Розділ «Паскаль Брюкнер Парадокс любові»

3) Блудний вислів

Існують люди, котрі з першої ж миті ніколи не сумніваються в тому, що ними захоплюються, що їх чекають[30]. Ця певність оточує людину ореолом, надає їй запоруки обраності. Таким щасливцям частенько перепадає від життя, причому покара особливо жорстока, тому що вони вважали себе непереможними. Небагато знайдеться таких поміж нами, котрі відзначалися б отакою певністю. Кохання витворює нове «cogito»: ти мене кохаєш, значить, я існую (Клеман Россе), я тебе кохаю, значить, ми існуємо. Проте буття, котре дарує нам інший, той, хто кохає нас, є тільки можливістю. Вислів «я тебе кохаю» може стати своєрідною універсальною відмичкою, яка полегшує щоденне спілкування, як у голлівудських фільмах, де батьки, діти і подружжя просто-таки спливають ніжністю. В них навіть наймень немає, усі вони прозивають одне одного «my love, my darling», навіть якщо сваряться, мов навіжені. Бувають «я тебе кохаю» минущі, які вириваються в розпалі емоцій, термін їхньої дії обмежується спазмами втіхи, бувають анонімні, нікому особливо не адресовані, бувають агресивні, їх жбурляють, мов згорток брудної білизни, трапляються «я тебе кохаю», немов плацебо, втішні для того, хто слухає, і безболісні для того, хто каже, бувають «я тебе кохаю» благальні, де звучить прохання взяти на себе всю повноту відповідальності, бувають і нарцисичні, що означають лише «я обожнюю себе у вашій особі», такими є зізнання співака натовпові. Ох і бурхливий оргазм викликає таке поклоніння! Згадаймо і палкі заяви, за якими йдуть довгі періоди мовчання, тож радість адресата заступає цілковите розгублення. Не байдужість чужих прикро вражає нас, а холодність близьких людей чи радше те, що теплом обдаровують вони нас не весь час. Нам здається, ніби ми притискаємо їх до серця, та в обіймах наших перебуває відсутність. Не без підстав не довіряють клятвам, які звучать під час близькості, бо вважається, ніби, кохаючись, неможливо говорити про кохання, — коли тіло на вершині втіхи, язик ляпає без угаву й обіцяє золоті гори. Проте правдою є і протилежне: в сум'ятті почуттів несміливому легше виголосити пишні слова й не боятися бути кумедним.

«Я тебе кохаю» — вищою мірою блудний вислів, та це не означає, що він облудний: він просто нерозв'язний. Найпекучіша таємниця, найдавніший мотив. Ви нічого не дізнаєтеся від предмета вашого захоплення, крім одного: він вас ще кохає. Це єдине знання, яке він може вам подарувати, визначаючи отак вибір поміж життям і смертю. В цьому сенсі кохана людина за своєю природою завжди фатальна особистість: буде тільки він і більше ніхто, таких не може бути багато, до останньої нашої хвилини буде вона втілювати обличчя нашої долі, навіть якщо покинула нас.

4) Портрет голубів-месників

Зізнання в коханні, мов незаповнений чек, і нам кортить отримати грошенята: чудесний дарунок стає обов'язком, нам хочеться відшкодувати видатки. «Я тебе кохаю»: ти повинен повернути мені кохання, якщо можна, з надлишком. Коли коханню надають слово, то воно користується гендлярською говіркою: відкривається рахунок, а кредитор і боржник постійно міняються місцями. Нехай-но хтось із них, підбиваючи підсумки, подумає, що його ошукали, й баланс порушується. Кохати означає з усієї людської спільноти виділити одну істоту, покинути світ і, крім цієї істоти, не знати більше нікого. Проте така жертва потребує відшкодування, причому, по змозі, з відсотками. Обранець повинен щодня доводити нам, що ми мали рацію, піднімаючи його на постамент і нехтуючи іншими можливими шанувальниками.

