ювелірні вироби, срібні хрести, зброя, дверні замки, окуття дверей та брам, дзвони), кераміка (посуд, кахлі, якими викладали цілі сюжети), вишивання та гаптування (плащаниці, гаптовані та вишивані ікони — наприклад, гаптована золотом і сріблом на білому атласі ікона "Богоматір" у Путивльському монастирі) та ін.

Образотворче мистецтво пройшло за цей час різні стадії, вирішило чимало професійних завдань і створило пам'ятки нев'янучої краси і цінності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Барокова ікона, портрет, гравюра“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ

  • Культура Візантії VI—VIII століть — фундамент православного світу

  • Романіка: літургія та карнавал

  • Готичний стиль і схоластика

  • СВОЄРІДНІСТЬ ДУХОВНОГО СВІТУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • "Ярославові книжники"

  • Зародження і розвиток шкільної освіти

  • Свята Софія як духовна ідея і художній шедевр

  • Київські фрески, мозаїки, ікони

  • Народні ремесла та розваги

  • Галицько-Волинська Русь та її культура

  • Міста, княжі двори, церкви і школи XII—XIII століть

  • Освіта і література Галича і Волині

  • НОВА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ, НОВЕМИСТЦЕТВО

  • Ідеал гармонійно розвиненої людини і нова модель освіти

  • Вершини європейського Ренесансу

  • Культурне піднесення в Україні ренесансних століть

  • "Сім вільних мистецтв" — модель української освіти

  • Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ДИНАМІЗМ НОВОГО ЧАСУ

  • Барокова Італія та Іспанія

  • Фламандське і голландське мистецтво — художні полюси XVII століття

  • Класицизм як світогляд і мистецтво героїчної громадянськості

  • Раціоналістична картина світу і людини у Просвітництві та її вплив на художню творчість

  • Мистецтво "галантної доби"

  • УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ

  • Українська барокова поетика

  • Національний варіант бароко в літературі, театрі і музиці

  • Барокова ікона, портрет, гравюра
  • Стиль архітектурних ансамблів в Україні

  • Розділ 3. ДУХОВНІ ПОШУКИ XIX ст.

  • Історичний погляд на особу і художній метод реалізму

  • Творчість імпресіоністів і постімпресіоністів та її філософська основа

  • УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН

  • "Останній кобзар і перший великий поет..."

  • Розвиток науки і філософії в Україні XIX століття

  • Романтизм і реалізм в українському мистецтві XIX ст.

  • Розділ 4. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ДОБИ

  • Ідеї та герої стилю модерн

  • Український модерн: неоромантична міфологія реальності

  • СТ. І ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗМУ

  • Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес

  • Нові виражальні засоби в архітектурі і музиці

  • Культура як умова життєздатності нації в теорії українства на початку XX ст.

  • Творчість покоління "молодої України"

  • Український мистецький авангард

  • Політика українізації, її досягнення в освіті і науці

  • Українське мистецтво 20—30-х років: злет і трагедія

  • Українська культура другої половини XX століття

  • Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

  • СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ

  • Підтримка розвитку мистецтв

  • Театральне мистецтво.

  • Циркове мистецтво.

  • Підтримка розвитку кінематографії.

  • Охорона спадщини. Музейна справа

  • Бібліотечна справа

  • Клубна діяльність, аматорське мистецтво, традиційна культура

  • Регіональна політика. Підтримка розвитку культур етносів України

  • Мовна політика

  • Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

  • Міжнародне культурне співробітництво.

  • ВИСНОВКИ