Розділ «Частина перша Давні слов’яни та їхні сусіди»

Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У комплекс господарського оточення житла входили також ями-погреби. Вони розміщувалися недалеко від стін житлових приміщень. Але відомо чимало жител, особливо у І—II ст. н. е., в яких ями-погреби розташовувалися всередині приміщення. Такі погреби в діаметрі становили від 0,5 до 1,5 м і сягали 2 м углиб. Дно деяких ям було вимощене камінням, що виконувало дренажні функції. Досить часто трапляються ями з випаленим дном і стінами. У розрізі ями мали циліндричну або дзвоноподібну форму у вигляді перевернутого усіченого конуса.

Найчастіше над ямами влаштовувалося перекриття у вигляді куреня, деколи їх накривали дошками і завалювали землею чи гноєм. Ями з вузьким отвором накривали покришками, які виготовляли з плоту й замазували глиною. На це вказують етнографічні паралелі, а також знахідки в ямах обпаленої глини з відбитками плотового каркасу.

Призначення ям-погребів неважко визначити: вони використовувалися для зберігання продуктів рільництва, тваринництва, мисливської здобичі. Так, на дні кількох ям волино-подільських селищ виявлено туші дикої кози, зайця, молодого оленя.

Ось що пише про призначення ям-погребів у германців Тацит. «У них заведено також влаштовувати підземні ями, зверху яких вони накладають багато гною і які служать їм для зберігання харчових запасів, бо погреби такого роду пом’якшують силу холоду, і, крім того, якщо нападе ворог, все, що не було вміщене у схованки, розграбовується, тоді як про сховане й укрите під землею він або не знає, або не добереться до нього, хоча б тому, що його необхідно шукати»[354].

Отже, крім суто утилітарного призначення, ями-погреби були ще своєрідними тайниками з основним багатством їстівних запасів общини.

Говорячи про призначення ям-погребів, хотілося б зауважити ще одне. Як згадувалося вище, для слов’янських поселень І—II ст. н. е. характерна наявність великої кількості таких ям, значно більшої, ніж на поселеннях інших синхронних культур. Ця традиція зародилася у середовищі племен зарубинецької культури, а в ранньоримський час поширилася на весь слов’янський світ між Дніпром і Віслою, зберігшись до раннього середньовіччя. Причому здебільшого ці ями були невеликими: їх діаметр не перевищував 1 м, а глибина була меншою 1 м. Ями-погреби розміщувалися на окремій ділянці поселень, вільній від жител, або між житлами без очевидного порядку, часто перекриваючи одна одну.

Вогнища та печі, які розташовувалися поза житлами, були, мабуть, залишками літніх кухонь. Конструктивно черені складалися з кам’яної вимостки або кількох шарів череп’я, обмазаного глиною. Вогнища відкрито на пам’ятках І тис. н. е. на Волині та Верхньому Подністров’ї, печі — на поселеннях цього часу в Середньому Подніпров’ї, Подесенні та сході Дніпровського Лівобережжя. Такі багатошарові черені звичайно становлять велику цінність для археологів, оскільки містять значні серії посудин, які водночас вживалися місцевим населенням, тобто являють собою «закриті» (від попадання пізніших речей) комплекси. Інколи за периметром череня можна простежити залишки склепіння або бортика. Різновидом своєрідних печей, призначених, можливо, для просушування зерна, були споруди у вигляді невеликих напівсферичних ям, що мали облицьовані череп’ям та обмазані глиною стінки. Такі споруди поки що знайдено тільки на поселеннях І—III ст. у верхів’ях Псла. Вони, можливо, були локальною особливістю місцевих племен.

Порівняно рідко на слов’янських поселеннях трапляються наземні споруди з глиняною обмазкою стін, що будувалися над кількома, часто досить великими, ямами-сховищами. Тут також відбувалася переробка сільськогосподарської продукції, про що свідчать знахідки жорен, знарядь для обробки шкір та ін. (Улянівка, Роїще, Пасіки Зубрицькі). Такі клуні є звичайними на пам’ятках зубрицької культури та північно-західних черняхівських поселеннях, а також на пізніх пам’ятках київської культури. Зауважимо, що такі споруди відомі й серед пам’яток другої половини І тис. н. е. на Волині (Корчак, Тетерівка, Шумськ та ін.) та Подніпров’ї.

Важливе місце у системі культури тієї чи іншої етноісторичної спільноти посідає набір посуду, який використовувався у господарстві. Він має чітко виражені етнічні особливості, в ньому яскраво відбито естетичні смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд найяскравіше засвідчує традиційність культури давніх суспільств. Ця традиційність, пов’язана з системою оберегових звичаїв, свято зберігалася, оскільки торкалася найголовнішого в житті — зберігання і споживання їжі. Тому форма посуду, його орнаментація у тій чи іншій людській групі були надзвичайно стійкими й мінялися лише в періоди значних етнічних зрушень.

Звідси випливає значення посуду не лише як категорії культури, а й як неоціненного джерела вивчення етнічних процесів, зв’язків між племенами.

Коли йдеться про традиційний посуд слов’янських племен, маються на увазі тільки глиняні вироби. Різноманітні дерев’яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні короби та інші посудини, що, безумовно, були у широкому використанні, за незначним винятком не збереглися. Як свідчить етнографія, слов’янський керамічний комплекс характеризується наявністю кількох типів посудин для приготування їжі (передусім горщиків, а також мисок, сковорідок тощо), що призначалися для нагрівання в печі з невисоким склепінням. Це відрізняє кухонний посуд слов’ян від начиння інших народів, які користувалися котлом, підвішеним над вогнем.

Справді, протягом І тис. н. е. східнослов’янські племена мали стандартний набір посуду. Це, передусім, різні ліпні горщикоподібні посудини, переважно не орнаментовані, як великі — для зберігання припасів (корчаги), так і невеликі або середні за розмірами горщики для приготування їжі. Другою особливістю згаданих культур є наявність різноманітних дисків або сковорідок з бортиками. Ці вироби використовувалися також як покришки для горщиків. Таким чином, слов’янський комплекс кухонної кераміки складався переважно з горщиків для варіння каші та сковорідок для випікання прісних коржів або кислого хліба — основної їжі східних слов’ян.

На рубежі нашої ери східнослов’янське населення, крім зазначених типів тарних та кухонних посудин, користувалося також кількома видами столової кераміки, що призначалася для готової їжі. Це різні за розмірами високі та низькі широкі ребристі миски, яйцеподібні та кулеподібні горщики, а також кухлі. Такий столовий посуд звичайно виготовлявся більш старанно. В нього вкладали багато часу та праці, естетичного смаку. Глиняна маса дбайливо відмочувалася, домішки дуже дрібно товклися. Щоб домішки рівномірно розподілялися у формовочній масі, її довго місили. Після формовки поверхня загладжувалася, лощилася спеціальними інструментами. Для отримання темної поверхні посудини випалювали без доступу кисню. У майстра з великим досвідом виходила дзвінка, чорна або брунатна посудина з блискучою поверхнею, з довершеною симетрією. Такий посуд був дуже поширений у Середній Європі, передусім у середовищі кельтських, фракійських, германських племен, і, як вважають, наслідував цінні металеві або гончарні античні вироби. Під впливом сусідів ребриста чорнолощена столова кераміка поширюється і в ряді культур Східної Європи. У зарубинецькій культурі, наприклад, такий посуд становив 10—20% керамічного комплексу[355].

Треба зазначити, що форми горщиків, мисок, кухликів при видимій одноманітності мають у кожному регіоні свої локальні особливості або ж різне кількісне співвідношення. Так, у середньодніпровському регіоні зарубинецької культури найбільш поширені високі біконічні горщики. На Поліссі таких горщиків мало, тут в основному посудини з високо піднятими округлими плечиками. Такі посудини визначають і дністро-волинський керамічний комплекс. У Верхньому Подніпров’ї дуже рідко трапляються кухлики, масово поширені в інших регіонах[356].

Рис. 21. Ліпна посудина зубрицької культури з поселення Хрінники.

Середньодніпровська і дністро-волинська кераміка має у значній кількості потовщені і профільовані вінця, на відміну від Полісся й Верхнього Подністров’я. Крім того, кожен регіон має певну кількість своїх специфічних форм, пов’язаних із традиціями субстратних і сусідніх культур: у Подніпров’ї з пізньоскіфською, гето-дакійською і милоградською, на Поліссі з пізньопоморською, на Волині з поморсько-кльошовою і пшеворською, на Дністрі ще й з гето-дакійською.

Зрідка набір посуду рубежу нашої ери доповнювали конічні кухлики на порожнистій ніжці, невеликі посудини типу чарок, кубків та ін. Цікавими є знахідки глиняних ложок на поселенні Пасіки-Зубрицькі (Західна Волинь) та ножа-ложкоріза на зарубинецькому поселенні Ходосівка поблизу Києва.

Давні слов’яни Подніпров’я, Подністров’я і Волині мало практикували нанесення орнаменту на посудину. Основними прикрасами були пролощений жолобок під шийкою, плоскі наліпні валики або місяцеподібні наліпи на плечиках, дуже рідко пролощені геометричні лінії по тулубу. Окремі екземпляри горщиків та мисок мають оберегові знаки у вигляді хреста або жолобка на днищі.

Із занепадом латенської доби комплекс посуду слов’янських племен дещо збіднюється. Поступово виходять із ужитку чорнолощені горщики та миски. Керамічний комплекс пам’яток зубрицьких та пізньозарубинецьких старожитностей демонструє процес зближення матеріальної культури, а отже, й етнічну консолідацію слов’ян у І—II ст. н. е.[357].

Набір посудин, якими користувалася одна сім’я, можна уявити за знахідками із згорілого у пожежі житла київської культури на поселенні Киреївка, що розташоване на притоці Десни — Убеді. В одному з кутів будівлі знайдено скупчення перепалених фрагментів приблизно від 13 посудин, що, очевидно, впали з мисника. Серед них було, три корчаги, три-чотири кухонні горщики, дві невеличкі посудинки, під лощена чарка та дві чорно лощені миски, а також два диски-коржівники[358]. Горщикоподібні посудини мали переважно банкоподібну або ребристу (біконічну) форму. Іноді керамічний комплекс київської культури доповнювали конічні кухлики, келихи, кубки та посудини з отворами — цідилки для виготовлення сиру. На основі матеріалів, здобутих при дослідженні поселення Линів на Волині, встановлено кількість і набір посуду у зубрицьких племен. Підрахунки показали, що у житлі було 16—18 посудин. Із них — 10 горщиків, 4—5 мисок, 2—3 кухлики. Враховуючи, що в кожному помешканні жило в середньому 4—5 осіб, доходимо висновку, що кількість горщиків була удвічі більша від кількості мешканців житла. Це означає, що горщик відігравав багатофункціональну роль (використовувався для приготування їжі, зберігання рідини, для сипучих продуктів). Кількість мисок для їжі відповідала кількості членів сім’ї. Кухликів було менше, ніж членів сім’ї, отже, вони були у спільному користуванні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба» автора Колектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Давні слов’яни та їхні сусіди“ на сторінці 32. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи