Комедія масок перетворилася вже на музейне видовище — актори її, як ми знаємо, були імпровізаторами, й їхня майстерність не передбачала заучування літературного тексту. Крім того, кожен з них ціле життя грав одну маску, йому важко було створювати різні образи.
Реформатором італійського театру став Карло Гольдоні (1707—1793 рр.). Він написав багато п'єс (якось у сезон 1750—1751 рр., рятуючи театр, що потрапив у матеріальну скруту, він створив шістнадцять комедій!), виховав і перевиховав ціле покоління акторів. Завдання театру Гольдоні вбачав у зображенні і висміюванні негативних звичаїв, вважаючи, що комедія повинна бути школою моралі. У п'єсах він зображав конфлікти між героями і розв'язував їх, створював різні ситуації, які призводять до непорозумінь. Але при цьому — як дослідник людської природи—вивчав людські характери і складні людські стосунки. Гольдоні іноді називав свої твори "комедіями середовища". Його герої з'являються, зникають, сваряться, плетуть інтриги. Відчуття вічності життя, невпинного його плину не зникає ні на мить. Вже у ранній п'єсі "Слуга двом панам" Гольдоні, створивши образ Труфальдіно, зробив упевнений крок вперед до ускладнення образів комедії дель арте. Драматург поєднав в одному своєму героєві і спритника, і благодушного недбальця, тобто характер Труфальдіно увесь зітканий зі суперечностей. Цим було покладено початок низці внутрішньо контрастних, багатих на несподіванки і разом з тим послідовних характерів (Міран-доліна у "Хазяйці заїзду", марнотратник-ковбасник у "Самодурах" та ін.). Сам тип комедії звичаїв, створений Карло Гольдоні, був по-своєму унікальним у середині XVIII ст.
Але його славу похитнули ф'яби (театральні казки) Карло Гоцці (1720— 1806 рр.): "Любов до трьох апельсинів", "Турандот", "Король-олень", "Жінка-змія" та ін. Гоцці вважали ретроградом. Він був теоретичним і художнім противником просвітительського культу розуму, виступав за старий, феодальний лад, за те, щоб кожний соціальний прошарок знав своє місце, і народні комедії Гольдоні здавалися йому неприпустимими вже тому, що автор виводив на сцену низи суспільства як рівноправних героїв вистави. Гоцці не йшов за новими людьми ні в чому — ні в думках, ні в укладі життя, ні навіть в одязі. Венецію він любив за те, що вона "населена духами минулого". Це не було метафорою, він щиро вірив в існування духів і на схилі літ усі свої численні побутові злигодні пояснював тим, що духи мстять йому за те, що він розкрив людям їхні таємниці.
Гоцці хотів повернути на сцену імпровізовану комедію, та хоча традиції комедії дель арте виявилися плідними і живучими аж до наших днів, сам Гоцці створив по суті новий жанр, хоч і зв'язаний з комедією масок. На нього дуже вплинула традиція французького ярмаркового театру. Часом він переходив до притчі, часом повністю віддавався життєвій логіці образів. Іноді Гоцці апелював до чаклунства, іноді цілком реалістично мотивував явища. Гоцці любив гротесковий жарт, але водночас підносив глядачеві алегорію величної моралі, давав взірці героїчного над кохання тощо.
Консерватор і мораліст, Гоцці щиро любив мистецтво і мав величезний талант, а тому він цікавий і нашому часові.
Як бачимо, духовна культура цього періоду складна і нерівномірна. Властивості художнього сприйняття життя — інтимність, ліризм, але й гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери — принесли нові відкриття, помітно розвинули світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.
УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мистецтво "галантної доби"“ на сторінці 2. Приємного читання.
