Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Віднайдення і повернення Хреста Господа в Церкву поєднані в одне свято Воздвижения. Воно причислене до двунадесятих свят і з'єднане з постом. У VII ст. Андрій, єпископ Критський, у VIII – Кузьма Маіумський, Феофан Константинопольський – ісповідник, св. Іоанн Дамаскін, у IX – Іосиф Студит, Лев імператор мудрий та інші склали на честь свята пісні, які і нині прославляють Чесний Хрест.

Згадуючи Воздвижения Хреста, Церква прославляє особливо Божественну його силу як запоруку перемоги і життя, називаючи Хрест Животворящим.

При богослужіннях силу Хреста Церква споглядає в старозавітних образах і пророцтвах: у благословінні патріарха Якова, який, схрестивши свої руки, положив їх на синів Йосипових (Бут. XIVIII, 14), у піднятті руки Мойсеевої, коли він роз'єднав і з'єднав Чорне море (Вихід. XIV, 16, 27), у переможному піднятті рук і молитві Мойсея, який переміг Амалика (Вихід. XVII, 11—13), у народі Ізраїльському, що розділився на чотири частини (Числ. II), у мідяному змії, виставленому на жердині (Числ. XXI, 9), коли зупинили сонце, у Гівоні, для знищення ворогів (Нав. X, 12) та ін. За словами Церкви, Хрест є дерево життя і спасіння, дерево безсмертя, дерево розуму, ознаменування незбагненної Тройці.

На згадку і продовження свята Воздвижения Церква ухвалила воздвигати його 14 вересня (ст. ст.).

На всеношній відправі Хрест прикрашають квітами, як символ дерева життя, і кладуть на святий престол, туди, де лежить Євангеліє, кладуть на горне місце. Перед Хрестом ставлять світильник на всю ніч. Читається Євангеліє від св. Іоана (Ів. XII, 28—35).

Після великого славословія священик, в усьому облаченні, тричі кадить престол, на якому лежить Хрест, співаючи: «Святий Боже», далі підносить святий Хрест на голову і в супроводі свічників та під звуки дзвонів виносить його на середину храму до віруючих для поклоніння і цілування.

Статутом встановлено великий чин Воздвижения Хреста проводити на чотири сторони і двічі на схід. Після трикратного благословіння віруючих Хрест піднімається і опускається. При поклонінні співається: «Господи, помилуй!» 80 разів і при піднятті стільки ж, понижуючи і підвищуючи голос.

Вірні поклоняються йому і цілують при співі: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо». В Євангелії Церква згадує про суд Пілата і про розп'яття Ісуса Христа (Ів. XIX, 7—24).

В оддання Воздвижения 21 вересня Хрест, після кадіння перед ним, урочисто піднімається з аналоя священиком на голову і відноситься на престол.

Подальша доля дерева Хреста Господнього така: він знаходився в Єрусалимі під час хрестових походів від 1099 до 1245 p., часто виносився до воїнів під час боїв. Був забраний в Багдад мусульманами, а згодом повернений в Єрусалим.

Нині ми не можемо побачити Хрест цілим. Частини від нього роздавались для освячення по всьому світу. 1681 року частина Хреста була доставлена в Москву і зберігається в Успенському соборі, частина Хреста знаходиться в Києві у Софіївському соборі. Отже, Хрест Господній дістався всім частинам світу, заради спасіння якого Христос був розп'ятий на Хресті. Найбільша частина Хреста зберігається і донині в Єрусалимі, у храмі Воскресіння, у вівтарі соборної церкви греків в особливому ковчезі.

Тропар свята: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй громаду Твою.

Свято Воздвижения Чесного і Животворящего Хреста Господнього в народі називають «Здвиження».

«На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію.

Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею впрію: «У неї золотий ключ від тієї теплої країни, куди летять птахи, де ніколи не буває зими». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.

Батьки, лякаючи дітей, щоб не ходили в ліс, кажуть їм, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Одна дівчина не послухала мами. Пішла в ліс. Впала в гадючу яму і там прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. Весною гадюки повилазили з ями. З ями вилізла і дівчина. Вона була дуже квола. Змогла дійти до своєї хати, розповіла про свою пригоду і вмерла.

Введення у храм Пресвятої Богородиці

(21 листопада ст. ст. – 4 грудня нов. ст.)

Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, будучи бездітними, сумували, й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб Він дав їм дитя, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського на служіння Богові. Тож зглянувся Господь над горем праведників, дав їм доньку, і назвали її Марією. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку – відвести Її до храму Єрусалимського.

Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожні пісні. З ними йшла трирічна дівчинка Марія, а за Нею вже батьки, родичі та чимало людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п'ятнадцять сходинок. На кожній із цих сходинок співали один псалом. На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богообразну Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів Її до найголовнішої частини храму, в так зване Святее Святих, куди в стародавні часи вносивсь з духовною веселістю Кивот Божий. Туди по закону було дозволено входити тільки одному архієрею один раз в рік, притому з жертовною кров'ю, яку він приносить за себе і за людські провини (Євр. IX, 7).