В "динамічних" народів завжди виникають проблеми "батьків і дітей". Молоде покоління не схоже на попереднє, і життя таких народів іде не по колу, а по спіралі, поряд з новим захоплюючи цінності минулого, тобто, обрахування часу в цивілізаціях такого типу не циклічне (як у стаціонарних), а лінійне. Природне середовище активно перебудовують і освоюють при потребі, а то й без неї.
Говорячи про динаміку як основний чинник розвитку модерної культури, уточнимо, що в цьому контексті виступають не стільки народи, скільки нації й ширше - цивілізації (наприклад, європейська). Цивілізації гетерономні - "зібрані" з різних елементів (народів), і коли народ у результаті яких-небудь обставин втрачає своє становище лідера, на зміну йому приходить інший. Основний суспільний інститут динамічних націй і цивілізацій - інститут влади.
Як правило, коли говорять про динамічний шлях розвитку того або іншого суспільства, під цим мають на увазі, що таке суспільство рішуче "порвало" зі своїми традиціями. Наприклад, Г. Тард уважав, що основою динамічної цивілізації є "мода", у той час як основа традиційного суспільства - наслідування зразкам, тобто властиво традиційність. Але очевидно, що сучасні динамічні цивілізації відрізняються від "традиційних" етносів не відсутністю, а своєрідною спеціалізованістю, розчленованістю традиції у зв 'язку із процесами поділу праці й зростаючого розшарування (стратифікації) суспільства, у силу яких саме це суспільство має більшу можливість вибору серед конкуруючих традицій.
Якщо проаналізувати специфіку європейської цивілізації як динамічної спільноти, можна виділити такі риси:
o нагромадження наукових знань і технологій, що нерідко випереджає актуальні потреби;
o часта поява нових лідерів, здатних перебудувати світ на нових засадах;
o постійні економічні й соціальні трансформації;
o інтеграція індивідів і соціальних груп в етнічні й цивілізаційні спільности при всі зростаючій самостійності індивідів і груп усередині етносу й держави;
o ствердження свободи вибору як фундаментального права й обов'язку індивіда, соціальної групи й суспільства в цілому.
o відділення ремесла від землеробства, світської влади від церковної, політики від моралі й, як наслідок, - раннє виділення мистецтва й культури як самостійної сфери духовного виробництва.
Як уже зазначалося, практично всі динамічні етноси тепер перебувають у складі тих або інших загальрегіональних цивілізацій. Кожний народ існує і як самостійна соціокультурна спільнота, і одночасно входить у метаетнічну групу. Тому центр європейської цивілізації час від часу переходить від етносу до етносу, міняються напрямки, стилі, ідеї, корегується система цінностей, і в цьому - запорука довгого й перспективного розвитку цивілізації.
Сучасна західна культура - культура модерна, динамічна. Вона побудована на очікуванні майбутнього, яке уявляється більш досконалим, ніж сьогодення. Але в цьому полягає й трагедія сучасності нестійкості, нестабільності нашого існування, усього того, що А. Тоффлер назвав "футурошоком" - перманентним стресом, у якому перебуває сучасна людина внаслідок стрімких змін і вражаючого різноманіття. У традиційних суспільствах саме підпорядкування традиції дарує стабільність. Тому розрив із традицією в статичних суспільствах часом призводить до вельми загубних наслідків, наприклад, до стресів цілих народів.
Так, тотальне настання на весь уклад життя народів Півночі 600х - 800х роках ознаменувалося знищенням поселень, насильницьким перекладом кочових народів на осілий спосіб життя, руйнуванням інститутів сім'ї й шлюбу, вихованням дітей в інтернатах - словом, насильницькою асиміляцією цілих народностей. Призвело це до того, що люди (особливо, молодь) почали відчувати "комплекс неповноцінності" у зв'язку зі своїм етнічним походженням і всіма силами намагалися хоча б формально змінити національність і втекти з етнічного середовища, що перестало їх задовольняти. Інші настільки сповнилися відчуттям етнічної нікчемності й неспроможності, що опустилися до неробства й пиятики.
Розрив із традицією в динамічних суспільств має нехай не настільки явні, але досить серйозні наслідки. "У центрі нашої, побудованої на агонічних засадах, культури - суперечка, двобій, єдиноборство, - пише А. Геніс, - В основі архаїчної культури - ритуал, мета якого - урятуватися від хаосу...". Можливо, одне з насущних завдань сучасної культури - поєднання прогресу індустріальної ери зі стабільністю традиційних суспільств.
Якоюсь мірою це вже відбулося - у тих народів, які змогли не відкидаючи чужих впливів, прийняти й переосмислити їх у руслі власної культури. Мова йде про так звані "адаптивні" етноси. В історії такі народи найчастіше жили на перехрестях торгівельних і культурних шляхів, а тому мали можливість усотувати сторонні впливи й трансформувати їх у щось власне. Живий приклад цьому - араби в період халіфату, який простягався від Іспанії до Індонезії, у результаті чого на цій території сформувався народ перекладачів. Завдяки специфіці цього етносу всі ми вважаємо казки "Тисячі й однієї ночі" арабськими й, в основному, перебуваємо в невіданні щодо того, що це вільний, перекроєний на арабський лад, переклад індійських казок "Тисяча повістей". За сучасного розвитку ЗМІ й засобів комунікації адаптивність етносу вже не обов'язково залежить від його місця розташування. Живий приклад адаптивного етносу 20 сторіччя - це японці, що поєднали глибокий традиціоналізм у соціальному устрої й побуті з активним засвоєнням іншокультурних впливів і всіх досягнень "технічної" цивілізації.
2.7. Національне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2.6. Проблема трансляції культури в етносах різних типів“ на сторінці 2. Приємного читання.