Розділ «Примітки»

По зробленню вже сеї таблицї вийшла подібна, зроблена Довнаром-Запольским в його книзї: Государственное хозяйство в. кн. Литовскаго дод. І. Зроблена вона одначе дещо инакше, з иньших поглядів, тому я лишив свою таблицю і по нїй.

6. Катеґорії селян і їх термінольоґія в київській описи 1470-х рр

Київська опись при своїй великій вартости має богато неясного в своїх означеннях ріжних катеґорій селянства.

Назва «тяглих» кілька разів стрічаєть ся в звіснім нам фраґментї сеї описи: Два человЂка тяглыхъ — подымщину дають (с. 5). Пять тяглыхъ — подымщину дають (с. 6). Новыє люди тяглыє — какъ волю выседять, и они будуть подымъщину давати и на толоку будуть ходити. Чотыри чоловЂки тяглыхъ — на толоку ходять а подымщину дають (с. 6). Стільки разів говорить опись про тяглих, і очевидно, що «тяглий» значить тут стільки, що на иньшім місцї «неданъный»: «неданъныхь людей, што пашуть, осмънадцать человека — тыє вси подымщину дають» (с. 5). Але все се люде, що підходять під нашу катеґорію данних, а не роботних; на иньшім місці опись говорить про таких селян, з тими самими обовязками, звучи їх просто «людьми»: 55 человека, 10 человека,і т. и. (с. 4).

Подібне значіннє мають, очевидно, люде ясачні (від татарського «ясак» — дань, тягло:): «єсачних 11 человЂка — подымщину дають и городъ роблять» (c. 4), «коли волю высадять, єсачники имутъ тяглы тягнути какъ и иныє люди» (с. 6). Про єсачників ширші виводи у Леонтовича Крестьянскій дворъ 1897, V c. 18, але його полєміка з Любавским, що зближав ясачників з данниками (Обл. дЂленіе c. 342) в значній мірі безпредметова: Леонтович доводить, що вони були тяглими, уживаючи сього слева в ширшім значінню, але як показують докладні відомости про ясачників в описи Чорнобильського замка 1552 р. (Архивь Ю. 3. Р. VII. І), властивої панщини ясачники не знали зовсїм, отже до роботних не належали й дїйсно стояли близько до данників; вони можуть бути зачислені до данних, і тілько на старій термінольоґії не були «данниками», бо не давали медової дани.

Що означає одинокий згаданий в сїй описи «коланъный» (с. 1), текстом близше не пояснюєть ся, але можна взяти до помочи недавно опублїковану звістку в І т. Литовської Метрики петербурської археоґраф. комісії (c. 1190-1): вона говорить про часи Семена Олельковича й противставляє воєнну службу «посполу зъ бояры» службі непривілєґіованій (съ коланъными людьми и съ слугами ординъскими не служивали и жадного потягу не тягнули»). Отже київські коланні XV в. були непривілєґіованими слугами (Сею звісткою належить доповнити сказане про коланних в. кн. Литовського на c. 116 (ся частина книги була вже видрукована, коли вийшла «Литовская Метрика»): і тут, як в Галичинї, «колан» означає службу півсвобідного, тяглого характеру, і взагалї цїла звістка дуже близько підходить до галицьких звісток XV в. про слуг коланних і ординських.).

Роботних селян з найбільшою правдоподібністю треба бачити в тих «людях» описи, без всякого близшого означення, що сидячи в сусїдстві княжих дворів не несуть нїяких податків — отже очевидно мусїли робити панщину. Нпр.: «двор Костешове — (в) дворе шесть челяди,…а и тому дворцу дванадцать человЂка, а пять данъниковъ…, а ловъцовъ четыри, а дви слуги, а съ тыхъ со всихъ людей четыри человЂки подымъщину дають…» (с. 6). Очевидно ті «люде», що не давали дани анї подимщини, сидїли на панщинї (подібно при дворі Грежанім — c. 7). Вислїдити в сїй описи всюди тих роботних людей годї докладно, при її недокладній систематицї й термінольоґії, але досить, що ми сю катеґорію роботних людей тут таки бачимо (Статистику ріжних катеґорій селян з київської описи пробував зробити Д.-Запольский — Госуд. хозяйство с. 197–9, але при тім він не тримаєть ся термінольоґії описи, тому й подїл його дещо довільний, а що при тім він не виказує близше, куди яких селян виказаних описею він рахує, годї й провірити його рахунок. За те з приємностию стрів я у нього гадку — що відповідала поглядам висловленим мною вище: люде при дворах «мабуть та ж челядь, посаджена на землю». Доповнити тільки, що вона вже, видно, челядию не уважала ся — се булі селяне роботні).

