Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Може ще найблизше підійшов до нього жидівський мемуарист, Натан Ганновер, характеризуючи те тло, на якім виникли козацькі повстання, вінчані Хмельниччиною. Спімнувши насамперед заходи Жиґимонта, якими він приводив до польщення і католичення українську аристократію, і орґанїзацію козацького війська, «вільного від податків і обдарованого такою вільністю, як шляхта», він так характеризує становище українських мас: «Решта бідного руського народу робила панщину у маґнатів і шляхти, а сї обтяжали його тяжкою працею, глиною і цеглою і всякою роботою в дому і на полї (біблїйні фарби жидівської неволї в Єгиптї). Шляхта накладала на нього великі тягарі, а де-котрі шляхтичі страшними способами змушували до переходу на пануючу віру. І був він до тої міри понижений, що всї народи, а навіть і той нарід з усїх найбіднїйший (жидівський) — теж панував над ним» [1101].

Волинський Жид глубше вглянув в ті основи, з яких виростало повстаннє — дав ширший сінтез соціальних і національних причин його навіть, нїж свій «Самовидець», що не спиняючи ся гадкою на загальнім поневоленню підносить тільки де-які другорядні прояви й симптоми його: самоволю державцїв, особливо Жидів. Само по собі кріпацтво не ображає соціального почутя речника «статочного» громадянства, він готов навіть припустити, що самому панови селянин не пожалував би податку — тільки паношеннє підпанків уїдало ся йому. Подібне поверховне спинюваннє на ріжних подробицях кріпацьких відносин, без заглублювання в самий принціпіальний, клясовий, чи національний антаґонїзм дуже характеристичне; стрічаємо його і у иньших письменників.

Так Ґрондский напр. тим способом описує селянські кривди: «Нарід руський тим способом утїсняв ся — синів їх пани змушували до ріжних служб, а тим часом від батьків їх звичайним способом вимагали роботи і чиншів. У кого було більше синів, то лишали батькови одного, аби з ним відбував звичайні повинности на пана, а з усїх иньших жонатих синів брали на тиждень одну монету звану «дудек», що варта 6 грошей угорських: Жиди сей податок збирали і виплачували. Крім того коли родила ся дитина, особливо хлопець, то наче на те, щоб пан потїшив ся збільшеннєм синів у селян своїх, і щоб запобігти аби вирісши той хлопець не подав ся до козацьких куп без відомости свого пана, — не дозволяло ся хрестити, поки такої ж монети не заплатять. Також коли дївчина віддавала ся заміж, не можна було побрати ся, не заплативши наперед того «дудка» панови. І се на перший погляд здавало ся легким, але потім, через жидівську хитрість виросло в важкий тягар. Бо коли приносили податок за хрещеннє сина або за вихід заміж дївчини, Жид, видумуючи ріжні перешкоди, не брав відразу, але з звичайним своїм дотепом ріжними викрутами примушував платити собі більше. Також иньші селянські повинности зростали з дня на день, по більшій части тому, що віддавали ся в аренду Жидам, а ті не тільки видумували ріжні доходи, з великою кривдою селян, але й суди над ними присвояли собі» [1102].

Коховский завважає: «Що з українським народом поступали не без певної несправедливости, не можу заперечити. Все залежало від суворої або мягкої вдачї старост і панів тамошнїх і від вдачі самого народу — покірного супротив власти чи бунтівничого. Брали десятину зі стад кінських, податок від худоби, десятину з пасїк, і иньші підданські повинности, які здавна відбували ся і зносили ся. Але коли для збільшення доходів повинаходжено ще нові титули — шкіру за право ловити звіря, небувалі податки від риболовлї, замість денної панщини по три полтораки [1103], вини і кари і всякі такі річи — на них нарікали і жалували ся як на незносні тягарі, тим більше як наставали немилосердні зборщики та немилостиво виконували панські накази. А найбільше обвинувачувано настирність Жидів, що з кривдою людности з прикрою своєю вигадливістю вишукували ріжні доходи, або брали на відкуп горівчану монополїю і стягали на себе ненависть, яку мусіли потім окупити смертю» [1104].

Дуже характеристичне се особливе підчеркуваннє ролі Жидів між ріжними причинами роздражнення українського народу - антисемітизм XVII в., на котрім сходили ся польські шляхецькі й українські козацькі круги.

Ми бачили вже, як Кушевич в змістї аґітаційних листів Хмельницького серед ріжних, переважно досить загальних нарікань на поневоленнє козаччини особливо підчеркує, що вона була віддана на самоволю королївських урядників і — чого не можна стерпіти — на немилосердність жидівську [1105]. В листах Хмельницького писаних по корсунськім погромі дїйсно вказуєть ся на кривди від Жидів як на прояв крайнього поневолення козацького [1106]. Кривонос в своїм звіснім листї до Заславського вважає їх головною причиною повстання («Жидів зволь ваша мил. до Висли завернути, бо та вина від Жидів зачала ся — вони то і вас з розуму звели») [1107]. Подібне буцїм то писав і Хмельницький львівському маґістратови стоячи під Львовом [1108].

