Розділ «ІI. Розклад Руської держави в XI–XII в.»

Історія України-Руси. Том II. XI–XIII вік

Сїм місяцїв просидїв на київському столї народнїй вибранець. На жаль, нїчого про його дїяльність не знаємо, хоч як було-б цїкаво! Про Половцїв лїтопись каже, що їх знищив Сьвятослав недалеко Чернигова, під Сновськом (на устю Снови до Десни), 1 падолиста, і тим мабуть закінчили ся їх пустошення.

Вигнаннє й поворот Ізяслава

Тим часом Ізяслав, стративши Київ, не попробував його вернути своїми силами, а подав ся за помічю до свого шваґра — сина його тїтки і братанича його жінки (через подвійне посвояченнє) Болеслава Сьміливого, в. князя польського. Болеслав охоче взяв ся до сеї справи. Догадують ся звичайно, що він надїяв ся при тім здобути сусїдні руські землї, як і Болеслав Хоробрий, і що Ізяслав навіть міг йому дещо обіцяти; се можливо. На весну (1069 р.) Болеслав рушив разом з Ізяславом і з польським військом. Всеслав з київським військом вийшов проти нього на границю Полянської землї, під Білгород, що був ключем до Київа від заходу[118]. Але у полоцького характерника, що несподївано для самого себе опинивсь на київському столї, не було охоти бороти ся за сей стіл: несподівано, в ночи втїк він з табора зпід Білгорода й удав ся до своєї вітчини — Полоцька, «…діткнув ся зброєю золотого київського стола і вовком о півночи скокнув з під Білгорода, оповитий синею млою», як каже про нього Слово о полку Ігоревім (XI).

Коли рано Кияне довідали ся, що їх князь утїк, вони стратили дух. Вернули ся назад до Київа, але тут на вічу постановили не подаватись Ізяславу, а закликати на княжий стіл котрого з братів його. Вони послали до Сьвятослава і Всеволода післанцїв; лїтопись так пореказує їх заяву: «ми зле вчинили, що вигнали свого князя, а тепер він веде на нас Польщу; ідїть до нас, на свою батьківщину («а поидЂта в градъ отца своего»); як не схочете, то нїчого нам не лишаєть ся, як запалити своє місто й іти в Грецьку землю». Сї слова не могли нїчого означати як тільки заклик котрого з них на князївство[119]. Кияне лишали їм до волї відозвати ся, котрий охочий, хоч Сьвятослав, прославлений недавньою побідою, може був для них більше пожаданий. Але нї він, нї тим меньше — Всеволод не мали охоти чи відваги так відразу, без приготовання виступити проти Ізяслава, коли він із помічним польським військом стояв майже перед воротами Київа. Брати відповіли Киянам, що вони зажадають від Ізяслава, аби він не нищив Київа польським військом, і загрозять йому в противнім разї оружною обороною: коли хоче повести справу спокійно, то нехай іде в Київ без війська, тільки з малою дружиною. Кияне заспокоїли ся такою відповідю, і брати дїйсно зажадали від Ізяслава, щоб він не вводив Поляків у Київ. «Всеслав утїк, — переказує лїтописець їх слова Ізяславу, — тож не веди Ляхів у Київ: противитись тобі нема кому; а як хочеш мстити ся і нищити місто, то знай, що нам шкода нашої батьківщини».

Ізяслав з огляду на сю загрозу дійсно задержав головне польське військо і пішов у Київ тільки з малим віддїлом Поляків і з Болеславом. Але пімсти своєї він не здержав: наперед вислав у Київ свого старшого сина Мстислава, і той звів з Киянами рахунки за повстаннє: сїмдесять мужа стяв він, иньших покарав ослїпленнєм; при тім, як каже лїтопись, богато потерпіло й неповинних. Пригноблені Кияне мовчки прийняли се переступленнє князем умови; коли Ізяслав наблизив ся до Київа, люде вийшли йому на зустріч «с поклоном», й князївство його вернуло ся[120]. Чи не потерпіли Кияни ще чого, окрім Мстиславової екзекуції, не знати. В Новгородській лїтописи при звістцї про поворот Ізяслава маємо записку: «й погоре Подолиє»[121]; се, правдоподібно, Поділє київське, і пожежа ся, дуже можливо, стала ся при поворотї Ізяслава. Щоб запобігти подібним повстанням на будучність, Ізяслав перевів київське торговище з Подола на гору, щоб мати під оком народнї зборища. (Потім, у XII в. ми бачимо торговище знову в долинї, а слїдом по нїм на горі мабуть лишив ся т. зв. Бабин торг).

Тим закінчила ся перша революція. Цїкаво нам перевірити, яку память лишила вона по собі в київській громадї. Близько сто лїт пізнїйше, коли в Київі бояли ся революції на користь узязненого тодї кн. Ігоря Ольговича, оден з Киян пригадав, «як за Ізяслава Ярославича лихі люди («злии они») увільнили Всеслава з вязницї й поставили князем, і через те було богато лиха нашому місту»[122]. Як бачимо, громада вирікла ся свого дїла: память починених Ізяславом репресій заступила все иньше, і те, що чинила цїла громада, стало вчинком «лихих людей». Але сьвідки сього повстання не забули Ізяславу його віроломної пімсти.

Болеслав з своїми Поляками якийсь час зіставсь у Ізяслава в Київі. Ізяслав, каже лїтопись, розкватерував їх по своїй землї, «распуща на покормь». Як довго вони пробули, не знати, але закінчивсь їх побут досить сумно: їх почали по тиху різати. Се мусїло вкінцї прискорити вихід Болеслава до дому. Чи поживив ся він з сього походу на Русь, не знати. В оповіданню пізнїйшого Длуґоша, Болеслав, вертаючи ся з Руси, бере по довгій облозї Перемишль, але в сїм оповіданню звязані до купи польські походи на Русь 1069 і 1074 р., і властиво не знати, до котрої війни мала-б належати ся облога Перемшля, — навіть скорше до другої, як до першої[123].

По своїм поворотї Ізяслав відібрав назад Полоцьк у Всеслава й посадив там сина. Відносин Ізяслава до братів те їх недавнє посередництво в інтересах бунтівників-Киян не попсувало, бодай про око. 1072 р. брати з великою нарадою перенесли мощі патронів згоди і братолюбія Бориса і Глїба в нову, збудовану Ізяславом церкву: мощі Бориса, в деревляній трунї, князї перенесли на власних плечах, мощі Глїба, що лежали в камянім гробі, тягли шнурами на традиційних санях (хоч се було в маю)[124]. Після того князї обідали всї в купі, разом із своїми боярами, «с любовью великою»[125]. Одно слово — становище Ізяслава здавало ся зовсїм певне, і в відносинах братів панувала іділїя, але тим часом готували ся річи зовсїм не іділїчні.


Розрив між старшими Ярославичами


Як я вже казав, повстаннє Киян виказало виразно, як слабко сидить на київськім столї Ізяслав. Репресії його в Київі по поворотї не могли зміцнити його становища, тільки хиба ще більше знеохотили до нього. Печерська записка (під 1074 р.) оповідає, що навіть Антоній Печерськай мав якусь причину до опозиції проти Ізяслава: Ізяслав, вернувшись у Київ, гнївав ся на нього «за Всеслава», і Сьвятослав потайки забрав Антонія собі до Чернигова[126]. До Чернигова могло переноситись і більше незадоволених на Ізяслава та збільшити апетити чернигівського князя до київського стола. 1069 року, під грозою польського війська Сьвятослав не відважив ся прийняти пропонованого йому київського стола: тепер міг він заздалегідь приготоватись до нападу і опановання його.

