Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

У II ст. за царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка, на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами трьох християнських чеснот: Віри, Надії і Любові. Вона виховувала їх в страхові Божому, навчала їх читати Євангеліє і вселяла в них твердість духу і віру в Господа нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки про те, що вдова – християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись од самої Софії, що вона та її діти християни, – він доручив наглядати за ними жінці-язичниці і через три дні викликав Софію на суд.

Ці три дні Софія провела в молитві і в розмовах з дітьми. В той час лиха доля чигала на християн, їх жорстоко переслідували за те, що вони не визнавали богів язичників.

У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9 років), імператор почав умовляти їх поклонитися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони виконають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець – Бог і вони з радістю готові постраждати і вмерти за Христа.

Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила матір і сестер молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні катування, лишалась цілою і здоровою, та за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат відрубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали і славили в молитвах єдиного Бога. Обом їм відрубали голови.

Софію не катували. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки і смерть своїх дочок. Він переконався, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив її і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Вона поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі.

Тропар свята: Мучениці Твої, Господи, через страждання своє прийняли вінок нетління від Тебе, Бога нашого, бо, маючи кріпость Твою, мучителів перемогли й навіть спокусу диявола знищили. За молитви їх спаси, Боже, душі наші.

Покрова Пресвятої Богородиці

(1 жовтня ст. ст. – 14 жовтня нов. ст.)

За царювання Льва VI Філософа (886—911), у 910 році, під час вторгнення сарацин до Грецької імперії, св. Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній, перебуваючи 1 жовтня в Константинопольському храмі, де зберігалась риза Богородиці, під час всеношного недільного співу побачили в повітрі чудесне з'явлення Пресвятої Діви Богородиці в оточенні пророків, Апостолів і Ангелів. Вся осяяна сонячним світлом, Вона молилася за грішників і покривала християн чесним своїм омофором. Побачивши це з'явлення, Андрій запитав свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, царицю і Богиню всіх, яка молиться за весь світ?» – «Бачу, святий отче, і жахаюсь», – відповів йому Єпіфаній. З'явлення було прославлене спочатку тими, що молились у храмі, а згодом в усьому Константинополі.

Мешканці Константинополя, почувши про це з'явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі після з'явлення ворогів Церкви було переможено.

Честь встановлення цього свята належить Російській церкві, яка з самого початку ввірувала у покрову Богоматері і освятила день з'явлення його урочистим святкуванням. З'явлення сталося 1 жовтня, і в цей день Церква встановила свято Покрова Пресвятої Богородиці. Прославляючи свою небесну Заступницю, Церква співає: «Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образу, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа, Бога нашого, щоб спас душі наші».

«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася».

Це свято велике, тож, окрім Божої служби, Православна Церква служить акафіст Покрову Богоматері. В акафісті часто повторюються слова: «Радуйся, Радосте Наша, покрий нас від всякого зла чесним твоїм омофором». Омофором називається довга широка тканина, прикрашена хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння. Омофор оперізує їхні рамена і звисає додолу. Омофор знаменує собою особливу благодать Божу, якою наділений єпископ, і те, що він турбується про всяку людину, яка заблукала чи відстала від Церкви.

Покров Божої Матері для Православної Церкви засвідчують спогади про різні випадки благодатної допомоги Матері Божої віруючим, які були в нашому краї. Можна, скажімо, пригадати заступництво Почаївської Божої Матері.

На Запоріжжі була церква святої Покрови, і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.

Існує переказ, що після зруйнування москалями Запорізької Січі 1775 року козаки, які пішли за Дунай, під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.

Час святкування Покрови – це був саме сезон сватань та весіль. Дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися: «Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою».

Люди примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як з півдня, то тепла.

Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час Другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації, – теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.

Тропар свята: Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші.