Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Воздвижения чесного і животворящого Хреста Господнього

(14 вересня ст. ст. – 27 вересня нов. ст.)

Свято Воздвижения є славне торжество чесного і животворящего Хреста Господнього. Воно започаткувалося внаслідок двох священних подій в історії Церкви Христової. Перша подія є чудесна поява і знахідка Хреста в період царювання Константина Великого. Константин не був християнином, але, за наказом свого батька, до християн ставився прихильно.

Кесар Італії Максентій оголосив війну Константину, щоб помститися йому за смерть свого батька Максеміана і в особі Константина знищити сильного захисника християн. Св. Євсевій оповідає, що військо Константина поступалося ворожому в чисельності й силі. Він відчував, що йому необхідна допомога з високості, і він шукав її. Мудрий цар відав, що чимало державних діячів звертались до різних богів, але вони не допомагали. А його батько Константій все своє життя молився до єдиного Бога, який йому завжди допомагав. Константин почав молитися до єдиного Бога і просити, щоб Він явивсь і допоміг йому.

Цар оповідає, що в 312 році, 28 жовтня, коли сонце почало заходити, він побачив на небі знамення Хреста Господнього і напис із зірок: «Цим переможеш». А наступної ночі уві сні Константин побачив самого Ісуса Христа, Який звелів йому зробити на військових прапорах хрест і провістив, що Константин переможе в цій битві.

Константин зробив такий хрест із золота і самоцвітів. Подібні хрести були виготовлені для всієї армії. І справді, його військо, серед якого були християни, наступного дня виграло битву і переможно ввійшло до Риму. Силою Божою Константин знищив ворога, який, тікаючи, був скинутий з мосту в річку Тібр і потоплений. Переможець урочисто ввійшов у місто, де його зустрічали люди з веселими обличчями і добрими серцями, з благословінням і великою радістю. Він не похвалявся і не пишався своєю перемогою, а зразу ж приніс подяку Господові своєю молитвою до Нього. У своєму виступі перед народом він показав велику силу знамення Хреста Господнього. Після цього в місті була поставлена статуя царя з хрестом у правій руці. На ній зроблено напис: «Цей рятівний хрест, істинний свідок мужності, яким я спас і звільнив місто наше від ярма мучителя і повернув Римському сенату волю і колишню славу».

І надалі Константин і його воїни неодноразово переконувались у великій силі й допомозі Хреста. Коли вороги бачили прапор з хрестом, то зразу ж тікали. Прапор охоронявся п'ятдесятьма дужими воїнами. Сам цар розповідав, що якось один з охоронців злякавсь і, передавши прапор іншому, побіг з поля бою. Та його наздогнала стріла, пронизала йому живіт, і він помер. То була йому кара за полохливість і невіру. А той охоронець, що підхопив прапор, залишився живий. Силою хреста Константин переміг не лише одного Максентія, але і Августа Ликинія, скіфів і сарматів.

Хрест, який був у язичників знаряддям смертної кари, з часів появи і допомоги Константинові в перемогах над ворогом став знаком торжества християн над язичниками в Римській імперії.

Чесна і благодатна поява хреста вселила в Константині Великому любов до християнства. Він відмінив смертну кару на хресті. Прапори і зброю прикрасив зображенням хреста. Завжди при собі мав постійно животворящий хрест, для якого він поставив намет у таборі, де молився до Бога. До того ж, на честь животворящого хреста він вирішив побудувати храм у Єрусалимі на місці страждань і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. У виконанні благих його намірів допомагала благочестива мати його Єлена.

326 року свята рівноапостольна цариця Єлена з листом царя дісталася до Єрусалима, щоб знайти Хрест Господа нашого Ісуса Христа на Голгофі. У іудеїв був звичай закопувати знаряддя страти неподалік од місця страти.

