Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Цілком імовірно, що в результаті посольства до Августа, про яке йдеться у згаданому декреті, незалежність Херсонеса від Боспору було підтверджено. Римським імператором було визначено ту правову основу, на якій у подальшому мали будуватися взаємовідносини згаданих державних утворень. Все це добре узгоджується з основним напрямом політики Августа щодо грецьких міст східної частини імперії після битви при Акції.

Деякі заходи Августа щодо Херсонеса, а також невдача сина Асандра стали тим поворотним пунктом в історії Херсонеса, який було ознаменовано запровадженням у місті 25/24 р. до н. е. нового літочислення[981].

Рис. 74. Загальний вигляд розкопок цитаделі Херсонеса.

Однак Херсонес не отримав «свободи» у повному обсязі, а його відносини з Римом, мабуть, було врегульовано на підставі Lex civitatis. Такі законодавчі акти завжди приймалися стосовно громадянських общин, що жили поза офіційними кордонами Римської імперії[982]. У їх межах могли бути встановлені юридичні права громади, а також урегульовані взаємини з боспорськими царями. Епіграфічні пам’ятки свідчать про наявність оборонного союзу між Херсонесом і боспорськими царями [IOSPE, І2, № 419, 704][983]. Цей союз між Боспором і Херсонесом зберігався й надалі. Про це свідчать херсонеські написи, в яких є згадка про посла цариці Боспору Динамії, і фрагмент постамента з присвяченням боспорського царя Аспурга [IOSPE, I2, № 354, 477, 573]. He виключено, що Херсонес міг брати участь в одній із війн Боспору з таврами чи скіфами, яких, як це відомо з епіграфічних пам'яток, підкорив Аспург [КБН, 39, 40].

Важко сказати, як довго проіснував боспоро-херсонеський союз, але є підстави стверджувати, що його було розірвано у зв'язку з римсько-боспорською війною 45—49 рр. Ця війна, яку імперія вела проти Мітридата VIII, мала затяжний характер і призвела до певного напруження сил Риму.

У ході цього збройного конфлікту Херсонес не мав змоги залишитися осторонь і, очевидно, виступив на боці Риму проти свого колишнього союзника, бо характер взаємин, які склалися із Римом напередодні війни, вимагав від херсонеської громадянської общини однозначних дій. Саме з участю херсонеських військ у бойових діях можна пов'язувати початок випуску 47 р. міським монетним двором золотих статерів із зображенням божеств Херсонас і Діви з луком та списом. Трохи пізніше у місті почалося карбування мідних монет із зображенням Ніки з пальмовою гілкою на реверсі, якими, мабуть, було ознаменовано закінчення війни та остаточну перемогу над Мітридатом[984].

Цілком імовірно, що, крім права карбування золотої монети, Херсонесу були надані ще якісь пільги. Але брак у херсонеській нумізматиці цього часу даних про елевтерію не дає змоги припустити, що місту було надано таких широких прав. Мабуть, право золотого карбування, а також інші пільги громада отримала у юридичних межах, визначених ще Августом близько 25/24 р. до н. е.

Усе це добре узгоджується з тим, що командуючим римськими експедиційними силами, кинутими на Боспор, був легат Мезії А. Дідій Галл. Саме легат, якому імператором було надано вищу військову і цивільну владу у цьому регіоні імперії, міг приймати рішення стосовно права золотого карбування та надання якихось пільг.

Суто проримська політика Херсонеса у середині І ст. призвела, як видно, до появи монет, датованих за херсонеською ерою[985]. Це, найімовірніше, було викликано бажанням підкреслити сталий характер зовнішньополітичної орієнтації міста і його незалежність від Боспору ще з часів правління Августа, що виступив як арбітр при врегулюванні взаємин цих північнопричорноморських центрів. Тісні зв'язки і, можливо, оборонний союз Херсонеса з Римом підтримувалися й пізніше, про що свідчить звернення херсонеситів у третій чверті І ст. до легата Мезії.

У третій чверті І ст. зовнішньополітичне становище Херсонеса знов ускладнилося, і місто, яке не мало сил, щоб захистити себе від варварів, змушене було звернутися за допомогою до адміністрації провінції Мезії. У відповідь на це прохання легат провінції Т. Плавтій Сільван ужив рішучих заходів, унаслідок яких «обложника, царя скіфів, було відігнано від Херсонеса, що за Борисфеном» [CIL, XIV, 3608].

Експедиція Т. Плавтія Сільвана відбулася у руслі зовнішньополітичного курсу імператора Нерона близько 63—66 рр., а військові дії мали характер десантних операцій[986]. У ході цих дій на суші, які проводилися силами морської піхоти, що була у складі римських військових кораблів, загрозу Херсонесу з боку варварів було ліквідовано і на мисі Ай-Тодор моряки Равеннської ескадри побудували фортецю Харакс.