7. Джерела і лїтература історії міст

Спеціальних видавництв наші міста мають дуже мало. «Акты о городахъ (1432–1798)» в ч. V т. І Архива Югозападной Россіи, зібрані В. Антоновичом, дають матеріал головно для XVII–XVIII вв. (з Волини, Поділя, Київщини й Браславщини). Найдавнїйші книги м. Львова, видані досї (Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta, кн. I — Najstarsza księga miejska, 1382-9, 1892, кн. II — Księga przychodów i rozchodów miasta 1404–1414, 1896, кн. III — так само з р. 1414

— 1426, 1905), дають мало для історії устрою — більше для економічної й культурної історії. Досить богато документів до історії галицьких міст містять I–IX т. Akta grodzkie і ziemskie. Де що є в Актах Западной і Южной и Западной Россіи (І-II), Актах Барского староства (Архивъ Югозап. Россіи VIII, І); дещо інтересне для Побужа принесли Акты Литовско-русскаго государства вид. Д.-Запольским. Поменьші збірки: Al. Stadnicki Materyały do historyi miast galicyjskich: akta ławnicze tarnopolskie, szczurowieckie, kulikowskie i żółkiewskie (dodatek do Gaz lwowskiej, 1856). Zbiór dokumentów znajdujących się w bibliotece hr. Przezdzieckich, wyd. A. Chmiel, 1896 (де що камінецьких документів), Leniek Przywileje królów i właścicieli ю. Tarnopola w Archiwum miejskiem, 1892 (Rocznik kółka nauk. tarnopolskiego за р. 1892). Мочульський Привилеї м. Миколаїва над Днїстром (Записки Наук. т. ім. Шевченка, XLIII), й т. и.

Лїтература також досить бідна. Окрім праць присьвячених перенесенню нїмецького права в польські землї і вичислених вище (c. 641-2) — Бобжиньского, Пекосїньского, Дарґуна, треба згадати ще кілька давнїйших і новійших, присьвячених спеціально містам в Польщі взагалї. Поминаючи публїцистичну лїтературу чотиролїтнього сойма (див. у Фінкля Bibliografia hist. polskiej II с. 843) назву: Surowiecki O upadku przemysłu i miast w Polsce, 1810, Maciejowski O prawach miast polskich najdawniejszych, 1844 (Bibl. warsz.) і його ж посмертне Historya miast i mieszczan w krajach daw. państwa polskiego, Познань 1891 (слабина). Mecherzyński О magistratach miast polskich, a szczególnie Krakowa, Kp., 1845. Roeppel Über die Verbreitung des Magdeburger Stadtrechtes im Gebiete des alten polnischen Reiches ostwärts der Weichsel, Вроцлав, 1858 (Abhandl. d. hist.-phil. Ges. in Breslau). Smoniewski Zbiór wiadomości o magistratach polskich w ogóle, a w szczególe o magistracie m. Krakowa w dawnych czasach, Kp. 1866. Girtler Wspomnienia o prawie magdeburskiem w Polsce, Краків, 1872. Kutrzeba Podwody miast polskich do r. 1564 і його ж загальні погляди й дезідерати: W sprawie historyi miast w Polsce (Pam. III zjazdu hist. pol., 1900).

