Розділ 6. Культурне життя України в епоху просвітництва

Найбільше відкривалося платних приватних пансіонів і шкіл для дітей дворян. Вони готували їх до вступу в гімназії, ліцеї, університети та військові училища. Приватні навчальні заклади створювалися для хлопців і дівчат. Вони концентрувалися в Харкові, Києві, Ніжині та інших містах.

Середню освіту давали гімназії, які відкривалися в усіх губернських і окремих повітових містах. Вони отримувалися за рахунок державних коштів і частково міських прибутків. Навчання було платним. Гімназичний курс складався з чотирьох однорічних класів, у яких вивчалася російська, латинська, грецька, німецька, французька мови, математика, природознавство, географія, історія, юриспруденція та інші науки. Серед гімназичних учителів на Україні були економіст І.Вернадський, історик М.Костомаров, педагог М.Чалий, художник І.Сошенко та інші відомі вчені й митці. Після закінчення гімназії учні діставали право вступати до університетів або на державну службу. Випускники гімназій іноді ставали вчителями у початкових школах.

Протягом першої половини XIX ст. було відкрито 19 гімназій, в яких загалом навчалося близько 4 тис. учнів: в Одесі, Харкові і Києві - по дві; в Чернігові, Ніжині, Новгород-Сіверському, Полтаві, Катеринославі, Сімферополі, Херсоні, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Вінниці, Рівно, Луцьку та Немирові. В 1804 р. відкрилася Одеська комерційна гімназія, яка повинна була давати водночас середню загальну і спеціальну освіту, однак розгорнути навчання за такою програмою не змогла.

Полтавську гімназію, відкриту в 1805 р., очолював відомий письменник, просвітитель і гуманіст В. Капніст, але Київська гімназія, заснована в 1812 р., мала деякі переваги: в ній викладалося більше предметів, збільшено штат учителів, відкрито друкарню, а кращі її учні на пільгових умовах діставали право вступу до університету. Згодом вона отримала підвищений статус і стала називатися Імператорська Олександ-рівська київська гімназія.

На початку XIX ст. на Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Київська академія, яка не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом ліберально-дворянський учений і громадський діяч В. Каразін домігся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, написав проект першого статуту, а 17 січня 1805 р. відбулося його урочисте. Навчання провадилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному. Для забезпечення середніх і нижчих навчальних закладів педагогами, а також спеціалістами народного господарства при Харківському університеті було створено педагогічний, медичний і ветеринарний інститути з трирічним строком навчання. Першим ректором Харківського університету став прогресивний діяч професор російської словесності І. Рижський. В університеті працювали професори І. Тимковський, І. І. Срезневський, А. Метлинський, Т. Осиповський, М. Лунін, П. Гулак-Артемовський та ін. Частина професорів запрошувалася з-за кордону. З 1805 по 1861 р. в університеті здобули вищу освіту 2800 студентів.

Позитивне значення мало заснування на Україні інших вищих учбових закладів. Зокрема, 15 липня 1834 р. відкрито Університет св. Володимира у Києві в складі філософського і юридичного факультетів з чотирирічним строком навчання. Першим ректором університету став професор М.Максимович - ботанік і філолог, людина з енциклопедичною освітою. Того ж року в ньому утворився медичний факультет. У 1860 р. при університеті засновано дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів.

В першій чверті XIX ст. на Україні з'явилися вищі навчальні заклади, що об'єднували гімназичний та університетський курси, це Волинський ліцей у Кремінці, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук у Ніжині.

На Півдні України центром вищої освіти став Рішельєвський ліцей, заснований 2 травня 1817 р. в Одесі. Ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний, юридичний і загальних предметів. У 1828-1855 рр. при ньому існував Інститут східних мов (арабської, турецької і персидської), який готував перекладачів для військових і адміністративних установ. За 45 років (1818-1862) курс навчання закінчили 596 ліцеїстів, переважно дворян. Згодом ліцей було реорганізовано у Новоросійський університет.

У Ніжині 4 серпня 1820 р. відкрилася Гімназія вищих наук привілейований дворянський навчальний заклад, що готував молодь до державної служби. Згодом гімназію було перетворено у математичний (1832), а потім юридичний (1840) ліцей. За 40 років, з 1820 по 1860 у 26 випусках його закінчило 588 чоловік. У Гімназії вищих наук здобули освіту письменники М. Гоголь і С. Гребінка.

Серед визначних діячів освіти на Україні одне з перших місць належить видатному ученому-хірургу, громадському діячеві й просвітителю М.Пирогову (1810-1881), який займав посади попечителя Одеського (1856-1858), а згодом Київського (1858-1861) навчальних округів.

6.3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIII ст

Якщо говорити про загальну характеристику художньої культури епохи Просвітництва, то слід відзначити, що вона стала новим етапом на шляху розвитку світової культури, але її здобутки були досягнуті ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних ідеалів суспільства, властивих мистецтву попередніх років. Замість свавільного індивідуаліста епохи Відродження і регламентованого підданого періоду класицизму героєм мистецтва епохи Просвітництва стає громадянин, що утверджує свободу в рамках політики. Діячі культури репрезентують у своїй творчості розумне - саму природність людини, а розв'язання усіх колізій пов'язують з просвітленням життя, розумом і знаннями. Просвітницький раціоналізм найінтенсивніше наповнювався гуманістичним змістом. Так, якщо в класицизмі "розумність" творів мистецтва була показником їхніх художніх якостей, то тепер вона сприймається і як додаткове свідоцтво його моральних вартостей. Краса і добро все тісніше зближуються через посередництво істини. Звідси моралізаторський пафос мистецтва Просвітництва та зростаючий інтерес до проблеми піднесеного. Реалізм Просвітництва вже не висуває таких могутніх титанів, як мистецтво Відродження. Велич духу, неймовірна напруга загальнолюдських пристрастей замінюється дещо спритністю винахідливого героя. Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи суспільства. Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман. Площина уваги художників весь час розширюється. Класицизм як домінуючий напрям у літературі і мистецтві поступається сентименталізму (сен-тимент - почуття), а приблизно з 60-х років XVIII ст. - також і романтизму.

