Розділ «Словник»

Натуралізм - тенденція у культурології та філософії, яка полягає в намаганні пояснювати складні соціокультурні явища на основі природних закономірностей. В ширшому розумінні під натуралізмом (на противагу суб'єктивізму) розуміють будь-яку філософію, яка виходить з об'єкта (природи) і на основі його закономірностей пояснює суб'єкт. Так, зокрема, розуміє натуралізм Гуссерль.

Наука - форма культури, головними завданнями є формування логічно впорядкованих знань, які з'являються у людства внаслідок спеціально організованого теоретичного та емпіричного вивчення реальності, та побудова раціональних прогнозів.

Націоналізм - специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика. Націоналізм - світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап. Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава - не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, - це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність "своєї" зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.

Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна свідомість - усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, по відношенню до окремої людини, усвідомлення нею приналежності до певного народу, його культури, мови, усвідомлення свого місця і ролі у світовій цивілізації.

Нація - полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

Необхідність і випадковість - протилежні філософські категорії, якими означають форми зв'язку між явищами. Необхідне означає внутрішній, суттєвий, закономірний зв'язок. Випадкове - зовнішній, несуттєвий, ймовірний зв'язок. Необхідність і випадковість лежить в основі динамічних і статистичних закономірностей.

Неокантіанство - течія в європейській філософії кінця XIX ст., яка продовжувала традиції трансцендентального ідеалізму Канта і вперше обґрунтувала самодостатність сфери культури та філософії кульутри. До Марбурзької школи належали Ко-ген, Наторп, Кассірер, до Баденської - Ріккерт і Віндель-банд. Поширилась також за межі Німеччини.

Неокласицизм - художні течії другої половини XIX - початку XX ст., що ґрунтувалися на класичних традиціях античного мистецтва, мистецтва епохи Відродження та класицизму.

Неоплатонізм - філософська течія античності.

Неореалізм - напрям в італійському кіно і літературі 40-50-х pp. XX ст. Визначними рисами неореалізму є демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору (принцип вірності факту).

Неофрейдизм - напрям у філософії, культурології та психології XX ст., який поєднав психоаналіз Фрейда із соціологічними теоріями. Поширився переважно в США. Представники (Фромм, Хорні та ін.) відкидали біологічні і механістичні обмеження концепції Фрейда, доповнюючи її здобутками суспільних наук.

Нігілізм - заперечення загальноприйнятих цінностей і норм. Одним з проявів нігілізму є "переоцінка цінностей" Ніцше.

Ноосфера - верхній шар земної кулі, втягнутий у розумну діяльність людини (Вернадський).

Норма - зразок (стандарт) поведінки. Норма як оцінка вчинку з позиції належного пов'язана з цінностями.

О

Об'єкт і суб'єкт - вихідні поняття теорії пізнання. Об'єкт - те, що пізнається (природа, суспільство, людина і т. ін.). Суб'єкт - той, хто пізнає, носій активності. Суб'єктом може бути окрема людина, група людей, нація, суспільство в цілому.

Об'єктивність і суб'єктивність - поняття, що характеризують відношення суб'єкта до об'єкта. Якщо суб'єкт нав'язує своє мірило об'єкту, не узгоджене з властивостями об'єкта (прота-горівське "людина - мірило всіх речей"), то це позиція суб'єктивізму. Коли ж суб'єкт відтворює об'єкт за його власною мірою (скажімо, вимірює твердість, теплоту об'єкта і т. ін. за певними еталонами), то його позиція є об'єктивною.

Образотворче мистецтво - мистецтво, в якому втілюються художні образи на площині (малярство, графіка тощо) та у просторі (скульптура).

Обряд - виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події життя людини, календарні свята, окремі трудові процеси.