— Тобі віддають честь і просять тебе Великий Новгород і полунощні землі, — голосно сказав він.
Так вони й попливли назад, до Новгорода, — попереду гостроносі учани, за ними шість довжелезних насадів з города Києва, на одному з яких під знаменом отця свого Володимира плив князь Вишеслав.
І весь той день Добриня був разом з Вишеславом — на обіді у Великій палаті дітинця, де бояри й воєводи присягали новому князеві, в палатах, де віднині мав жити Вишеслав.
Там, це вже було перед вечором, Добриня на короткий час залишився з князем. Той стомився, хотів спочити після далекої й многотрудної дороги, але Добриня не залишав його.
Вони були в палаті на верху терема, що виходила вікнами на Волхов, тільки вдвох. Князь Вишеслав скинув опашень, корзно, був тільки в темному платні, що туго облягало його тонкий стан, гострі плечі, вузькі груди. І обличчя Вишеслава було під стать тілу — бліде, виснажене, з темними западинами під великими сіро-голубими очима.
— Посилаючи мене сюди, — почав Вишеслав, — отець говорив, що в усіх трудах ти, воєводо Добринє, будеш моїм помічником і другом.
— Радий служити тобі, княже Вишеславе, покладайся на мене, як і отець твій... Нині вже пізно, й тобі час спочити.
— Ти живеш близько? Я буду не один у цих палатах? — запитав з тривогою Вишеслав.
— Я живу недалеко, — посміхнувся Добриня, — отам, над Волховом. А в теремі ти не один — внизу, в сінях, живуть дворяни, покличеш — все для тебе зроблять. Там же день і ніч стоїть сторожа. І я прийду до тебе на світанні, буду весь час з тобою.
— Гаразд, воєводо! Я бачу, ти також стомився. Доброї ночі!
— Доброї ночі й тобі, княже!.. Спи спокійно...
Вклонившись Вишеславу, Добриня, задкуючи, вийшов
з палати.
Додому Добриня повернувся вдоволений, велів Руті дати вечерю, налити йому меду.
— І як князь Вишеслав? — запитала вона.
Добриня спочатку випив кухоль меду, закусив шматком в’яленої веприни і тільки потім відповів:
— Князь Вишеслав вельми юний і утлий. Не в отця свого він пішов, о ні! Такому важко буде тут, у полунощній землі, ні, по очах бачу, не жилець у Новгороді князь Вишеслав, не витримає...
— І тобі зовсім нічого боятись його? — цікавилась далі Рута.
— Боятись його?! Ха-ха-ха! — навіть засміявся Добриня. — Та хіба ж може відмідь боятись якогось зайця?..
Пізня ніч. Спить Новгород, тереми над Волховом, княжий терем, всі кінці й людіє в них... Не спить тільки князь Вишеслав, він ходить у порожній палаті терема, зупиняється біля вікна, дивиться на темний Волхов, чорне небо, в якому сяють нові, не знайомі йому зорі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 91. Приємного читання.
TextBook