Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

В день освячення Казанського собору, 15 вересня 1811 року, на ікону покладено нову ризу, виготовлену із чистого золота високої проби, та прикрашено коштовним камінням і перлами. Більшу частину цих прикрас подаровано імператрицями Марією Федорівною, Єлисаветою Олексіївною та великою княгинею Катериною Павлівною. В день освячення собору св. ікона в присутності імператора, двору, військового параду, при великій кількості народу перенесена в новозбудований чудовий храм.

Канони церковної служби в дні святкування Казанської ікони Божої Матері 8 червня і 22 жовтня написані ієромонахом Ігнатієм.

Тропар свята: Заступнице милосердна, Мати Господа Бога нашого. За всіх благаєш Ти Сина Твого, всім допомагаєш спастися, хто до могутнього Твого захисту вдається. Поможи, Царице і Владичице, всім нам, що в напастях і скорботах і недугах, обтяжені гріхами скорботними перед пречистим Твоїм образом, обливаючись сльозами, і непохитну віру на Тебе покладаємо, щоб визволитись від усякого зла. Подай усім корисне і всіх спаси, Богородице Діво, Ти бо єси божественний захист рабам Твоїм.

День св. великомученика Димитрія Солунського

(26 жовтня ст. ст. – 8 листопада нов. ст.)

Свята Церква від перших віків християнства високо цінує заслуги мучеників, їх почитає, ставить нам за взірець геройської любові до Бога та визнання святої віри. Деякі з них, що в особливий спосіб відзначилися своєю ревністю і мужністю у визнанні святої віри та чудами, що ними їх Господь Бог по смерті прославив, мають у церковному році урочисті празники. До них належить святий мученик Димитрій, якому св. Церква дала титул великомученика і мироточця.

Св. Димитрій жив у другій половині III ст. у місті Солуні, де його батько був високим цісарським достойником. Після смерті батька цісар Максиміліан зробив його солунським проконсулом. З дитинства св. Димитрій виховувався в християнській вірі, яку згодом ревно проповідував. За апостольські діяння цісар Максиміліан кинув його до в'язниці. Перебуваючи у в'язниці, він благословив святого Нестора на бій з непереможним цісарським гладіатором Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках і переміг його. Цісар, довідавшись, що Димитрій благословив Нестора на поєдинок з Лієм, послав своїх солдатів, і вони прокололи його списами. Це було 306 року по Р. X. Пам'ять про св. Нестора Церква відзначає наступного дня після празника св. Димитрія.

Велику віру св. Димитрія прославив Господь Бог не тільки різними чудами після його смерті, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Майже через сто років по його смерті відкрито домовину – його тіло лишилось нетлінним, а з його кісток точилося пахуче миро – олій, яке зціляло недужих.

Дар чудес, нетлінністю тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу св. Димитрія. До його гробу щороку йдуть сотні й тисячі прочан. У V ст. над його гробом побудовано величний храм. А на Балканах є більше двохсот церков, збудованих на честь св. Димитрія.

Культ св. Димитрія прийшов із християнською вірою і на наші українські землі. Почалося все з облоги Царгорода нашим князем Олегом. Коли наші війська зломили грецьку силу, то греки казали, що це не Олег, а св. Димитрій посланий на них Богом. А згодом, коли християнська віра поширилась серед нашого люду, князі, а також усі вірні віддавали себе св. Димитрієві в опіку.

Князь Ізяслав Димитрій Ярославович побудував у Києві 1057 року монастир на честь св. Димитрія. 1197 року великий князь Всеволод Димитрій Юрійович дістав у дар із Солуня дошку з труни та сорочку св. Димитрія. З дошки точилося миро, яке лікувало хворих. На честь св. Димитрія цей князь побудував храм у Володимирі, передавши йому згадані дари. На наших рідних землях було побудовано багато храмів, присвячених св. Димитрію.

Свята Церква славить св. Димитрія як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла, допомагає людям в скрутні хвилини.

Тропар свята: Великого в напастях оборонця придбав увесь світ у тобі, що ворогів перемагаєш. Отже, як Лієву пиху зневажив ти і до подвига нахилив сміливість Нестора, так, святий Димитре, Христу Богові молися, щоб подав нам велику милість.

В народі кажуть: свято «святого Дмитра» або просто: «Дмитра».

У Дмитрову, або «родинну», чи ще інакше – «дідову» суботу справляють осінні поминки по померлих родичах. Поминають парастасом у церкві та обідом удома. Ось як описується такий поминальний обід на Рівненщині: «Хазяйка наготує найбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуть. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі «душечки померлих помились і пообідали» (Мат. до ет-нол. XV, ст. 55; Грушевський М., І, ст. 198).

Існує повір'я, що в цю ніч на цвинтарі можна бачити тіні померлих, як вони встають із гробів і розходяться по хатах своїх родичів.

Пам'яті св. великомучениці Параскеви П'ятниці

(28 жовтня ст. ст. – 10 листопада нов. ст.)

Свята великомучениця Параскева названа П'ятницею. Батьки її, іконійські християни, з особливою повагою ставились до дня страстів Господніх – п'ятниці, а тому, коли їм Господь Бог послав дочку, назвали її П'ятницею (по-грецькому – Параскева). Зберігаючи пам'ять страстів Христових у власному імені, вона зберегла їх у своєму серці і зрештою сама прилучилась до страстів Христових своїми стражданнями. Після смерті батьків одержала багату спадщину, Свята Діва роздала своє багатство бідним християнам, присвятила дівство Христу і, безнастанно згадуючи Господа, прославляла його між язичниками в Іконії. За проповідь віри Христової святу Діву кинули до в'язниці, а потім піддали пекельним тортурам. Це сталося за царювання Діоклетіана (257—304).

Страшні були муки, що їх довелося зазнати Параскеві. Та в неї вселилась велика благодать, яка зміцнила Параскеву. У темниці до неї з'явився Ангел, який приніс хрест страстей Христових, і сталось чудо – всі рани її зарубцювались, і вона стала здоровою. Нове чудо сталось, коли ввели святу в ідольське капище – за її велінням усі ідоли в капищі попадали і розсипались на порох. Параскеву почали обпалювати свічками. Але полум'я повернулось до її мучителів, і багатьох їх обпалило. Тоді їй відрубали мечем голову.