Наприкінці XVIII ст. під безпосереднім впливом російського класицизму українське мистецтво також набуває форм цього стильового напряму, що найповніше позначився на архітектурі та образотворчому мистецтві. Елементи класицизму проникали і в літературу. Саме в цей час в українській культурі з'являються тенденції, що передували реалізмові.

Новим архітектурним стилем, що прийшов на зміну бароко, стає класицизм (англ. classicism, від лат. classicus - зразковий) - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту цей стиль досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою він був притаманний усім європейським культурам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Це було своєрідним переосмисленням мистецтва античності в плані утвердження чіткого і ясного погляду на дійсність, злагодженості й пропорційності архітектурних форм. Як цілісна система класицизм сформувався у Франції в епоху піднесення абсолютизму, утверджуючи ідеальне уявлення про розумну і справедливу владу освіченого монарха. В інших країнах класицизм розвивався в період формування націй і національних культур.

Класичній архітектурі властиві строгість і геометризм підкреслено статичних силуетів, основою її архітектурної мови стає ордер. Розповсюдження класицизму проходило і на Україні, головним чином на півдні, де на місці фортець виникають нові міста, що забудовуються відповідно до принципів регулярного планування. Це Севастополь (1783), Катеринослав (1784, тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779), Миколаїв (1784), Херсон (1778) Одеса (1794) та ін. У старовинних містах, ансамбль яких уже визначився, під регулярне планування відводились незабудовані ділянки (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський). В ансамбль міських споруд вводяться площі, сквери, парки.

На становлення національно-самобутніх рис класицизму вплинула велика житлова забудова що велася в поміщицьких маєтках, особливо після звільнення дворянства від обов'язкової військової та цивільної служби. Зводилися палаци з відкритим плануванням, оточені розкішними парками: палац графа П.Румянцева-Задунай-ського в селі Вишеньках тепер Чернігівської області (архітектор М. Мосцепанов), палац у Старому Мерчику на Харківщині (архітектор П.Ярославський) палац графа К.Розумовського у Батурині на Чернігівщині (архітектор Ч. Камерон) палаци, братів Ґалаґанів у селах Сокирниці та Дігтярі тепер Чернігівської області (архітектор П. Дубровський). До найвідоміших паркових ансамблів належить "Софіївка" в Умані та "Олександрія" у місті Біла Церква.

У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, й освітні заклади. На 30-40 рр. припадає будівництво університету св. Володимира у Києві, театрів у Києві, Одесі, Полтаві та ін. У Львові перші житлові будинки такого стилю зводяться в 90-ті рр. XVIII ст. навколо вулиць, прилеглих до площі Ринок - історичного центра міста. Споруджується нова Ратуша (1828- 1835, архітектори Ю. Маркль та Ф. Третель). У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють такі громадські споруди класицизму, як "Скарбкіеський театр", тепер Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (архітектори Л. Пихаль, І. Зальцман), політехнічний інститут (архітек-тор Ю. Захаревич), "Осоленіум" - тепер Наукова бібліотека (архітектори П. Нобіле та Ю. Бем).

Розвиток українського живопису був пов'язаний з крутим переломом в культурному житті Петровської епохи. Утвердження абсолютизму стає визначальним фактором в становленні світського мистецтва. Укази, що видавалися безпосередньо Петром І, не тільки закріплювали культурні нововведення на законодавчому рівні, а й розширювали сферу культури, сприяли її відтворенню.

З втратою церквою свого домінуючого становища в країні відбувається швидка секуляризація мистецтва, у тому числі і живопису. Значного поширення набуває книжкова гравюра. Порівняно просте й дешеве виготовлення надавало і й важливого значення у культурному житті: гравюра стає невід'ємним елементом навчальної літератури, газет і календарів. В основі сюжетів нового жанру дедалі більше покладені сучасні події - воєнні баталії, урочисті паради військ, види нової столиці. Разом з тим гравюра зберігає прийоми "народних картин" і лубка. Осередками підготовки граверів на Україні були Київська академія та колегіуми в Переяславі, Новгород-Сіверському та Харкові, їх готували також в друкарнях Києво-Печерської та Почаївської лаврі. Великих успіхів у мистецтві гравюри досягли І. Щирський, І. Мігура, Н. Зубрицький, брати Адам та Йосип Гочемські, Г. Левицький і багато інших. Вони працюють в галузі книжкової ілюстрації і станкової гравюри, створюють картини на історичні сюжети, портрети, пейзажі.

Оригінальним жанром в українському станковому живописі стають картини народних майстрів. Патріотичні сцени з історії, воєнні подвиги та громадське життя займають в їх тематиці провідне місце. Так, великої популярності здобули картини із зображенням опришків, козака-бандуриста ("Козак Мамай") та ін. Пишністю і оригінальністю також відзначається твір "Богдан з полками", присвячений Визвольній війні 1648-1654 рр.