На початку XVIII століття англійські моралісти роблять важливе відкриття: розвиток кохання у лоні сім'ї супроводжується зростанням кількості конфліктів і зростанням ненависті[31]. Бачити, як двоє голубів, котрі так любо й гарно туркотіли колись одне до одного, обертаються розлюченими забіяками, що ладні вчепитися в горлянку одне одному під час процесу про розлучення, — значить, отримати один із найбільш разючих уроків людської природи. Як же воно так сталося, що захват у них обернувся відразою? У спільному житті постійно накладаються один на одного два часові пласти: час подій, що їх переживають разом, щасливих або тяжких, і нещадна пора пропущених можливостей, що їх записують до колонки «дебет». Жива пам'ять про прегарні роки, смутна пам'ять про нарікання. Деколи коханці поводяться, немов лихварі, які віддали серце у позику і безжалісно капіталізують провини. Змусити іншого заплатити — цей вислів треба розуміти буквально. Гроші, що їх вимагають як компенсацію, повинні задовольнити нарцисизм того, хто відчуває, що його пошили в дурні: він багато чим пожертвував і тепер чекає відшкодування заборгованості. Шухляда з претензіями відчиняється навстежень: я попався, я віддав тобі найкращі роки. За нашої доби, котра вигнала гроші з любовної сфери, знову й дедалі частіше висуваються грошові вимоги: вони, мов бальзам на сердечні рани. Так, шлюбний контракт, який заведено поміж заможними людьми за Атлантикою, має бодай ту перевагу, що ставить усі крапки над «і», ще до весілля визначаючи суму компенсації, яку на випадок розлучення виплачує членові подружжя той, хто багатший. Це звільняє від поплутання жанрів і паразитування на почуттях[32].

Кохання ставить запитання, наче той сфінкс. Позірний спокій, усмішки не заважають йому постійно клопотатися розслідуванням. У закоханих є щось спільне з поліцаями — вони йдуть слідом потенційного злочину, їм потрібні очевидні докази цього злочину, вони нікому не довіряють. Вони помічають деталі, яких ніхто не бачить, чують те, що не досягає найчуйніших вух. Мовчання, вагання викликають у них сум'яття. Вони стають детективами, шпигунами, одні наймають приватного нишпорку для стеження за чоловіком, інші потайці залазять до його комп'ютера, мобільного телефона, підслуховують усі його розмови. Свідчення приязні обертаються ознаками зради, найбільш очевидні докази обману — запоруками вірності. Одні бачать за пестощами лише підступ, інші беруть підступ за пестощі. Підозріливість буває наївною, як і довірливість. Недуга закоханого полягає в панічному прагненні тлумачити, він збуває весь свій час, розшифровуючи таку знайому, таку недоступну мову під назвою «інший».

«Я негідний тебе!» — вигукує коханець у перші дні. «Ти не заслуговуєш мене», — докоряє одне одному розчароване подружжя. Любовний пал знаходить вияв у тих самих формах, що й полум'я війни, освідчення в коханні, немов те оголошення війни, відкриває простір бойових дій — царину високої напруги, яка може обернутися непримиренною ворожнечею. Ідеалізація несе в собі загрозу девальвації, обожнення можуть обернутися лихослів'ям. «Я тебе кохаю», «я тебе хочу», «я тебе ненавиджу», «я тебе терпіти не можу». Часом поміж членами давнього подружжя витворюється атмосфера скрайнього роздратування — надто вже довго їли вони з одної миски і тепер бачити одне одного не можуть. Родинне життя їхнє перетворюється на битву, на обопільне покарання за те, що вони разом: за туркотінням закоханих потроху вбивалася в силу страшенна ненависть, великі пристрасті вироджувалися у ницу ворожнечу.

5) Ґречне замовчування

Буває, що закохані не хочуть ніяких зізнань, подрібнюють їх на частки, щоб пом'якшити ризик, відбуваються жартами або відмовчуються, ухиляючись від імперативу ясності, який криється у словах зізнання. Краще натякати, не відкриваючись до кінця, краще відкласти на потім фатальне розвінчання, робити так, щоб ця відмова тривала й тривала без краю. Обрати недомовленість у коханні, щоб захват не обернувся оборудкою. Адже людям рідко вистачає глузду тримати язик за зубами і дотримуватися ґречного замовчування — більшість прагне з'ясувати стосунки і погамувати тривогу. В цій спробі порозумітися зосереджується вся любовна драматургія: загарбання й покірність, сердечний порив і неприйняття, запаморочення і закон. Привід для облудних сповідей, вдаваної відвертості, обману під личиною істини. «Я тебе кохаю» — не самоціль, за цими словами відкривається сцена, яка виходить з-під контролю коханців, котрі декламують свої перші репліки. Лише час покаже, чи було сказане потенційним актом чи просто мантрою для приборкання іншого зі щонайменшим ризиком.