З поміж праць, що близше займають ся нїмецьким правом і міським устроєм в українсько-руських землях, з старших праць досї не стратили значіння названі вже вище працї Антоновича й В.-Буданова. Видані майже разом, бо НЂмецкое право въ ПольшЂ и Лит†В.-Буданова друкувало ся при кінцї 1868 р. в Журналї Министерства Нар. Просв. (кн. 8, 9, 11 і 12) й вийшло тодї ж відбиткою (в малім числї примірників, що скоро стали великою біблїоґрафічною рідкістю — укр. переклад в XXIII–IV т. Рус. Історич. Біблїотеки), а ИзслЂдованія о городахъ въ Югозападной Россіи Антоновича вийшли в 1869 р., як передмова до ч. V т. 1 Архива Югозападной Россіи й осібно, 1870 (передрук. в його Монографіях, укр. переклад тамже), — вони дуже ріжнять ся й вихідною точкою й методом дослїду. Для В.-Буданова нїмецьке право було причиною всїх бід в суспільно-полїтичнім житю Польщі й Литви: упадку правительственної власти, закріпощення селян, надмірного розвою шляхетських привилеїв, і т. и.; иньших чинників суспільно-полїтичної еволюції поза тим він не бачить і не признає. Спеціально, нїмецьке право було причиною розкладу й упадку міщанства. В сїм, розумієть ся, є певна односторонність. Антонович впадає в противну: міста у нього упадають наслїдком суспільної діференціації, що розбиває давню одноцїльність землї, особливо — наслїдком

відокремлення шляхотської верстви; нїмецьке право уживало ся правительством як лїк на занепад міст, що зазначив ся під впливами сеї суспільної еволюції, але лїк сей показав ся безхосенним. Автор при тім не бачить, що як раз нїмецьке право було першим чинником в виключенню міст з загальної земської орґанїзації. Взагалї сей талановито й сьміло зарисований начерк поруч щасливих спостережень ще далеко більше від працї В.-Буданова грішив теоретизацією, часто хибною. Хибна вже сама вихідна точка автора, коли в містах київської України XVI в. хоче він бачити типи староруського міського устрою, тим часом як се були виїмкові витвори виїмкових кольонїзаційних обставин XVI в., а по типи староруського міського житя належало сягнути коли не до давньої Руси, то до північних, білоруських міст в. кн. Литовського. У В.-Буданова загальний, більш теоретичний характер має тільки перша половина працї: друга присьвячена осібним начеркам устрою й житя кількох українських міст, які вибирає він як типові: Камінець, Ковель, Кремінець, Дубно. Сї начерки дуже цїнні й інструктивні. В працї проф. Антоновича інтересно зазначені кілька моментів в житю українських міст XVI–XVII в., ілюстровані актовим матеріалом.

До сих досї підставових праць пізнїйші десятилїтя додали не богато. Так пр. дуже мало дала статя Павіньского О нЂмецкомъ пра†въ ПольшЂ и ЛитвЂ, 1871 (рецензія книги Буданова, в Отчетах о присужденіи премій Уварова). Важнїйшою появою була доперва книга проф. Кистяковського: Права, по которьмъ судится малороссійскій народъ, 1879) де між складниками сього права (XVIII в.) оден роздїл присьвячений зверхній історії нїмецького міського права — його кодіфікації в Нїмечинї й Польщі (c. 55 і далї); автор застановляєть ся над питаннєм, чи нїмецьке право в практицї українських міст істнувало тільки номінально, як думав Антонович, чи реально — і прихиляєть ся до сього другого виводу (c. 79 і далї). Новійшими часами порушені Кистяковським питання поставив на ново Ф. Тарановский в книзї Обзоръ памятниковъ магдебурскаго права западно-русскихъ городовъ литовской эпохи, Варшава 1897: він детальнїйше входить в кодіфікацію й практику нїмецького права, рішаючи питання в дусї Кистяковського; але для рішення його треба б докладнїйших студій міських актів, нїж яке бачимо у дотеперішнїх дослїдників. Анальоґічна, але далеко слабша (властиво без всякого наукового значіння, хиба для обзнайомлення нїмецьких читачів з результатами росийських праць, і то не конче докладного) книжка Гальбана-Блюменштока Zur Geschichte des deutschen Rechtes in Podolien, Wolhynien und der Uukraine, 1896 (див. рецензію в Записках H. т. ім. Ш. XXVII), а також його замітка Zur Geschichte des deutsehen Rechtes in den Gebieten von Tschernigow und Poltawa, archivialischer Reisebericht, 1898 (Zeitschrift für Savigny-Stiftung für Rechts-Geschichte т. XIX = XXII). Далеко солїднїйшу роботу про нїмецьке право в заднїпрянській Українї дав Багалїй Магдебурское право въ лЂвобережной Малороссіи, (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1892, III, укр. пер. в XXIV т. Р. Іст. Бібл.). Кілька сторін присьвятив міщанству в своїй книзї про Галичину Линниченко (Сусп. верстви, гл. III — укр. пер. в т. VII тоїж біблїотеки), а недавно — ще Д.-Запольский нїмецькому праву в в. кн. Литовськім в книзї Государственное хозяйство в. кн. Литовскаго (c. 274 і далї); він бере тут по части його в оборону, підносячи гадку, що відокремленнє міста був тільки проявом загальної суспільної еволюції в. князївства: гадка висловлена повнїйше й сильнїйше вже в працї Антоновича.

