Розділ «Частина друга Київська Русь»

Глава 3

Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства

Чернігівське, а пізніше і Новгород-Сіверське князівства поряд з Київським і Переяславським були складовими частинами давньої Руської землі — того державного і територіального ядра Русі, яке склалось ще в IX ст. Процес формування чернігівського удільного князівства завершився в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там сина Святослава. Рід останнього досить швидко пустив глибоке коріння у Чернігові і вважав його своїм містом. Не випадково Святослав Ярославич заповідав поховати його в Чернігові у Спаському соборі.

Чернігівська земля уже в першій чверті XII ст. включала територію басейнів Десни і Сейму, Сожу і Верхньої Оки. Кордоном між Чернігівською і Київською землями вважався Дніпро, але в дійсності, як уже зазначалось, у районі Києва він проходив на деякій відстані від річки. Вище Десни і Прип’яті чернігівські володіння переходили на правий берег. Тут Чернігову належала Речиця і «иные городѣ мнози». Південні межі Чернігівської землі сягали верхів’їв Сожу, Іпуті, Десни, де знаходились міста Чичерськ і Вщиж.

Рис. 18. Скляні вироби XII—XIII ст.

Північно-східна межа князівства доходила до Москви, але у зв’язку з колонізаційним потоком, що тривав, не була стабільною. Пізніше, із зміцненням рязанського князівства, за приокське порубіжжя виникали суперечки між чернігівськими і рязанськими князями. Крайньою чернігівською волостю тут була, найвірогідніше, Лопасня, розміщена на однойменній річці, правій притоці Оки. Південніше чернігово-рязанський кордон проходив по вододілах Дону і його приток Проні, Сосни, Упи і Зуші.

Посейм’я посідало проміжне становище між Чернігівською і Переяславською землями. Спочатку воно належало Олегу Святославичу, потім, під час боротьби Всеволода Ольговича з ним за Чернігів, Посейм’я захопив великий князь Мстислав, наприкінці 30-х років XII ст. воно знову ввійшло до, складу Чернігівської землі. Головним містом Посейм’я був Курськ, який знаходився на порубіжжі зі Степом і часто піддавався нападам половців. Постійна небезпека виховувала тут сміливих і кмітливих воїнів-«кметів». У «Слові о полку Ігоревім» Буй Тур Всеволод, звертаючись до Ігоря, славить своїх бійців:

«А мои ти куряни свѣдоми къмети:

Подъ трубами повити,

Под шеломы възлѣлѣяни,

Конець копия въскоръмлени,

Пути имь вѣдоми,

Яругы имь знаеми.

Луци у нихъ напряжени,

Тули отворени,

Сабли изъострени;

Сами скачють, акы сѣрыи влъци въ полѣ.

Ищучи себе чти, а князю славѣ».

Курське князівство було своєрідними воротами Чернігівської землі в Степ, а також ланкою, що поєднувала Чернігів з Тмутараканню. Тут будувались порубіжні оборонні лінії, поселялись переможені тюркські кочові племена — чернігівські «погані», звідси далі в Степ просувалась слов’янська колонізація.

У басейнах Десни, Сейму і Снову відомі міста: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Трубецьк, Сновськ, Рильськ, Стародуб. На півдні між Десною і Дніпром кордон Чернігівщини пролягав по вододілу Остра, верхів’ях Трубежу і Супою. Літопис згадує тут Бахмач, Білу Вежу, Лутаву, Моровійськ та інші населені пункти.