І врешті, «я тебе люблю» часто буває жертовним, як ото слова батьків, з якими вони звертаються до дітей: це повсякденний акт віри, дарунок, який нічого не вимагає навзаєм. «Ти диво, ти ніколи не можеш набриднути, твоє існування — найкращий із усіх подарунків, які я коли-небудь отримував». Сказати так — не клятвою пов'язати людину, а звільнити її від будь-якого обов'язку перед нами. Парадокс дарунку, який нітрохи не збіднює дарувальника, а, навпаки, незмірно збагачує його. Ми любимо дітей, щоб одної днини вони покинули нас, ми оточуємо їх турботою і ніжністю, щоб підготувати їх до незалежності. Ми радіємо їхнім радощам, їхні успіхи є нашими успіхами, їхній смуток є нашим особистим болем. Вони не належать нам, вони нічого нам не винні, а як настане пора, вони нас покинуть. У тендітності маленької людини любов пізнає свою слабкість, свою смертність, вона й сама є тільки кволою іскрою життя, яку треба лише запалити. Отак, люблячи, ми несамохіть погоджуємося втратити іншого, навіть якщо це буде для нас лихом (немає сумнішого видовища, ніж родинне гніздо без родини), позбавляємо його нашого впливу, не накладаємо на нього неможливий мандат обопільності. «Минаєшся, коли тебе люблять, триваєш, коли любиш сам» (Рільке).

Кохання, ця солодка мука (Верлен)

Славетний рядок Арагона: «Щасливого кохання не буває» — прегарна і заразом облудна формула: будь-які стосунки тут розглядаються з погляду кінця. Сентенція звучить, мов нещадний вирок, який не підлягає оскарженню. Якщо нам хочуть сказати, що всі ми колись умремо й абсолютне щастя неможливе, то цей поетичний рядок б'ється у розчинені двері. Якщо щасливого кохання не буває, то як тоді пояснити, що багато людей, насилу отямившись від одної болісної історії, мріють знову потрапити під владу тирана, що так само чарівливий, як і небезпечний? Напевне, треба таки погодитися з протилежним твердженням: кохання може бути тільки щасливе — адже живе воно навіть після того, як помирає пристрасть. Нащо ж намагатися зганьбити, затоптати те, що може виявитися нетривалим, як не дорожить тим, що Пегі назвав «пронизливою величчю минущого»? Найпрекрасніше, що дарують одне одному двоє крім тіла, втіхи і таланту, — неповторна історія, яка поєднує їх назавжди, навіть якщо їм доведеться розлучитися.

Стільки радощів у житті подружжя: відчувати, як за тобою стежить розчулений погляд іншого, його прихильне вухо настроєне на твою хвилю, вкупі можна здійснювати щось дуже значне, зважуватися на те, що самому не по силі. Коли поруч кохана істота, яка є свідком усіх моїх учинків, я врятований. Чеснота спільного життя — поблажливість. Тебе приймають таким, яким ти є, з усіма твоїми недоліками, тебе не картають за них. Виконання вироку відкладається. Можна не перейматися іміджем, тоді як там, у суспільстві, я мушу щодня доводити, на що я здатен. Нам ліньки вилазити з цього кокона добробуту, ставати суспільною твариною, надівати машкару, корчити з себе дотепника, мартопляса. Чарівлива нагода наодинці побути дурнуватим, верзти бозна-що, попустувати не ризикуючи, що тебе погромить цензура, вигадувати іншому найменнячка, які спростовують акти громадянського стану.

В гармонії подружнього життя почуття розігрує саме себе, воно й режисер, і вистава, воно промовисте й оповісливе. Життя удвох рутинне, проте це щаслива рутина, в ній обіцяння надійності. Втіха від звичних речей, задоволення від того, що кожного вечора бачиш біля себе кохану людину. Не обтяжувати її своєю приязню, не набридати їй, основа найтіснішої близькості — точність дистанції. Мені потрібно, щоб інший був поруч: тоді я зможу перестати думати про нього, не каратися його відсутністю.

Що ж стосується любовних страждань, то вони невіддільні від щастя, нам подобається страждати, якби зник цей біль, щезла ця солодка мука, то без неї ми затужили б. Можна скільки завгодно ображати, клясти кохання, упиватися дешевим патосом, все одно всупереч усьому саме кохання, й лише воно, дарує нам відчуття високого польоту, бо в його чарівному полоні переживаємо ми найдорожчі етапи своєї долі. Може, пристрасть і несе з собою лихо, та ще дужче лихо — ніколи її не зазнавати.

Частина друга

Ідилія і розлад

Розділ IV

Шлюб зі схильності як шляхетний виклик

Щоб правильно уявити собі ту безодню горя, в якій приречена жити жінка, потрібно бути заміжнею або ж мати досвід подружнього життя.

Флора Тристан. Блукання виволанця, 1837

Отримав сьогодні два есемеси від своєї дівчини. В одному вона звістила, що всьому край… Другий надіслала мені, аби сказати, що помилилася номером.

З сайту Viedemerde.fr [33] , 2008

Щоб повернутися до життя, я намагався тебе розлюбити. Щоб віднайти твоє кохання, я зазнав багато лиха в житті.