По за тим маємо лїтературу поодиноких городів, також не богату, коли мова іде про устрій і внутрішнї відносини міст. Такий моноґрафічний характер має, як знаємо вже, друга частина працї В.-Буданова (Камінець, Кремінець, Дубно, Ковель). Для Каменця ще вище цитована розвідка H. O urzędnikach, urzędach i ludności m. Kamieńca (Przegląd polski 1872-3), також СЂцинскій Городъ Каменецъ Подольскій, 1895 і по части Роллє Zameczki podolskie2 т. І. Для Київа старших часів можемо вказати хиба розвідку Антоновича — Кіевскіе войты Ходыки, епизодъ изъ исторіи городскаго самоуправленія въ Кіе†въ XVI–XVII столЂтяхъ (передр. в Монографіях т. І), хоч для устрою й відносин міста дає вона зовсїм небогато. Трохи лїпше представляєть ся Львів, метрополїя українських міст в сих часах. Окрім книги Зубрицького Kronika m. Lwowa, 1844 (що й досї ще не стратила вповнї своєї цїни), маємо кілька новійших праць. Популярна історія Львова — Papée Historya m. Lwowa w zarysie, 1894. Łoziński Lwów starożytny, особливо II частина — Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII w. 2 вид. 1892, де є чимало й про устрій Львова та його суспільні відносини. Czołowski Obraz dziejowy Lwowa в памятковім виданню львівського маґістрату Miasto Lwów w okresie samorządu, 1871–1895, Льв., 1896; тут поданий огляд устрою Львова «pod berłem Polski» (c. XXVIII–LXXV). Kutrzeba Szos we Lwowie w początkach XV w. (Przewodnik nauk. i liter. 1900, пор. рецензію в т. XLII Записок). З моноґрафій иньших міст згадаю: Hauser Monografia m. Przemyśla, Szarlowski Historya Stanisławowa, Barącz Pamiątki m. Zółkwi, його ж M. Brody. Звістки з устрою міст дає також часом в своїх історіях міст Starożytna Polska Балїньского і Лїпіньского і т. и. Лїтература цехової орґанїзації по містах буде вказана далї (в т. VI, в оглядї економічного житя), про вірменські кольонїї наших міст див. c. 251, про жидівські зараз низше.

8. Лїтература жидівської кольонїзації

Історія Жидів в землях коронних і в. кн. Литовського має дуже богату лїтературу, але в тім не богато праць справдї наукової вартости. Вичислю тільки що важнїйше від 1860-х рр.: Леонтовичъ Историческое изслЂдованіе о правахъ литовско-русскихъ Евреевъ, К., 1864 (з Унив. Изв.). Kraushar Historya Zydów w Polsce, Варш. 1865-6. Gumplowicz Prawodawstwo polskie względem Zydów, Kp., 1867. Sternberg Geschichte der Juden in Polen unter den Piasten und den Jagiellonen, Липськ 1878 (сї дві працї без більшого наукового значіння). Бершадскій Литовскіе Евреи, исторія ихъ юридическаго и общественнаго положенія въ Лит†отъ Витовта до Люблинской уніи, Спб., 1883 (для свого часу дуже добра праця). Сапуновъ Польско-литовское и русское законодательство о Евреяхъ, 1884. Дубновъ Кагальныя учрежденія въ ПольшЂ. Nussbaum Historya Zydów od Mojżesza de epoki obecnej, Варш. 1886-91 (т. V — Zydzi w Polsce, більше компілятивно). Bloch Die Generalprivilegien der polnischen Judenschaft (Zeitschr. d. hist. Ges. d. Provinz Posen, 1890). Szorr Organizacya Zydów w Polsce od najdawniejszych czasów aż do r. 1772, Льв., 1899 (з Kwart. histor.), Згадаю також дві популяризації, свою під тит.: Українські Жиди, — Правда 1889, липень, й Ір. Житецького Евреи въ Южной Руси, историческая справка — К. Старина 1901, І. Спеціальнїйше: Очеркъ исторіи и правъ Евреевъ, преимущественно въ Брестскомъ воеводствЂ, 1871 (передмова до V т. Актів виленской ком.). Роллє (Antoni J.) — Zydzi na kresach (Przew. nauk. i liter. 1877, I). Гаркави Евреи-козаки въ нач. XVII в. (Русскій Еврей 1880, ч. 9, передр. в К. Старинї 1890, V). Бершадскій Аврамъ Езофовичъ Ребичковичъ — отрывокъ изъ исторіи внутр. отношеній в. кн. Литовскаго, К., 1888 (з К. Старини). Ал. Ефименко БЂдствія Евреевъ въ Южной Руси XVII в. (К. Стар. 1890, VI, передр. в її збірнику Южная Русь, т. II). Саrо Geschichte der Juden in Lemberg von den ältesten Zeiten bis zur Theilung Polens, Kp., 1894. Kraushar Frank i Frankiści polskie (1726–1816), I–II, Kp. 1895. Литовскій Корот Подолія, Къ исторіи Евреевъ въ Подоліи, ч. І Одеса 1895 (по жидівськи, реф. в Kwart. hist. 1897). Галанть Къ исторіи поселенія Евреевъ въ ПольшЂ и Руси вообще и въ Подоліи въ частности (Восходъ, 1897).

Спеціальні збірники джерел: Регесты и надписи. Сводъ матеріаловъ для исторіи Евреевъ въ Россіи (80 г. — 1800 г.), т. I, Спб. 1899. Бершадскій Документы и регесты къ исторіи литовскихъ Евреевъ, I–II, Спб. 1882, третя частина сеї збірки (до земель коронних переважно, з деякими доповненнями до попереднїх томів) вийшла по смерти Бершадского п. т. Русско-еврейскій архивъ, т. III — Документы къ исторіи польскихъ и литовскихъ Евреевъ (1364–1569), Спб. 1903; том четвертий заповіджений.

Завважу до річи, що Витовтові привилеї Жидам — загальний (або як думав Бершадский — Жидам берестейським) і спеціяльні — Жидам троцьким і городенським, що навіть у найсолїднїйших істориків (як Бершадский) служать вихідною точкою для історії Жидів в в. кн. Литовськім, — не автентичні. Титули Витовта, вичислення сьвідків, мова сьвідчать про се рішучо. Привилеї троцький і загальний зроблені на одно копито й повторяють з певними змінами привилей Болєслава кн. калїшського 1264 р., а привилей городенських Жидів відкликуєть ся до берестейського і сфабрикований на його взір, як показують імена сьвідків. Привилей загальний і троцький, правдоподібно, були сфабриковані ad hoc, коли були предложені для потвердження Жиґимонту Старому в р. 1507; се був результат жидівського вигнання і їх обзнайомлення з правами й становищем Жидів у Польщі. Не входячи зрештою близше в сю справу, піднесу тільки іще отсї замітки: а) руський текст загального привилею толкований з латинського, нпр. титули сьвідків, дата і т. и. вказують на се зовсїм виразно і збивають гадку Бершадского, що навпаки латинський текст толковано з руського; б) супроти того треба таки уважати його привилеєм загальним — Judaeis manentibus in dominio nostro, а не спеціальним — берестейських Жидів, як доводив Бершадский в аналїзї сього привилея (Лит. Евреи с. 210 і далї). Знаючи, що се фальсіфікат з поч. XVI в., ми вже собі пояснимо, чого не годен був витолкувати Бершадский: як Ягайло міг при істнованню такого загального привилею надавати в 1432 р. луцьким Жидам права Жидів польських, значно коротші, або чому його син Казимир не потвердив Витовтового привилею.

9. Лїтература про українське духовенство