Не тільки іудеї, а й язичники, що змінили іудеїв у ненависті до Христа і християн, докладали всіх зусиль, аби знищити Божественний пам'ятник страждань, смерті і воскресіння Христа Спасителя. В 119 році язичники за велінням Адріана, який вигнав іудеїв з Єрусалима, завалили печеру землею, замостили камінням і закрили ідольським капищем. Цариця Єлена знайшла місце страждань і смерті Христа на Голгофі і організувала розчищення його. При розкопках було знайдено три хрести і дощечку з написом: «Ісус Назарянин – Цар Іудейський». Ці ж слова, як читаємо в Євангелії, за велінням Пілата – правителя Іудеї, написані були над головою Розіп'ятого Ісуса (Іоанн. XIX, 19). Однак важко було відрізнити Хрест Господа від інших хрестів, оскільки табличка з написом лежала окремо. З цієї причини Божественне дерево Хреста Господа залишалось ще невідомим і потрібно було засвідчити з висоти. Бог не допустив, аби християни замість Хреста Господа віддавали честь хресту розбійника. Та проявилась чудодійна сила Животворящего Хреста. Сталося чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби і воскресіння померлого, коли поклали один з хрестів на них. Рятівний Хрест, що його тоді розшукали, знаходиться в Єрусалимі в срібному ковчезі, а частину його цариця відправила своєму синові Константину.

При відкопуванні Хреста, крім цариці Єлени, були присутні Єрусалимський патріарх і багато християн і невірних. Блаженна Єлена, патріарх, усі люди з радістю і побожною шанобою схилили свої голови перед Животворящим Хрестом, вклонились йому до землі, цілували його та співали: «Господи, помилуй!»

Таким чином, день знахідки Хреста став початком щорічного святкування Воздвижения Хреста і тих молінь, поклонінь, цілувань, які збереглись у Православній Церкві від дня Воздвижения Хреста.

З того часу стали будувати храми на честь його. Такі храми були побудовані царицею Єленою в Єрусалимі на місці знахідки Хреста і Константином Великим у Римі.

Після відкриття храму в Єрусалим з'їжджалось багато віруючих. У V ст. в числі їх була преподобна Марія Єгипетська, яка поклонилась храму Господньому. В VI ст. Григорій Великий згадує про свято Воздвижения в 14 день вересня (ст. ст.). В VII ст. св. Андрій Критський у проповіді на Воздвижения Хреста говорив: «Хрест воздвигається, і всі вірні сходяться. Хрест воздвигається, і місто торжествує, і народи святкують. Воздвигається Хрест не тому тільки, що Христос розп'ятий був на ньому, але і тому, що Хрест був знайдений і викрив безумство іудеїв. Тому ми і нині торжествуємо, що в нинішній день знайдена святиня, що цей утаєний скарб був вийнятий з землі і засяяв, як золото».

У VII ст. з празником Воздвижения Церква пов'язала спомин про другу святу подію, яка знов прославила Животворящий Хрест Господній. То було славне повернення Животворящего Хреста з Персії.

Під час царювання грецького імператора Фоки (602—510) Хозрой II, цар перський, оголосив йому війну під приводом помсти за смерть Маврикія і його дітей.

Перси перейшли Іордань, спустошили Палестину і Єрусалим, умертвили багатьох священиків і християн, спалили Єрусалимський храм Воскресіння, пограбувавши його і захопивши дерево Хреста Господа. Патріарха Захарія і чимало люду було взято в полон. Святиня перебувала 14 років у руках язичників. Знаючи силу Хреста, язичники не посміли доторкнутися до Хреста і кивота, в якому він зберігався. Син Хозроя заключив мир з Грецьким царем Іраклієм і наприкінці 628 року повернув полонених і святий Хрест.

Радуючись і дякуючи Богу за велику милість до християн – повернення святині, сам цар з патріархом і народом з прихильністю зустріли Хрест в Константинополі й звідси в 629 році передали його в Єрусалим. Дійшовши до гори Єлеонської, цар прийняв Хрест на свої плечі, щоб внести його до храму Воскресіння. Патріарх Захарій, який супроводив Хрест, говорив царю, що Син Божий ніс дерево Хреста на Голгофу не в царському вбранні, а йшов, як смиренний раб.

Зворушений порадою святителя, цар зняв царську одежу та взуття, босоніж вніс Животворящий Хрест у храм і поставив на те місце, де він стояв раніше. Християни з радістю споглядали торжество Хреста Господнього. В храмі, за давнім звичаєм, Хрест знову був піднятий руками патріарха, і люди, радіючи, благали: «Господи, помилуй!»