Московський конець Кунаков, по дорозї роспитуючи про причини козацького повстання, по свіжим слїдам його (зимою 1648/9 р.) в своїм донесенню правительству досить побіжно згадує про иньші причини («вже давнїйше, богато лїт велике утисненнє від Ляхів і унїатів — віру благочестиву ламали, церкви божі печатали і багато благочестивих церков повернули на унїю», далї — «самих Черкасів побивали, жінок і дїтей і маєток у них відбирали і всякі насильства і руїну їм чинили»). За те дуже спиняєть ся на жидівських неправдах: «Крім того була Черкасам руїна від Жидів, що держали в їх сторонах аренди від панів: ті Жиди Черкасів грабували і всяко над ними знущали ся, як тільки котрий Черкашенин викурить горілки або зварить пиво чи мід, не сказавши Жидови, або перед Жидом почне говорити не знявши шапки, — Жиди чіпляли ся до сього, як за зневагу, грабували і руйнували, маєток відбирали, жінок і дїтей силоміць забирали на роботу. А як помер Станислав Потоцкий (читай Конєцпольський), тодї Миколай Потоцький і кн. Ярема Вишневецький і Остророг і иньші пани до решти позволили Жидам Черкасів нищити» [1109].

Єронїм Піночі, секретар королївський, як одну з важних причин козацького невдоволення теж підносить пагубні ради жидівські, що вони давали старостам на збільшеннє доходів — «обіцювали по 20 тис. золотих, аби тільки пан заборонив палити горілку і шинкувати крім них (Жидів арендарів), і се чинило великі прикрости козакам, особливо як на жидівське жаданнє підстарости посилали рубати казани і горнцї горівчані, як би де знайшли»; згадує также про великі доходи, які Жиди-арендарі вимишляли від судових справ [1110]. Подібно висловляєть ся й краковянин Ґолїньский, добачаючи в жидівських визисках найважнїйшу може причину повстання [1111].

В кінцї як особливо різкий момент жидівського знущання над Русю вказуєть ся арендованнє Жидами православних церков. Безіменний автор мемуарів з XVII в., осуджуючи поневоленнє козацтва ординацією 1638 р. і добачаючи в тім тільки жадність до більших доходів старостів і дїдичів українних, докоряє їм, що вони «Жидів упровадивши, за для гроша все їм в аренду пустили, навіть церкви, так що Жиди мали від них церкви, і хто хотїв шлюбу, або хрещення, мусїв Жидови арендареви заплатити, аби відчинив церкву, так само в недїлю, або в святий день, і се так докучило хлопству, що вони теж на бунт пішли разом з козаками і змивши шляхецькою кровю свої краї, наповнили Україну несчисленними юрбами хлопства, вирізавши своїх панів [1112]".

Львівський канонїк Юзефович в своїй пізнїйшій лїтописи міста Львова розвиває ширше сю дражливу подробицю жидівської експльоатації, не жалуючи Польщі, щоб дати волю свому ворожому настроєви до Жидів: «Чув я навіть від наших же Поляків, старших, таких, що знали сю справу, що панованнє Поляків в тих сторонах дійшло до такої нездержливости, що навіть над церквами давали вони власть сьому родови (жидівському). Священик козацький, попросту званий ,піп' не міг у своїй церкві удїлити своїм парохіанам таїнства хрещення, шлюбу й иньших, коли наперед не заплатив Жидови за ключі установленої паном плати, бо мусїв кождого разу від дверей церковних відносити їx і віддавати до рук Жидови. З якими се надужитями дїяло ся і зневагою таїнств і віри християнської, нехай судить потомство. По заслугах потерпіла ти біди свої, Польщо [1113]".

Се все ті-ж мотиви, які оброблені були в звісній думі про поневоленнє козаччини Жидами і її повстаннє:

         Як од Кумівщини та до Хмельнищини

         Як од Хмельнищини та до Брянщини [1114].

         Як од Брянщини та й до сього дня

         Як у землї кралевській та добра не було...

Жиди орендарі заарендували «всї шляхи козацькі» й заставили їх своїми шинками — «на одній милї по три шинки становили», змушуючи козаків до куповання у них горілки і меду, за недозволеннєм варення тих напитків на власну потребу:

         Як іде український козак тай корчму минає,

         А Жид вибігає та українського козака за чуб хватає,

         Та ще його двома кулаками по потилицї затинає

         «Козаче-левенче, за що я буду рату платити,