До того прилучились і деякі спеціальні причини. Можемо догадувати ся принаймнї про одну. Ізяслав був вигнав Всеслава, але сей відібрав собі Полоцьк назад. Тим самим пропала рівновага княжих паїв: Ізяслав лишив ся і без Полоцька і без Новгорода, що відступив був Сьвятославу, беручи собі Полоцьк. Правдоподібно, в звязку з сим він входить вкінцї в зносини з Всеславом; Сьвятослав і Всеволод, що не піддержали Ізяслава в боротьбі з Всеславом за Полоцьк тепер дуже були занепокоєні сими Ізяслава зносинами з Всеславом. Можливо дїйсно, що Ізяслав, не можучи переболїти утрати Новгорода, хотїв використати поміч полоцького волхва проти Сьвятослава, аби відібрати від нього назад замінений на Полоцьк Новгород. З рештою супроти недавнього союза Сьвятослава і Всеволода йому теж треба було союзника; «ніщо не гине на сьвітї», і недавня спільна демонстрація Сьвятослава й Всеволода против Ізяслава мусїли лишити певні рефлєкси в його голові. Досить, що зносини Ізяслава з Всеславом вкінцї стали ся поводом до війни. По словам лїтописи, Сьвятослав вмовив у Всеволода, що Ізяслав вмовляєть ся з Всеславом на них обох, і тим прихилив Всеволода до спільної війни з Ізяславом[127].

З рештою близший повід не має тут особлившої ваги. Конфлїкт висїв у повітрі. Повторяю: після того як спілка трох Ярославичів позаберала все, що йно було на Руси в иньших руках, трудно було, аби кождий задоволив ся тим, що дістав, і щоб не почали вони тягнути оден від одного. Вигнаннє Ізяслава тїснїйше злучило Сьвятослава з Всеволодом. Ізяслав злучив ся з Всеславом. Перший повід який трапив ся міг привести до конфлїкту.

Лїтопись взагалї висуває як головного інїціятора Сьвятослава. Се досить правдоподібно, хоч на представденнє Всеволода в зовсїм пасивній ролї, в дальшім епізодї мусїло вплинути і змаганнє лїтописця: до реабілїтації сього князя, взагалї дуже симпатичного автору лїтописи.

Друге вигнаннє Ізяслава

В мартї 1073 р. Сьвятослав з Всеволодом рушили на Ізяслава. Той не відважив ся стати проти них. Своє хитке становище в Київі він мабуть сам знав добре; тож забрав що міг забрати і з родиною вибрав ся з Київа. Сьвятослава проголошено князем на Берестовськім дворі під Київом. Як би можна було покласти ся на докладність стилїзації сучасника Нестора (в житиї Теодосия), то виходило-б, що опановавши Київ, Сьвятослав з Всеволодом ще потім ходили походом на Ізяслава, аби витиснути його «от всея области», і аж тодї Ізяслав забрав ся знайомою дорогою — до Болеслава[128].

Спільники подїлили ся волостями Ізяслава: Київщину взяв собі Сьвятослав, Всеволод — Волинь і Туровську волость, за те відступив Сьвятославу Поволже; по за тим землї обох братів зістались без переміни[129]. Таким чином Сьвятослав мав Київщину, Черниговщину з Муромом, Новгород із Псковом, Поволже, Тмуторокань; Всеволод — окрім незначної тодї Переяславщини, ще Волинь, Смоленськ і Туров. В Полоцьку зіставав ся Всеслав. Сьвятослав був рішучо сильнїйшим від Всеволода і зайняв становище впливове, зверхнє над всею полїтичною системою Руської держави, що пригадувало більше становище його батька, нїж становище його попередника Ізяслава; се видно нпр. з того, як говорить про нього в своїй автобіоґрафії Всеволодів син Мономах: «послав мене, каже він, Сьвятослав на Чехів»[130].

Зробивши такий сильний крок по дорозї до єдиновластя й усунувши одного брата, Сьвятослав ледво щоб мав охоту заспокоїти ся на тім. Та поки що мав він небезпечного противника в особі Ізяслава, а нїж з ним упорав ся, смерть заскочила його, — занадто скоро, аби міг показати свої пляни.

