РОЗДІЛ III. АРХЕОЛОГІЯ В КРАЄЗНАВСТВІ

Дані антропології вказують на близькість антропологічного типу черняхівців та літописного східнослов'янського племені полян, що свідчить про безперервну традицію заселення цієї території слов'янами.

Слов'янські племена, що у II ст. до н.е. - V ст. н.е. селилися головним чином у північній частині Чернігівщини, за своєю культурою близькі до зарубинецької. їх поселення відомі біля Любеча. Південну частину Чернігівщини по річках Остру, Удаю, Недрі в II-VI ст. населяли слов'янські племена черняхівської культури. їхні поселення та могильники виявлено біля Линовиці, Малої Дівиці Прилуцького, сіл Журавки Варвинського, Веприка Бобровицького районів. У VП-IX ст. Чернігівщина була заселена слов'янським племінним об'єднанням "съвера", або "северо", "сівери", "сіверяни", згодом відомі як "севрюки". В літописі "Повість минулих літ" з цього приводу сказано: "...Осіли на Десні й по Сейму, по Сулі й назвалися сіверянами...".

Складні колонізаційні процеси формувалися і ширилися під тиском південно-східних войовничих кочових сусідів. Захищаючись від них природною перепоною - Дніпром, східні слов'яни, уникаючи небезпеки, рухалися Правобережжям на північ, у надійні сховища - ліси. Ймовірно, цим фактом пояснюється і назва лісової притоки Дніпра - Десни (права, правиця), тобто по праву руку на шляху просування.

Слід погодитися з С.Соловйовим, який, аналізуючи літописні джерела, дійшов висновку, що слов'янське народонаселення, рухаючись спочатку Правобережжям Дніпра на північ, а потім по Лівобережжю у зворотному напрямку (з сівера), через те й набуло ім'я сіверян (одна з версій). Наші предки з північних країн, захищених лісами й болотами, нестримно рухались у спустошені нападниками й небезпечні, але багаті природними ресурсами південні краї. Дехто з істориків твердить, що з Полісся сіверяни йшли аж до Дінця, Дону, а звідти - в широкі приазовські степи. Очевидно, такі явища пов'язані з політичним поширенням території Чернігівського князівства. Основна ж маса сіверян компактно мешкала в басейнах Десни, Сейму та Сули. На півночі з ними сусідили кривичі, вододіл Сожа й Десни відділяв сіверян від радимичів, а Оки - від в'ятичів, Дніпро утворював межу з полянами. На півдні літописець обмежує сіверянську територію басейном Сули, через те суличі (посуличі, суляки) не відносяться до якогось окремого племені, вони є посульським відгалуженням сіверян.

Незважаючи на літописне свідчення про неоднаковий рівень розвитку східнослов'янських племен, сіверяни були близькі до полян,

радимичів, древлян і в'ятичів. Ця близькість підтверджується й археологічними матеріалами. На думку М.Брайчевського, зближували ці племена одні й ті самі чинники. Зокрема, з IX ст. чернігівська частина сіверян разом з полянами, древлянами і дреговичами входили до складу Русі. А з X ст. Чернігівщина була одним з найбільших князівств могутньої слов'янської держави - Київської Русі.

4. СТАРОДАВНІ ГОРОДИЩА, СТОЯНКИ І ПОСЕЛЕННЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Журавська стоянка - стародавнє поселення на лівому березі р. Удаю в с. Журавці Варвинського району (ХІІ-Х тис. до н.е.). Досліджувалася М.Рудинським в 1927-1930 рр. Залишки Журавської стоянки залягали в лісоподібному суглинку у вигляді невеликих скупчень розщеплених кременів та кісток степових тварин (байбак та ін.). Серед крем'яних виробів переважають дрібні вістря, різці, пластинки, скребки і скобелі, близькі до виробів степових пізньопалеолітичних стоянок {Див. фото). Журавська стоянка датується по-різному - від початку пізнього палеоліту до раннього мезоліту. Ймовірно, вона залишена однією з пізньопалеолітичних груп населення Північного Причорномор'я, яка проникла далеко на північ у пошуках об'єктів для полювання. Скупчення культурних залишків утворилися на місцях короткочасних (сезонних) наметоподібних жител.

Кудлаївська стоянка. Виявлена поблизу с. Кудлаївки Новгород- Сіверського району. Належить до мезоліту (X—VIII тис. років тому). Дослідження проводилися археологом М.Рудинським у 1925 та 1930 рр. Кудлаївська стоянка розташована на одній з найвищих піщаних дюн у заплаві Десни. Чітко вираженого культурного шару, саме через розташування на піску, не виявлено.

Смячка XIV - стоянка мезолітична (IX тис. років до н.е.) біля с. Лісконіг Новгород-Сіверського району. Розташована на розлитій морені на схилі високого плато лівого берега річки Смячки. За рядом ознак нагадує стоянку Свідре Вільке в Польщі. Серед крем'яного інвентарю переважають великі ножоподібні пластини і виготовлені з них знаряддя (кінцеві скребки і різних типів різці) та так звані верболистні наконечники стріл. Стоянка - східна пам'ятка свідерської культури, що займала в той час басейн Вісли, Німану, Прип'яті, Верхнього Дніпра. Досліджувалась у 1925-1927, 1977, 1981-1982 рр.

Крушівське поселення. Належить до другої половини III—II тис. до н.е. Розміщене поблизу смт Радуля Ріпкинського району в заплаві лівого берега Дніпра на дюні посеред болота Фролова в урочищі Круш. Площа - 500x400 м. Серед знахідок - уламки товстостінного ліпного посуду з розрідженим ямковим, ямково-гребінцевим і гусеничним орнаментом; із кременю пластинчасті ножі з хвилястою ретушшю, пластинчасті кінцеві скребки, пластинки, відщепи. До епохи ранньої і середньої бронзи відносяться уламки посуду, прикрашеного прямим штампом, пригладженими лініями. Виявлено також сокиру-молот і уламок кістяної вислообушної сокири.

Овраменків Круг - поселення ІІІ-V, Х-ХІІІ ст. Знаходиться за З км на захід від с. Березанки Чернігівського району в урочищі Овраменків Круг. Відкрите в 1983 р., обстежене - в 1985 р. Загальна площа - 4,8 га. Під час розкопок досліджено будівлі київської культури ІІІ-У ст., у заповненні однієї з яких виявлено фрагменти ліпної кераміки і керамічне прясло. 12 будівель Х-ХІ ст. господарського і виробничого призначення мали видовжену й овальну форми. У південній частині розкопу виявлено котлован житла XI—XII ст. стовпової конструкції. Піч була розміщена в правому куті від входу. В орному шарі та заповненні котлована знайдено кістяний однобічний гребінь з футляром, проколки, ключі, кубоподібний замок, пряслицю, бруски, ножі. У північно-західній частині розкопу досліджено ґрунтовий могильник. Три з п'яти поховань здійснено за християнським обрядом. На південному схилі впадини досліджено 6 жител і одну господарську будівлю. В усіх житлах прослідковуються похилі входи. Справа або зліва від входу знаходиться піч. В орному шарі та в заповненні котлованів виявлена кераміка ХІІ-ХІІІ ст., фрагменти скляних браслетів, ножі, прясла, дужку відра, бронзову посудину, плінфу, бруски, а також литу бронзову бляху з емаллю і позолотою, що має на звороті 5 заклепок.

Юхнівські городища - поселення племен раннього залізного віку в поліських районах басейнів Десни і Сейму в межах Чернігівської, Брянської та Курської областей. Названі за городищем поблизу м. Новгорода-Сіверського, дослідженим в 1876 р. Д.Самоквасовим та 1940 р. М.Воєводським. Розташувалися на відособлених ділянках високих берегів річок, укріплювалися земляними валами, ровами та дерев'яними стінами-загорожами. Мешканці Канівського городища жили в наземних житлах з глинобитними печами, займалися землеробством і скотарством, полюванням і рибальством, домашніми ремеслами, зокрема, керамічним, залізообробним та бронзоливарним, підтримували обмінні зв'язки з сусідніми племенами Дніпровського Лівобережжя. При розкопах знаходять ліпний глиняний посуд, грузила і прясельця, кістяні шила і знаряддя для оброблення шкур, залізні та бронзові вироби. Датуються часом VІ-ІV ст. до н.е. На основі вивчення Юхнівського городища виділена окрема юхнівська культура.

Селище - поселення ХІІ-ХІІІ ст. біля с. Анисова Чернігівського району, в заплаві лівого берега р. Десни на берегах стариць Глушець і Комарівка в урочищі Селище. Відоме з 1948 р., досліджувалося 1985 р. Культурний шар має потужність 0,7-1,0 м. Верхня його частина датується ХІІ-ХІІІ ст., нижня - епохою бронзи. Вивчено 2 наземних житла ХІІ-ХІІІ ст. з глинобитними печами і 5 господарських ям різної форми і глибини. Знахідки епохи бронзи: фрагменти ліпних посудин багатоваликової, східно-тшинецької (сосницький варіант) і лебедівської культур. Із давньоруських знахідок виділяються мініатюрна срібна підвіска з зображенням на лицьовому боці хреста в обрамленні гілок, а також лита бронзова накладка (8x10 см) з рельєфним зображенням двох птахів і чоловіка між ними. Знайдені також залізні остроги, свинцеві та шиферні грузила, замки, ключі, пробійники, шиферні пряслиця, 27 фрагментів скляних браслетів, дві пряжки, цвяшки, десятки залізних і свинцевих пластинок різних розмірів, а також велика кількість уламків плінфи ХІІ-ХІІІ ст.

Кам'янське поселення. Належить до дніпро-донецької неолітичної культури (4 тис. р. до н.е.). Знаходиться на південній околиці с. Кам'янки Ріпкинського району. Відкрите 1966 р. Розкопки проводилися 1967 р. під керівництвом археолога Д.Телегіна. Культурний шар потужністю 0,2 м знаходиться на глибині 0,5 м. Досліджено рештки вогнища й зібрано близько тисячі різних знахідок, здебільшого керамічних (гостродонні широко відкриті горщики, прикрашені неглибокими ямками дрібнозубчастого гребінця, насічками). Серед крем'яних виробів є наконечники стріл, клиноподібні сокири, нуклеуси, скребки, кинджал, а також уламки зернотерки з пісковина.

Бревенецьке поселення. Археологічна пам'ятка 5 тис. до н.е. - XIII ст. Міститься за 1,8 км від південно-східної околиці с. Кезі Ріпкинського району на невеликому острові, утвореному рукавами безіменного струмка (ліва притока р. Свишні, басейну р. Білоуса) в урочищі Бревенець. Відкрите 1984 р., обстежувалося 1986 р. Площа - 2 га. У найнижчій, західній частині поселення виявлена кераміка епохи неоліту (ІV-ІІІ тис. до н.е.) і бронза XVІІ-XVІ ст. до н.е. (середньодні- провська і тшинецька культури). На решті території зустрічаються окремі фрагменти кераміки пізньої бронзи і раннього залізного віку.

VI—III ст. до н.е. (підгірцівсько-милоградської культури). Наймасовішим є давньоруський матеріал Х-ХІ ст. Він представлений кружальною, керамікою, крицею, точильними брусками, шматками шиферу, уламками туфових і шиферних жорен і амфор. Знахідки зберігаються у фондах Чернігівського історичного музею.

Шестовицькі могильник і поселення - давньоруські пам'ятки X- XI ст. на правому березі Десни в околицях с. Шестовиці поблизу Чернігова. Могильник складається з трьох груп курганів; досліджувався П.Смоличевим, Я.Станкевич та Д. Бліфельдом у 20-50-х pp. Розкопано понад 150 поховань в обрядах тілоспалення та тілопокладання. Є поховання без похованих - кенотафи на честь померлих на чужині. Поховання, влаштовані в ямах і дерев'яних гробницях-зрубах, одинарні, парні (чоловіків-воїнів і жінок-рабинь) та воїнів з кіньми і спорядженням. Серед речей при похованих - зброя (бойові сокири, мечі, вістря списа, ніж-кинджал, сагайдак зі стрілами), знаряддя праці та побутові речі (ножі, гребені, ліпний і гончарний глиняний посуд), прикраси, рештки одягу, арабські та візантійські монети, скандинавські застібки-фібули. Поряд з могильником знаходяться городище і селище з залишками жител-напівземлянок з глинобитними печами ремісничих будівель, господарськими ямами.

Матеріали з могильника та поселень мають важливе значення для вивчення раннього періоду соціально-економічного розвитку Київської Русі та етнічного складу її феодального класу (дружинників).

Новгород-Сіверська стоянка - поселення кінця пізнього палеоліту (38-10 тис. років тому) на високому правому березі Десни, на території сучасного міста Новгорода-Сіверського, за садибою 8-річної школи. Виявлена 1933 p., досліджувалася 1935-1938 pp. і 1954 р. І. Підоплічком (1905-1975) - українським радянським зоологом, палеонтологом і археологом (з 1967 - академік АН УРСР). Культурні залишки залягали під навісами і в гротах великих піскових брил (скель), які напевно були житлами і сховищами мешканців Новгород-Сіверської стоянки. Знайдено крем'яні різці, скребки, вістря. Унікальними крем'яними виробами є три великі знаряддя - гігантоліти. Науковий інтерес становить також ребро мамонта, орнаментоване численними лінійними насічками. Знайдено кілька фрагментів черепа пізньопалеолітичної людини та численні кістки тварин. Зберігаються в Центральному науково-природничому музеї АН УРСР у Києві.