Зведення фортеці на Ай-Тодорі пояснюється прагненням римлян забезпечити безпеку плавання уздовж берегів Таврики, бо, згідно з повідомленням Тацита, саме таврами, які тут мешкали, було перебито римських солдатів, що поверталися після перемоги над Мітрйдатом VIII [Тас. Ann., XII, 17].

Важко сказати, як довго римські війська залишалися у Херсонесі, однак бурхливі події 69 р. у політичному житті імперії, пов'язані з громадянською війною та участь у них Мезійської армії, а також війни з даками за часів правління Доміціана, дають змогу припустити, що римські війська в останній третині І ст. вже були виведені з Таврики й використовувалися для зміцнення римських загонів на Дунаї.

Незважаючи на це, Херсонес і в останній третині І ст. залишався в руслі римської політики і був тісно пов’язаний з адміністрацією провінції Мезія. На це вказує карбування у місті золотої монети у 79/80 і 84/85 рр.[987], що було тоді можливо лише за дозволом римської адміністрації. У зв'язку з цим слід вказати також на факт спорудження у місті статуї легатам Мезії Сексту Веттулену (74/75—78/79 рр.) та Нижньої Мезії Сексту Октавію Фронтону (89/90—92/93 рр.) [IOSPE, І2, № 421, 422][988]. Це свідчить про вдячність херсонеситів представникам римської провінційної адміністрації, які, ймовірно, допомагали місту. Допомога могла спрямовуватися на зміцнення обороноздатності міста, з якого напередодні було виведено римські війська, або на утримання більш чи менш численної найманої армії, про що є згадка у херсонеському декреті 30-х років II ст.[989].

Рис. 75. Золотий ауреус часів правління Нерона з Балаклави.

Після перемоги в дакійських війнах і реорганізації охорони кордонів Нижньої Мезії, яку було здійснено за часів правління імператора Адріана (117—138 рр.), у Херсонесі і Хараксі знов з'являються римські війська. Причому херсонеська вексиляція, до складу якої входили солдати І Італійського легіону ІІІ Галльської когорти, повинна була не тільки захищати місто, а й наглядати за варварським населенням, що мешкало в його околицях[990]. Проте римські війська на цей раз тут затримались недовго.

Якщо спиратися на згаданий херсонеський декрет 30-х років ІІ ст., то можна зробити висновок, що на цей час римських військ у місті вже не було. А з повідомлення Флегонта Траллійського дізнаємось про те, що імператор підпорядкував Херсонес боспорському царю Котісу II [FI. Trail. 01., XV]. Це, ймовірно, можна розглядати як розпорядження римської адміністрації щодо протекторату більш сильного у воєнному плані Боспору над Херсонеською громадою. Найвірогідніше, що після виводу з Херсонеса римської вексиляції десь на межі 20—30-х років II ст. імператор поклав на царів Боспору захист міста від варварів. Однак це не призвело до інтеграції Херсонеса до складу царства, а, мабуть, накладало на громаду лише обов'язок сплати форосу і, можливо, в періоди відсутності загрози Херсонесу надсилання допоміжних загонів на Боспор. Надалі, за часів правління наступного царя Боспору Реметалка (131/132— 153/154 рр.), Херсонес знов шукав допомоги у боспорських правителів, про що свідчить почесний напис на честь Арістона [IOSPE, І2, № 423]. Посольство, до складу якого входив цей державний діяч, вело переговори з боспорським царем щодо військового загону, який, ймовірно, мав допомагати херсонеситам у боротьбі з варварами[991]. Однак дії боспорських царів були малоефективні, про що свідчить клопотання у Римі Арістона, сина Аттіни, про елевтерію для Херсонеса, тобто, Херсонес був вимушений звернутися за безпосередньою допомогою римських збройних сил. Відомо, що цю елевтерію було даровано місту завдяки підтримці клопотання херсонеситів громадянами Гераклеї Понтійської[992] і відзначено карбуванням спеціальної серії монет, випуск яких припадає на час не раніше 145 р. Виходячи з цього, початок так званої «другої елевтерії» у Херсонесі слід відносити десь до середини ІІ ст.

Правове становище провінційних міст Римської імперії регулювалося згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході римської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених переважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до римського завоювання, переважали громади з громадян перегрінського статусу. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управління широко використовувала такі правові поняття, як «елевтерія» і «автономія», зміст яких було визначено ще на межі V—IV ст. до н. е.[993].

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У перших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як державна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство певного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса[994]. Більше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією[995]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І2, 404].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.