Болеслав і сей раз не відмовив Ізяславу своєї участи. Правда, лїтопись наша промовчує се: вона каже тільки про остаточний результат зносин Ізяслава з Болеславом: Ляхове, взявши від Ізяслава гроші, каже вона «показали ему путь отъ себе»[131]. Та промовчане нею доповняє автобіоґрафія Мономаха: він згадує, як його Сьвятослав із Всеволодом посилали на польське поґраниче, в Берестє, «на головнЂ, йде бяху пожгли» — отже була якась війна і Поляки попалили пограничні осади, а потім Мономах знову ходив до Сутиск, на границю «мира творить с Ляхы»[132]. З того видно, що Болеслав був розпочав якусь воєнну акцію на пограничу, але потім завів угоду з Сьвятославом і Всеволодом. У пізнїйшого Длуґоша ми знаходимо, правда дуже прикрашене і розмішане ріжними додатками, оповіданнє про війну Болеслава: він мав взяти по довгій облозї Перемишль, потім Волинь і Володимир[133]. Такі успіхи одначе за ним признати трудно, Володимир на певно зістав ся за Всеволодом, що найбільше — може Болеслав здобув Перемишль, хоч і то не на довго, бо за Всеволода він уже знову належав до Руси[134]. Висланий потім батьком і стриєм до Сутиск на переговори з Болеславом Мономах правдоподібно тодї-ж привів до згоди, і слїдом бачимо Болеслава в союзї з Сьвятославом: Болеслав, що тодї розпочав війну з Чехами, звертаєть ся по поміч до Сьвятослава, і той вирядив Мономаха і свого сина Олега з військом, що заходило «за Глогову до Чеського лїса» (Лавр. 238).

Посередництво генриха IV і Папи

Згода Болеслава з Сьвятославом мусїла стати ся не пізнїйше кінця 1074 р., бо вже при кінцї 1074 Ізяслав, стративши надїю на Болеслава, подав ся до Нїмеччини. Помиривши ся з Сьвятославом і Всеволодом, Болеслав Ізяславу «показав путь від себе», як каже лїтопись, хоч забрав був у нього гроші, обіцюючи поміч: на забраннє грошей потім скаржив ся Ізяслав папі. Ізяслав надїяв ся знайти поміч і опіку у імперетара і удавши ся до посередництва саксонського марґрафа Дедо, з ним в сїчнї 1075 р. прибув на двір молодого цїсаря Генриха IV в Майнц. Передавши йому дорогі подарунки — «безцїнні богатства в золотій і срібній посудї й дорогоцїнних одежах», як оповідає сучасник Лямберт, Ізяслав просив у нього помочи на Сьвятослава. Генрих взяв ся до посередництва і вислав до Сьвятослава в посольстві його шваґра трірського препозіта Бурхарта; він наче б то загрозив Сьвятославу, що коли не верне добровільно братови його стола, то буде мати війну з Нїмеччиною[135], тай то ще тільки той Бурхарт прохав імператора, аби не брав ся до Сьвятослава ще острійше. Так оповідає Лямберт, але сам додає, що Генрих досить мав на голові своїх домашнїх справ, аби мати охоту брати на себе ще якісь чужі клопоти. Лїтопись наша нїчого не знає не тільки про таке гостре, а й взагалї про яке небудь заступництво Генриха за Ізяслава. Вона вправдї згадує про послів від Генриха до Сьвятослава, але при тім каже тільки, що Сьвятослав хвалив ся перед послами своїми богацтвами, але дістав колючу замітку, що богацтво само по собі не богато значить, військо дорожше від богацтва: потрапить і не таке ще здобути[136]. Анекдотка ся характеристична для відносин київських дружинних кругів (з них очевидно вона вийшла) до Сьвятослава: київська дружина, видко, була не дуже задоволена з Сьвятослава, коли звістну анекдотку про Володимира обернула на нього. Але Нїмцям Сьвятослав заімпонував: тойже Лямберт каже, що Бурхарт привіз від Сьвятослава Генрихови стільки золота і срібла і дорогих одеж (чи тканин), що нїхто не памятав, аби коли в Нїмеччину привезено було стільки[137]. Очевидно, тодїшня Русь мала чим заімпонувати бідній ще тодї і малокультурній Нїмеччинї — богацтвом, розкішю, комфортом, своєю вирафінованою грецько-оріентальними впливами штукою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том II. XI–XIII вік» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІI. Розклад Руської держави в XI–XII в.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи