Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ Відродження української державницької ідеї в новітні часи. Українська Народна Республіка»

Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

А з іншого боку, репресії свідчать, як тоталітарно–диктаторська система боялася національного відродження українського народу, що пожвавилося після війни.

Ця лінія тривала і в 50–х роках, коли було прийнято кілька розгромних постанов: про журнал “Дніпро”, про Спілку письменників України, про видавництво “Радянських письменників” України, про різні ідеологічні помилки і перекручення в літературі. Нищівній критиці було піддано вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну” і т. д. З 1946 до 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов, які громили всі галузі української культури — у тому числі й досягнення відомих українських композиторів — Б. Лятошинського, Ф. Колесси, М. Вериківського, К. Данькевича (за оперу “Богдан Хмельницький”). Цікаво, що ті постанови пережили усіх партійних вождів і були скасовані лише в епоху “перебудови” — 1990 року.

Таких же переслідувань зазнали і вчені–аграрники, серед яких пройшла грандіозна “чистка”. Таким чином було викинуто з науки численну армію дослідників, що не поділяли сумнозвісну консервативну теорію партійного висуванця Т. Лисенка, який відкидав генетику та інші перспективні наукові напрямки.

З 1948 р. розпочинається ще одна кампанія — проти “низькопоклонства” перед Заходом і так званого “космополітизму”. Громили, передусім, українських письменників як “безрідних космополітів”, “антипатріотичних торгашів”, “естетствуючих нікчем” і под. З кінця 40–х років розгорнулось цькування представників єврейської культури, яких звинуватили в зв’язках із зарубіжним Єврейським антифашистським комітетом. У Києві був закритий кабінет єврейської літератури, мови і фольклору при АН УРСР, а його керівника — С. Співака кинуто до в’язниці.

Сталін постійно був невдоволений станом ідеологічної роботи в Україні, критикував партійні кадри, які зі шкури лізли, щоб довести свою вірнопідданість, і топтали українську культуру. Українофобія досягла небачених розмірів і чавила духовне життя українського народу, відродження якого Кремль боявся як потенційного великого державницького народу. Адже без України комуністично–більшовицька імперія була немислимою.

Смерть залізного тирана радянської імперії Йосифа Сталіна 1953 року закінчила тривалий і трагічний період в історії всіх народів СРСР. Почалась жорстока боротьба за верховну владу, в якій головна роль належала кривавому поплічнику Сталіна — Лаврентію Берії. Нез’ясованою залишається його роль у долі хворого диктатора: відомо, що Берія заборонив прислузі викликати лікарів до “вождя усіх народів”, коли той немічно лежав, помираючи на підлозі. Але спроба Берії захопити владу зазнала невдачі. Цей період складних закулісних інтриг приніс Україні те, що вперше в історії радянського періоду першим секретарем компартії України був обраний українець за походженням — О. Кириченко.

Кремлівська партійна верхівка усунула Берію від влади і зробила ставку на іншого лідера — Хрущова. Українська партійна організація підтримала цю кандидатуру. Під час засідання Політбюро ЦК КПРС 26 червня 1953 р. Берія був заарештований, згодом у ряді партійних постанов він був засуджений за “антипартійну й антидержавну діяльність” і в грудні цього ж року був розстріляний разом зі своїми найближчими прибічниками.

У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Микиту Хрущова. Ймовірно, шукаючи підтримки величезної партійної організації України, Хрущов подав ініціативу (яку він готував ще 1944 року Сталіну) передати Україні Крим. Сталін у свій час не погодився на таку акцію. Але цього разу Верховна Рада СРСР прийняла рішення від 9 лютого 1954 р. про перехід Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. Це явище мало для України відчутні економічні та політичні наслідки уподовж кількох десятиліть.

Ясна річ, що не лише власні амбіції Хрущова були тепер задоволені. Економічне становище Кримського півострова справді вимагало тісніших економічних, політичних, культурних контактів з українським материком, з яким він був пов’язаний геополітичним становищем та історичним минулим ще з епохи Київської Русі, коли північний Крим перебував під протекторатом київського князя Ігоря, а потім Святослава. З того часу значна частина півострова, так зване Тмутороканське князівство, тривалий період перебувала у володінні — або під протекторатом — багатьох києво–руських князів. Зокрема воно належало братові знаменитого Ярослава Мудрого — Мстиславу, чернігівському князеві, який вперше офіційно назвав себе “руським царем” — Rех Russiae. У пізніші історичні періоди, коли Крим опинився у підпорядкуванні монголо–татарської орди, населення Криму поповнювалося щорічно десятками тисяч українців, яких виводили з України кримські татари, і в такий спосіб змінювався демографічний та генетичний склад місцевого населення. Так, наприклад, за даними турецького хроніста Челябі, в 1666 р. у Кримському ханстві жило 1120 тис. осіб, з них 920 тис. українців, яких автор назвав козаками, 130 тис. татар, решта — інші народи.

Крим найтісніше економічно, політично й культурно був пов’язаний з Україною в усі епохи історії, зокрема і в радянський період. Особливо важливе значення мали економічні контакти Криму з Україною в післявоєнний час. Насильницьке виселення з Криму, зі своєї історичної батьківщини, кримських татар та інших народів півострова — призвело до економічного занепаду в сільському господарстві. Населення перебувало в стані хронічного голоду. Прісної води не вистачало, всі необхідні товари завозилися з України. І в той же час Крим заселявся специфічною категорією російського населення — це були працівники органів безпеки, відставники вищого складу армії, яких “нагороджували” в часи тоталітаризму поселенням під південним небом і морським вітром і які надзвичайно вороже ставились до всього українського як до “буржуазно–націоналістичного”. Таке населення треба було теж чимось годувати. І добре годувати.

Ось усі ці причини й стали основою передачі Криму Україні, яку згодом російські політики назвуть “подарунком” Україні. А тим часом утримання Криму створювало для України ряд проблем — і економічних, і політико–ідеологічних.

Почалося заселення Криму українськими колгоспниками–землеробами. Часом сюди переводили цілі села. Це невдовзі призвело до піднесення всього господарства Криму та в цілому сільськогосподарського виробництва. Але південне узбережжя і міста півострова, як і раніше, заселяла російська чиновницька армія.

Проте Крим і надалі залишається для України проблемою не лише економічною, а й політичною. Саме сучасна Україна, яка перебуває тривалі роки в кризовій ситуації, мусить узяти на себе повне соціальне забезпечення раніше депортованих Москвою народів, що падає тягарем на й без того немічний бюджет нашої держави.

На початку роки хрущовського керівництва вперше в СРСР з’являються прояви нових суспільних змін. Передусім були створені спеціальні комісії, які переглядали матеріали репресованих 1935–1940 рр. Проте політичних процесів 30–40–х років це не торкнулось. Внаслідок праці таких комісій було реабілітовано близько 6 тис осіб, серед яких перебувала певна частина оунівців та їхніх сімей, так звані бандпособники тощо. З цього часу в радянському суспільстві розпочався процес морального засудження сталінізму. Він готував у суспільстві ґрунт для більш рішучого виступу проти репресивно–тоталітарного режиму і засудження диктатури більшовизму.

Роки “відлиги”: реформи М. Хрущова та їхні наслідки

Незважаючи на морально–психологічну підготовку суспільства до проблеми десталінізації, все ж, коли на XX з’їзді КПРС у лютому 1956 р. із вуст Хрущова прозвучало привселюдне, сказане вголос засудження культу особи Сталіна та його злочинної ролі у величезного розміру репресіях, стався грандіозний ідеологічно–суспільний вибух. Цей виступ лідера комуністів радянської держави можна назвати початком нової епохи. Мужність і далекоглядність, безсумнівно, робить Хрущова, незважаючи на його попередні позиції, звитяжним героєм радянської історії, яку він своїм виступом розділив на дві частини: історія до XX з’їзду та історія після XX з’їзду КПРС.

Справді, відважитися на цей подвиг могла непересічна людина, яка усвідомлювала всю злочинність попереднього управління, яке вона, до речі, знала із власного досвіду і бачила драматизм його суспільних наслідків. Тепер, коли Хрущову потрібно було утвердитись при найвищій владі, йому негайно стала необхідною підтримка широких кіл суспільства. І він її здобув, а разом з тим зробив мужній громадянський та історичний вчинок. Попри всі його власні гріхи прислужника вождя, попри недоречності, недовершеності, помилки у проведенні реформ. І все ж Рубікон було перейдено. Почалась нова ера. Звичайно ж, критика культу особи та жорстокого характеру її була однобічною: вона не зачіпала сутності усього тоталітарного режиму та його репресивних засад. Але в суспільному житті повіяло весняним подихом, настала доба “відлиги”.

Ці зміни були викликані, звичайно, не особистим бажанням однієї непересічної особи, а потребами часу, в тому числі й розвитком у світі тотальної модернізації і науково–технічного прогресу. Тоді як Захід досяг великих успіхів у розвитку, наприклад, генетики, кібернетики, біоенергетики, в нашій країні ці науки вважались ворожими, “буржуазними”, “імперіалістичними”.

В епоху “відлиги” почались певні реформи, які мали полегшити тягар надцентралістського управління, ліквідувати повну ізоляцію радянського суспільства від зовнішнього світу. Але фактично це були реформи, спрямовані на самозбереження владної верхівки при реформації деяких структур тоталітарної системи. До цього ж приєднувались і амбіції частини партійно–державної бюрократії, яка жадала усунути від управління старі сталінські кадри.

Передусім “відлига” захопила суспільно–політичну і культурну сферу життя суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» автора Іванченко Р.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ Відродження української державницької ідеї в новітні часи. Українська Народна Республіка“ на сторінці 51. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи