Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

У народній уяві Архістратиг Михайло – це мужній лицар, який перемагає всі темні сили нашої землі. «Грім гримить – це Архістратиг Михайло веде війну з чортами, – каже народна легенда, – де б не заховався нечистий, а стріла Архістратига знайде його скрізь».

Мисливці в Україні вважають Архістратига Михайла за свого покровителя. В легендах, оповіданнях мисливці Архістратига Михайла змальовують лицарем, суддею, оборонцем і покровителем мисливців на полюванні. Тому-то в цей день, на Михайла, мисливці йшли до церкви й перед образом святого Архістратига ставили свічку.

Якщо в цей час уже випав сніг, то люди кажуть: «Михайло приїхав на білому коні».

Святої великомучениці Катерини

(24 листопада ст. ст. – 7 грудня нов. ст.)

Св. Великомучениця Катерина з Олександрії мала 17 років од роду. Була дуже вродлива, високоосвічена і багата. У 304 році вона прийняла християнську віру і відтоді проповідувала Ісуса Христа. За наказом імператора Максиміана, який переслідував християн, була замучена за віру Христову. Після тривалих умовлянь відректися від Христа і перейти до язичників кати роздягли її і били воловими жилами дві години по плечах і животу, її дівоче тіло стало суцільною раною. Кров мучениці струменіла і обагряла землю, її було кинуто до в'язниці, де Катерину тримали без їжі і води, та кати на цьому не вгамувалися. Вони вдалися до нових тортур – поклали дівчину поміж чотирьох коліс з гострими зубцями і, обертаючи колеса два праворуч, два ліворуч, почали шматувати її тіло. Та ось Ангел Господній зійшов з неба і зробив так, що великомучениця лишилась цілою і неушкодженою, а колеса розлетілись на друзки. Тоді кати відрубали їй голову мечем.

Великі страждання св. Катерини навернули багатьох язичників до віри Христової. Серед них – царицю Августину, дружину Максиміана, Порфирія Стратилата і 200 воїнів, котрі спостерігали її страшні муки.

Місце страти Великомучениці Катерини і сьогодні показують в Олександрії туристам. Жителі Олександрії, які вірили в розп'ятого Господа, встановили мармурову колону, на якій висікли голову св. Великомучениці. Ця колона й зараз стоїть у храмі св. Сави.

Як свідчать перекази, св. мощі Великомучениці були далеко на Синайській горі. У піснях співається: радуйся, всеславна Великомученице Катерино: на горі-бо Синайській, де бачив Мойсей терновий кущ неспалимий. Сам Христос зберігає чесне тіло твоє нетлінним аж до другого пришестя Свого.

На високу гору Синай ці мощі могли покласти тільки Ангели. У храмі на горі Синай знаходяться мощі голови і лівої руки св. Катерини. Невелика мармурова рама стоїть у храмі праворуч престолу. Святую голову нареченої Христової покриває нині золотий вінець, а рука її прикрашена коштовними перснями.

У IX ст. Феофан Нікейський і невідомий монах Вавіль написали багато пісень на честь Великомучениці Катерини, які і сьогодні співаються Православною Церквою в день її пам'яті.

Церква в день пам'яті Великомучениці говорить: «Радуйся ти, бо, посоромивши зухвальство заблудлих красномовців, несвідомістю сповнених, до віри істинної направила; радуйся, бо тіло твоє на муки великі віддавши за любов до Бога, ти, як діва непохитна, не подолана була; радуйся, бо в нагороду за муки небесних осель сподобилася ти й славою вічною втішаєшся. В надії на неї, Великомученице, подвигом твоїм і нас, твоїх співців, стверди».

Тропар свята: Мучениця твоя, Ісусе, Катерина голосно взивала: «Тебе, женише мій, люблю і, Тебе прагнучи, страждання терплю і розпинаю себе з Тобою і погрібаюся з Тобою в хрещенні Твоїм. Страждаю за Тебе, щоб царствувати з Тобою, і умираю за Тебе, щоб жити з Тобою. Але, як жертву чисту, що з любов'ю принесла Тобі, прийми мене». За молитви Великомучениці, милосердний Господи, спаси душі наші.

Це свято в народі називається «Катерини», це свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили, щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свята дівчата ворожать і закликають долю.

Вранці, до схід сонця, дівчина йде в садок і зрізає гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до «Меланки» вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.

Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги.

Опівночі, перед «півнями», дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю». Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем і тричі гукає:

– Доле, доле, йди до мене вечеряти!

Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалась», якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!»

Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» – злякано шепочуть дівчата.