Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Топографія сарматських пам'яток показує, що з середини І ст. сармати розміщуються довкола Ольвійської держави[1028]. Очевидно, у зв'язку з цим останньою була створена система городищ по Дніпро-Бузькому лиману, що контролювала кордони[1029]. Однак це могло відбутися тільки за умов стабілізації економіки міста та його периферії, тобто не раніше середини І ст. Найбільш ранній оборонний мур цього часу в Ольвії датується саме другою половиною І ст. Цим муром Ольвія була в змозі захиститися тільки від нападів невеликих угруповань приватних осіб, які брали в облогу її на свій страх і ризик заради прибутку, що було звичайним явищем у кочовиків[1030].

Таким чином, наявний комплекс даних свідчить проти насильницького захоплення Ольвії сарматами і прямого її підкорення сарматським царям Фарзою та Інісмею[1031]. Невідомо, якими були їх форми впливу на Ольвію. В цей час вона, ймовірно, здійснила карбування, право на яке було подароване Фарзою Римом за особливі заслуги[1032]. Характер цих заслуг стає цілком зрозумілим, якщо брати до уваги, що Фарзой та Інісмей були правителями сарматських племен аорсів, які взяли участь у римсько-боспорській війні 45— 49 рр. на боці Риму[1033].

Відомості про участь Ольвії у цих подіях дуже обмежені. Існує думка, що впровадження 46 р. так званої ольвійської ери пов'язане з участю міста у римсько-боспорській війні на боці Риму, що забезпечило Ольвії певні пільги[1034]. За іншою думкою, наявність в одному з ольвійських декретів титулу φιλοπατρις — «друг батьківщини», котрий носив з усіх боспорських царів тільки Мітридат III [IOSPE, І2, 38], дає змогу припустити участь Ольвії у цій війні на боці Мітридата III, а початок ольвійської ери віднести до часів походу Т. Плавтія Сільвана[1035]. Однак ретельний аналіз напису IOSPE, І2, 38 дає підстави для висновку, що це звичайний для Ольвії почесний декрет. Прийняття його на честь боспорського царя виключено і тому він не може використовуватися для оцінки зв'язків Ольвії з Боспором і Римом[1036].

Характер допомоги Ольвії Риму в цій війні неясний. Навряд чи ольвіополіти взяли участь у прямих воєнних діях. Проте у зв'язку з тим, що і в Херсонесі, і пізніше в Тірі місцеве літочислення з'являється як відображення можливих подій у їхній історії, пов'язаних з Римом, логічно припустити, що і в розташованій між ними Ольвії впровадження ольвійської ери пов'язане саме з ним. Можливо, одержані від Риму пільги відповідали внеску кожного у справу перемоги над Мітридатом III. Херсонес і цар аорсів Фарзой одержали право карбування золотої монети, а Ольвія — мідної. Не виключено також, що аорси були переселені Римом ближче до дунайського кордону з метою його укріплення, чим і пояснюється їх поява на північному заході від Ольвії. На них також покладалася функція охорони та захисту Ольвії, котра за це здійснила карбування золотих монет Фарзоя. Це припущення підтверджується фрагментом ольвійського декрету, знайденого під Мангупом, в якому згадується посольство до гегемонів Мезії, до якихось союзників та великих царів Аорсії[1037]. Можливо, військовий союз був укладений ольвіополітами з Т. Плавтієм Сільваном[1038], який займав пост легата провінції Мезія між 57 і 67 рр. По прибутті у провінцію він переселив сюди більше 100 тисяч задунайських мешканців, вжив низку заходів, які сприяли стабілізації ситуації на кордонах провінції, спинив просунення сарматів, підкорив бастарнів та роксоланів [CIL, XIV, № 3608].

Між 63 та 66 рр. Т. Плавтій Сільван здійснив похід у Крим і визволив Херсонес від облоги скіфів. Поки що не з’ясовано, як вплинув цей похід на відносини між Ольвією та Римом. Він міг бути здійснений морським шляхом[1039], тоді Ольвія залишилася б в стороні від цієї експедиції. Однак слід відзначити появу на ольвійській периферії тимчасових військових таборів, які розміщувалися, ймовірно, вздовж сухопутного шляху із Мезії в Таврику[1040]. Датування цих пам'яток у межах другої половини І ст. та І—II ст.[1041] дозволяє пов'язувати їх як з походом Т. Плавтія Сільвана, так і з діяльністю Траяна. Однак написи на невеликих базах колонок, які були поставлені центуріоном І Італійського легіону М. Емілієм Северином, декрет на честь Агафокла евоката[1042], а також знахідка військового «монетного» дзеркала[1043] свідчать на користь появи римських військ в Ольвії ще у другій половині І ст. Ольвіополіти могли навіть укласти військовий союз з Т. Плавтієм Сільваном[1044].

Слід підкреслити, що в 70—80-і роки Римська імперія веде безперервні війни з сарматами та даками, що призводить до послаблення римського впливу у Північному Причорномор'ї та виникнення антиримських настроїв. На це вказує повідомлення Діона Хризостома, в якому зазначається, що ставлення ольвіополітів до Римської імперії було досить ворожим, осуду піддавались окремі громадяни, які виявляли прихильність до римлян [Or., XXXVI, 17]. Такий стан можна пояснити тим, що Рим у дуже складний для Ольвії час, коли вона зазнавала постійних нападів кочових племен, не надавав їй допомоги.

Після перемоги Траяна (98—117 рр.) над даками та створення нової провінції Дакії вплив Риму в Північному Причорномор'ї знову посилюється. Саме в цей час починається регулярне надходження римських денаріїв у Ольвію[1045]. Сюди між 106 та 111 рр. був посланий на якийсь час загін піхотинців, озброєних довгими щитами, для захисту міста та його округи [IOSPE, I2, 687][1046]. Це сприяло, стабілізації становища Ольвії, що відбилося на появі значної кількості епіграфічних пам'яток, наданні повних римських імен громадянам саме на честь Траяна та Адріана[1047]. У зв’язку зі зміцненням західних провінцій Римської імперії посилюються їх економічні зв'язки з Ольвією. Саме з межі І і II ст. з'являються товари з цих провінцій і практично припиняється ввіз їх з італійських центрів.

У середині II ст. Ольвія зазнала нападу «тавро-скіфів», котрі вперше згадуються Птолемеем як ті, що мешкають в околицях Ахіллова Дрома (Тендрівської коси)[1048]. Сліди руйнувань цього часу простежуються на усіх приольвійських укріпленнях. Ольвіополіти були неспроможні відбити напад і звернулися за допомогою до римлян. Антонін Пій надіслав війська, котрі потіснили «тавро-скіфів» та змусили їх укласти вигідний для Ольвії мир, дати заложників [SHA, Ant. Pius, 9, 9]. Не виключено, що саме про цю перемогу є згадки у двох ольвійських написах, в одному з яких йдеться про зведення трофеєносної перемоги на натовпи супостатів, яку вітчизна святкує жертвоприношеннями [IOSPE, І2, 175], а в другому згадується вдячне жертвоприношення за мир та спасіння міста [IOSPE, І2, 162].

Все це призвело до введення в Ольвію римського загону. До його складу входили солдати трьох мезійських легіонів: І Італійського, V Македонського, XI Клавдієвого [IOSPE, І2, 236, 237, 322]. У зв'язку з цим слід зазначити, що всі вексиляції Північного Причорномор'я комплектувалися з числа нижньомезійських військ, до складу яких у II ст. входили саме І Італійський легіон із базовою стоянкою у Нове; XI Клавдіїв, який стояв у Дуросторумі, та V Македонський, який розміщувався у Троєзмісі[1049].

Щоб мати у місті вексиляцію, треба було укласти договір з Римом. Напевне, існував такий договір і в Ольвії. Можна припустити, що, крім оплати воїнів вексиляції, вона сплачувала податок Римській імперії, була обмежена у якихось правах.

Ольвія та її сільськогосподарська округа у другій половині II — середині III ст. досягають найвищого для перших століть н. е. розквіту. Відроджуються городища, розорені тавро-скіфами. Найбільша їх щільність характерна для обох берегів Бузького лиману. Городища розміщуються навколо Ольвії у певному порядку: вони замикають основні райони хори та створюють своєрідну стратегічну систему оборони території держави[1050]. Однак у цілому в римський час кількість населених пунктів значно зменшується, хоча територія сільської округи скорочується незначною мірою[1051].

Слід зазначити, що найбільше число знахідок римських монет у Ольвії припадає на період правління Антоніна Пія (138—161 рр.) та Септимія Севера (193—211 рр.) із синами[1052]. У першому випадку це було пов’язане із вводом у Ольвію римського гарнізону, а в другому — із включенням її до складу провінцій Римської імперії. Останнє підтверджується також тим, що саме з часів Септимія Севера ольвійське карбування представлене монетами звичайного провінційного типу[1053]. З'являються написи із згадкою намісників провінції, посольств до імператорів, а також статуї, культові та громадські споруди, зведені на честь імператорів [IOSPE, І2, 54, 174, 188, 199].

Включення Ольвії до складу провінції Нижньої Мезії відбулося, на наш погляд, не раніше кінця 197 — першої половини 198 р.[1054]. На користь цього свідчить згадка в одному з ольвійських написів імені легата цієї провінції Косконія Гентіана, яке записане першим у переліку імен, навіть перед іменами батька міста — Каллісфена, сина Каллісфена та архонтів [IOSPE, І2,174]. Це могло статися тільки за умови підпорядкування Ольвії римській провінційній адміністрації. Згадка Каракалли з титулом Августа (197 р.), а також ім'я легата провінції дають змогу датувати цей напис до 20 липня 198 р., коли легатом Нижньої Мезії був уже Овіній Тертулл. До цього ж часу, мабуть, відноситься встановлення статуй Гети та Каракалли у Ольвії [IOSPE, І2, 199].

Ольвія підпорядковувалась наміснику провінції Нижня Мезія як провінційне місто, права якого гарантувалися не законами, а комісією, яка влаштовувала цю провінцію, або забезпечувалися едиктом правителя провінції. Згадка посольства до імператорів у зв'язку з відстрочкою платежів [IOSPE, І2, 54] дає змогу віднести Ольвію до розряду civitates stipendiariae, для яких була характерна сплата поземельного податку на користь римської скарбниці, повинність приймати римські війська та підкорятися контролю правителя провінції. При цьому зберігалася місцева автономія, право карбування розмінної монети. До цього розряду належала більшість міст імперії. У зв'язку з тим, що всі вони мали різний характер, римська адміністрація не робила спроб суворо стандартизувати місцеве управління[1055].

Законодавча влада в Ольвії, як і раніше, належала народним Зборам, які відали всіма галузями державного управління — від обрання посадових осіб та дипломатичних відносин до турбот про громадські роботи, заготівлю хліба. Виконавча влада була представлена радою та магістратурами. Про склад ради,; її чисельність та способи обрання у Ольвії нічого не відомо. Можна тільки констатувати зростання ролі ради, котра, судячи з неодмінної формули «рада та народ», санкціонує всі постанови. В кількох написах є згадка про синедрів [IOSPE, І2, 43, 44, 47; НО, 47], що в перекладі означає «учасники наради». Рада та народ по їх доповіді приймали рішення, можливо, це члени тимчасової комісії, яка створювалася з частини членів ради для розробки конкретного питання:

Дії більшості магістратур мали колегіальний характер. Посадові особи змінювалися щороку. Існувало право багаторазового обрання на одну і ту саму посаду. Головною була колегія архонтів, яка складалася з п’яти осіб. Перший архонт отримував функції епоніма. Важливу роль відігравала колегія стратегів, яка складалася з шести осіб. Вона організовувала оборону міста, здійснювала командування військом. Відомі також в цей час агораноми, які відповідали за ринок, збирали сплату, скарбники, а також «цар». Остання посада, вірогідно, була довічною, мала релігійний характер. З'являється також почесне звання «отець міста», яке надавалося громадянам за особливі заслуги перед вітчизною. Воно відоме і в інших містах імперії[1056]. Притани у Ольвії в перші століття н. е. невідомі. Можливо, їхні функції виконували колегії архонтів та стратегів. Чисельність ряду колегій у Ольвії (архонтів — 5, стратегів — 6, агораномів — 5 осіб) була більшою, ніж, наприклад, у містах Малої Азії, де стратегів звичайно було 3—5 осіб, а агораномів — 1—3 особи[1057].

В Ольвії у другій половині II — першій половині ІІІ ст. спостерігається аристократизація влади, що виявилася передусім у посиленні ролі ради та зосередженні виконавчої влади в руках кількох родів. Значно поширився звичай відправлення тієї ж самої посади кілька разів, а також поетапне займання посад однією й тією ж особою. Аналогічні явища відомі практично повсюдно, наприклад, у Греції[1058], а також у Херсонесі[1059] та Тірі[1060].

Рис. 81. Крепіда Зевсова Кургана в Ольвії. II ст.

Розвитку аристократизації влади сприяло запровадження з II ст. у містах, передусім західних провінцій, тарифа на посаду. Заплатити за посаду можна було як грошима, так і будь-якими громадськими роботами. Частина посад ставала фактично спадковою для багатих сімей[1061]. Про таке явище в Ольвії свідчить не тільки зайняття високих посад певним колом багатих осіб, а й відзначення в декретах піклування про роботи і будови [IOSPE, І2, 40], будівництво на власний кошт, послуги місту за скрутних обставин [IOSPE, І2, 42, 183—185], а також, імовірно, сплата посольств та прийом, наприклад, сарматських царів [IOSPE, І2, 54; НО, 42].

Розміщення в Ольвії римського гарнізону і включення її до складу провінції Римської імперії значною мірою забезпечувало їй стабільність, захист від нападу варварів і, таким чином, сприяло розвитку міста, піднесенню його економіки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 40. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи