Розділ VIII. КУЛЬТУРА СЛОВ'ЯН. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИХ ДОЛЬ СЛОВ'ЯНСТВА

теологічному змістові. Міфологія, що трималася на народній фольклорній основі, потребувала докорінних змін у ставленні до неї, адже могла зникнути живодайна пам'ять про неї. Разом із легендами, казками, "преданиями старины", фольклорними піснями міфологія несла в собі імпульс духовного відродження.

Серед науково-дослідницьких праць, присвячених слов'янській міфології, одною з перших і фундаментальних, про яку вже згадувалося, є "Слов'янська міфологія" М. Костомарова — письменника, літературознавця, фольклориста, додамо — міфолога, котрий поряд із такими вченими, як І. Срезневський, О. Потебня, М. Драгоманов, може вважатись одним із перших українських учених-сла-вістів. Слов'янська міфологія розглядається ним у контексті історико-генетичних, порівняльних і смислових характеристик. "Слов'яни, — так формулюється одне з його вихідних положень, — незважаючи на позірне багатобожжя, визнавали одного бога, батька природи, і цю істоту вони розуміли більш свідомо, ніж утаємничену долю греки, а скандинави — Альфатера, який не бере участі у справах людських. Однобожжя слов'ян незаперечне"1.

Автор посилається на Прокопія Кесарійського, Літопис Нестора, особливо багато звернень до Гельмольда. За М. Костомаровим, докорінний принцип слов'янської релігії — еманації, слов'яни моральну й фізичну природу уявляють живою, притаманною кожному явищу своїм життєвим духом, який- з'являється від творця2. В наведеній праці М. Костомаров своєрідно типологізує й узагальнює вивчений ним міфологізований фольклор і фантастичні уявлення про живі істоти в уособлених силах природи, як, наприклад, у світлі й воді. "Таким чином, — читаємо в М. Костомарова про персоніфікацію явищ природи, — ми бачимо тут загальне поняття про уособлення сонячної сили: смерть і воскресіння у світі фізичному знаменує річне коло — літо і зиму, а у світі моральному — влюднення ("вочеловечивание" — за рос. текстом) божества на землі, благодіяння, страждання й торжество"3. Ця ідея висловлювалася, за порівняннями М. Костомарова, і у втіленнях Вішну, і в Осірісі, і в Діонісії, і в Аттісі, і в Созіаші, і в Бальдурі, і в нашому язичницькому божестві з різними

1. Костомаров М. Слов'янська міфологія. Київ, 1994. С. 201.

2. Там само.

3. Там само. С. 225.

назвами, але однаковим значенням. Нерідко згадується ім'я Радегаста, одного з міфологічних героїв, який мандрував по землі й загинув у борні, потім став божеством. "Мабуть, — зауважує М. Костомаров, — слов'яни вірили в його воскресіння або перехід у вище життя як особи водночас божественної і людської"1. Таким був Свентовіт.

Ідея протистояння сил добра і зла, світлого й темного пронизує міфологізм слов'янського вірування та світосприймання. Особливо яскравими постають сили світлоносні й сонцеликі. Весь Всесвіт оживотворений огнесвітом, духом краси, гармонії й розуму, сином красної любові — Лади, великим Ладом, Білим добрим богом, святим витязем, другом людини, котрий протистоїть у боротьбі Чорно-богові. Все на землі оживлене духами, які допомагають або доброму, або злому началу.

Ще один немаловажний мотив загальнослов'янської міфології: пошуки спільних гуманістичних основ язичницької та християнської віри. В синкретизмі, що мав місце в минулому, все ж залишалася відчутною різнорідність і волюнтарність поєднання релігійних основ. У той же час у легендарних переказах про подвижників віри, захисників добра й уособлення ідеалу правди вбачалася правічна єдність усіх начал. "Ця ідея втілення, — саме в цьому руслі спрямовує свою думку М. Костомаров, — страждання й торжества божественної істини на землі була найдивовиж-нішим передчуттям пришестя сина Божого, сонця правди, світла істини..."2.

В багатій і яскравій палітрі міфологічної спадщини слов'ян є ще одна помітна особливість, що ріднить її з міфами інших народів, а в той же час споконвічно утримує в собі етнічну неповторну виразність — це метаморфізм. У ньому, цьому демонічної сили перетворенні, присутня іномовність, дивовижна гра уяви й метафоричності, поетичність і філософізм взаємозумовленостей та переходів. У слов'янських міфологічних творах виявляє себе справжній поетичний геній. В них переплітаються між собою земне і надреальне, надземне. "З символічним поклонінням предметам фізичного світу, — писав М. Костомаров, — пов я-заний був у слов'ян догмат перетворення; в піснях слов'янських народів дуже багато історій про перетворення; напевно, предки наші вірили, що душа покійника й навіть

1. Костомаров М. Слов'янська міфологія. С. 225.

2. Там само. С. 226.

жива людина з тілом може перейти в дерево чи птаха, чи яку іншу істоту"1. Перетворений у чистій, наївній символіці світ ставав високою поезією, з якої митці — композитори, поети, піснярі — брали сюжети й натхнення ("Утоплена", "Тополя" Шевченка, "Лісова пісня" Лесі Українки).

Слов'янська міфологія зберігала в собі великий потенціал художньо-синкретичного мислення, наповнення всього сущого живим духом поезії й здивування перед світом (не страх, а зачарування красою й силою явищ природи). На першу половину XIX століття припадає в ключі романтизованого світосприймання великий інтерес до народної пісні, поезії, звичаїв і вірувань. Міфологія слов'ян у цьому відношенні була предметом особливого захоплення. Бо саме з її допомогою пізнавалося прадавнє і сокровенне слов'янства як певної спільноти, а в той же час входження його у світ старовинних культурних традицій інших народів. У славній минувшині проглядалося сподівання на майбутнє. А тому будь-яке звернення до глибинних народних джерел мудрості, творчості й краси у світобутгі стародавніх слов'ян не було лише простим етнографізмом. У кожному живому паросткові містерійного духу предків вбачалася знаменна символіка життєстійкості слов'ян.

Історія слов'ян у світовому контексті

Німецький філософ, просвітитель, основоположник історичного підходу в дослідженні культури Йоганн Готфрід Гердер (1744—1803 рр.) з великою прихильністю осмислював долю слов'янських народів та їхнє майбутнє. Нещастя слов'ян, на його думку, в тому, що, відповідно до положення серед народів землі, вони виявилися, з одного боку, в такій тісній близькості з німцями, а з іншого боку, тили їхні були відкритими для набігів східних татар, від яких, так само як і від монголів, багато зазнали страждань. Гердер з притаманним йому романтичним піднесенням бачить велике майбутнє слов'янських націй, що населяють прекрасні землі Європи. На його переконання, "законодавство й політика Європи з часом будуть дедалі більше підтримувати спокійне працелюбство й мирні відносини між народами", отож і "слов'янські народи... колись такі праце-1 Костомаров М. Слов'янська міфологія. С. 232.

любні й щасливі, пробудяться, нарешті, від свого довгого тяжкого сну, скинуть із себе ланцюги рабства, стануть обробляти належні їм прекрасні області землі — від Адрі-атичного моря до Карпат і від Дону до Мульди — і відсвяткують на них свої стародавні урочистості спокійного працелюбства й торгівлі"1.

Ідеєю пробудження самосвідомості слов'ян як носіїв спадковості давньої й самобутньої цивілізації, культурної традиції були пройняті намагання якомога детальніше поставитися до збирання з народних уст і збереження для нащадків старовини. Звернення завдяки спільним зусиллям подвижників слов'янських націй до фольклорних джерел, легенд, переказів, пройнятих духом міфологізму та естетизму, набуло більшого значення, ніж просто поява етнографії серед інших народознавчих дисциплін. В умовах суворої цензури імперських служб кожний елемент старожитностей, що проростав у побуті й світоглядності слов'янства, набував особливої художньої семантики й символізму. Здавалось би, звичайний вірш Якова Головацького "Річка", надрукований у поетичному збірнику "Вінок на спомин про обжинки", сприймався з особливим підтекстом. Письменник і фольклорист Яків Головацький з великою старанністю збирав давні легенди й міфи Галичини, Карпат, записуючи їх із уст жителів тих країв. Будучи добре обізнаним із тогочасною літературою про слов'янську міфологію, Я. Головацький у той же час самостійно дійшов висновку, що головні риси та ознаки, як він писав, язичницького богослужіння в усіх слов'ян були однаковими. Слов'янські міфи та язичницькі обряди випливали з одного джерела стародавніх переказів Сходу, колиски роду людського. Через це уявлення про божества та служіння їм, за прадавніми слов'янськими віруваннями, мають близьку спорідненість із казковими переказами інших народів індоєвропейської галузки2.

Міфологія слов'ян разом з іншими духовними цінностями допомагає пізнати не лише уявний, ілюзорний світ давнини, а й реальність ідеалів і прагнень, складної поетичної системи світосприймання, огорненого таємничістю далекого минулого етносу.

1. Гердер Иоганн Готфрид. Идеи к философии истории человечества.Москва, 1971. С. 471.