Таким чином, у феномені чіфдому з характерною для нього системою влади-власності було закладено принаймні два шляхи подальшого розвитку. Там, де влада-власність залишалася недиференційованою, після появи легалізованого апарату примусу утворювались держави типу східних деспотій, де все, включаючи й життя підлеглих, належало правителю. Якщо ж відбувалась диференціація влади і власності, то виникали держави європейського типу, якою й була перша держава східних слов’ян — Київська Русь.
Розділ V
Культура слов’ян
Глава 1
Культура побуту
Етнографію слов’ян раннього середньовіччя та їхніх предків найбільш повно визначають такі складові частини традиційної культури, як житло, одяг та посуд.
Одним з важливих елементів матеріальної і духовної культур людського суспільства є житло. Воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини, адже було її особистим, освоєним нею світом, визначало місце людини та її роль у суспільстві. У своєму житлі людина почувала себе захищеною від зовнішнього, в принципі чужого їй, світу, тут вона знаходила притулок, спочивала, тут реалізовувалися її найголовніші життєві функції. Тому зрозуміло, що зведення житла, вибір місця і часу для будівництва були регламентовані величезною кількістю спеціальних обрядів і ритуальних дій, в яких закріпився набутий попередніми поколіннями життєвий досвід.
Житло як уособлення людського світосприйняття, як пам’ятка матеріальної культури має густу етнічну специфіку, оскільки відбиває пристосування людського колективу до певного природного середовища, рівень і специфіку його духовного розвитку[338]. Тому слов’янське житло за низкою ознак відмінне від жител сусідніх народів. На жаль, археологія не може розшифрувати семантику житлового простору, їй доступні лише матеріальні рештки, які, без сумніву, мають смислове значення, але не пояснюють її. Зробити це можна, використовуючи етнографічні матеріали і зіставляючи їх з даними археології.
Основним будівельним матеріалом для жител у давніх слов’ян, зрештою як і в інших народів Європи, було дерево. На основі етнографічних даних можна говорити, що традиція давала змогу вибирати для будівництва лише певну породу дерева і лише визначеного віку[339]. Без сумніву, існувало чимало способів вибору місця для будівництва житла, коли вже був визначений з суто практичних міркувань простір майбутнього поселення, окреслені його межі. За етнографічними даними, слов’яни ніколи не ставили будинок там, де колись проходила дорога, чи там, де було знайдено людські кістки, де звіром зарізана худоба, де людина до крові поранила руку, ногу. В Україні зафіксовано випадки, коли місце для будівництва жител на новому поселенні вибирали... корови. «Випускається худоба із загороди і залишається пастися до тих пір, поки не втомиться і не вляжеться пережовувати жвачку. Це місце, де худоба вляглася, і вважається найбільш сприятливим для будівництва хати». Етнографії відома велика кількість інших способів вибору конкретного місця для будівництва: посипання зерна, викладання по кутах каміння з полів, маніпуляції з водою, горщиком, вовною вівці та багато ін.[340].
Щодо часу будівництва, то можна сказати, що житло зводилося в період від пізньої весни до ранньої осені, найімовірніше восени, коли закінчувалися польові роботи.
Переважна більшість виявлених археологією залишків житлових споруд була невелика — їх площа не перевищувала 20 м2. Такі житла призначалися для малої сім’ї, яка складалася з батьків і дітей.
Характерною рисою слов’янських жител є те, що вони заглиблювалися в землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, доки не спиралися на достатньо тверду материкову основу. Будівництво напівземлянкових жител у середній лісостеповій смузі Південно-Східної Європи було викликане особливостями природних умов. У цьому регіоні достатньо холодні зими і жарке літо. У заглибленому в материк житлі взимку було затишно, воно було схованим від постійних вітрів, швидше нагрівалося і довше тримало тепло, а влітку в ньому було прохолодно. Слов’яни вміли будувати також легкі наземні споруди, але використовували їх як сезонні будівлі теплої пори року.
Традиційною для окремих періодів розвитку слов’янської культури була форма жител. Найранішими є будівлі овальної форми. Конструктивно вони пов’язані зі стовпово-плетеною системою будівництва стін. При ній вздовж стін вкопувалися вертикальні стовпи. Між стовпами впліталися тонкі прути. Дерев’яний каркас обмазувався з обох боків глиною. Такі житла були характерними для племен пшеворської і частково зарубинецької культур. Ряд дослідників вважає, що споруди овальної форми, виявлені на низці поселень рубежу ери, не були житлами, а складали лише заглиблену частину більш просторого наземного житла. І насправді, в жодному випадку в таких житлах і навколо стін не було виявлено стовпових ям.
Незрозумілим є сенс влаштування опалювальної споруди, як правило, глиняної печі чи вогнища у верхній частині стіни, в спеціальній ніші. Тепло в такому разі виходило за межі котловану. Важко також пояснити, чому такі житла є напрочуд малими: вони мають площу не більше 9—12 м2. За наявності великих вільних площ і з огляду на нетрудомістку працю при спорудженні житла ці обмеження незрозумілі. Тому логічно припустити, що заглиблена частина була лише основою житла. Над землею зводився дерев’яний каркас, який і визначав житловий простір. Підтвердження цієї гіпотези отримано на поселенні біля с. Линів на Волині. Тут виявлено житло (№ 11), основу якого складало заглиблення овальної форми, площею близько 6 м2 з глинобитним вогнищем посередині та приступком-східцем при одній із сторін. Довкола котловану на відстані 0,2—0,4 м від борту виявлено 8 стовпових ям, розташованих на віддалі 0,8—1 м одна від одної. Стовпи, що стояли тут, були основою стін цього житла.
У перших століттях нашої ери поширення набувають прямокутні й квадратні житла. Квадрат і прямокутник (чотирикутник) — якісно більш довершений спосіб впорядкування простору порівняно з овалом. Така форма зумовлювалася застосуванням у будівництві досконаліших зрубного та каркасно-стовпового способів зведення стін.
Прямокутні та квадратні житла більш характерні для зарубинецької культури, прямокутні трапляються також на пшеворських та зубрицьких поселеннях. Внаслідок зарубинецьких впливів на Волині та Дністрі в середовищі зубрицьких племен також поширюються квадратні споруди. Вже в ІІ ст. їх кількість становила майже 13% усіх виявлених жител[341].
Однією з найконсервативніших рис у житлобудівництві була орієнтація споруд. Кутами або стінами вони спрямовувались за сторонами світу. Лише дуже рідко керувалися іншими обставинами, наприклад, переважним напрямком вітру даної місцевості.
Як зводили стіни? У викопаному котловані в кутах і посередині стін вбивали вертикальні товсті стовпи. Посередині коротких стін стовпи були товстішими, довшими, оскільки мали утримувати основу даху. З обох боків у стовпах вирізалися вертикальні пази. В них одна на одну вкладали дерев’яні колоди, затесані з обох боків до розмірів паза. Стіна нарощувалася до відповідної висоти, не вище 2,5 м. Потім починали зведення даху. Для цього на вищі стовпи, які стояли посередині коротких стін, вкладали перекладину. До неї кріпили верхні кінці крокв. Нижня частина крокв спиралася на боки стін. Після зведення дерев’яної частини приступали до покриття долівки та її утеплення. Судячи з великої кількості глиняної обмазки, виявленої при зачистці жител, стіни обмазували глиною із зовнішнього, а інколи і з внутрішнього боку. На зиму стіни утеплювали хмизом, соломою, опалим листям. Такі засоби боротьби з холодом застосовують і сьогодні в поліських селах України та в Білорусі. Двосхилий дах накривався наявним у землеробів матеріалом: хмизом, очеретом, соломою.
Дані, отримані в процесі археологічних досліджень, можна підтвердити історичними документами. Наведемо опис житла германців Тацитом.
«Будують вони, не використовуючи ні каміння, ні черепини, все, що потрібно, вони зводять з дерева, майже не обробляючи його й не піклуючись про зовнішній вигляд будівлі та про те, щоб на нього було приємно дивитися. Зрештою, деякі місця на ній (будівлі) вони з великою ретельністю обмазують землею такою чистою і блискучою, що створюється враження, ніби вони розписані кольоровими візерунками»[342].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба» автора Колектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Давні слов’яни та їхні сусіди“ на сторінці 30. Приємного читання.