Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Стабілізація політичної обстановки навколо Боспору у І—II ст. сприяла поліпшенню товарно-грошового обігу та розвитку зовнішньої торгівлі. Аж до III ст. боспорські міста підтримували жваві економічні стосунки з античними містами Південного берега Понту, Малою Азією і центрами Егейського моря[964]. Крім цього, Боспор вів значну посередницьку торгівлю. Важливе місце у ній посідав Танаїс, через який у торговельні відносини з античним світом було залучено сарматське населення Дону й Лісостепу [Strabo., XI, 2, 3]. Однак слід відзначити, що ця торгівля здебільшого була міновою.

Боспорське царство являло собою монархічне державне утворення, в якому верховна влада належала цареві. Якщо у попередній період ще зберігалися такі елементи полісного управління, як карбування монет від імені міст, періодичне скликання в Пантикапеї Народних зборів, автономія деяких міст, то в перших століттях нашої ери царська влада їх повністю усунула. Виняток становила лише Фанагорія, яка отримала від Риму автономію. Так, у написах II ст. згадуються «Рада і Народ агріпійців», що свідчить про існування у Фанагорії певних демократичних інститутів, але навряд чи їх роль була значною [КБН, 982, 983]. Водночас слід підкреслити, що в перших століттях нашої ери великі міста Боспору все ж таки мали певну самостійність у вигляді міського самоврядування[965].

Починаючи з Котіса І, на боспорському престолі утвердилася династія Тіберіїв Юліїв боспорсько-фракійського походження [КБН, 69, 1047]. Вона змінила напівахеменідську династію, що було одним з наслідків поразки Мітридата VIII у римсько-боспорській війні 45—49 рр.[966]. Династія Тіберіїв Юліїв царювала на Боспорі до середини III ст.

За своїм походженням і політичною орієнтацією верховна влада Боспору була монархією із східноелліністичними, а згодом і романізованими рисами. Є підстави вважати, що за часів Асандра-Аспурга деякий час між собою боролися греко-іранська «партія», зорієнтована на союз з сарматськими племенами, і боспорсько-фракійське «угруповання», підтримуване масою боспорського населення і Римом. Якщо для першої були характерні підкреслювання ахеменідської спорідненості й антиримські тенденції, то для другого — еллінофільські традиції і союз з Римом. З утвердженням на боспорському престолі Котіса І проіранська «партія» практично зійшла з історичної арени. З середини І до середини III ст. на Боспорі влада перейшла до боспорсько-фракійського «угруповання», яке орієнтувалося на тісний союз із Римом[967]. Саме правителі цієї династії виступали як «друзі Риму», і за часів їх правління Боспорська держава була союзним імперії царством.

Як і в інших державах елліністичного типу, на Боспорі існував значний бюрократичний апарат, за допомогою якого цар провадив свою внутрішню та зовнішню політику. З середовища придворних, які належали до заможних верств боспорського суспільства, цар вибирав кандидатів і призначав на важливі державні посади.

Окремими районами царства правили спеціальні намісники царя. Територіями на Таманському півострові керував «начальник острова». Ще одна область перебувала під управлінням начальника аспургіан. Були також намісники Феодосії і Горгіппії. Очевидно, від імені царя у Танаїсі архонт танаїдів керував варварським населенням, а еллінарх управляв греками [КБН, 1242, 1243]. Цікаві дані про бюрократичний апарат Боспорської держави містяться у написі 70-х років III ст., де, крім вже названих намісників, згадуються й інші царські урядовці. Ймовірно, певна частина цих урядовців існувала на Боспорі й раніше. Це головний державний секретар, лохаг (воєначальник), керівник міста, колишній начальник звітів, начальник звітів, колишній царський секретар, державний секретар [КБН, 36]. У написах II—III ст. згадуються й нижчі урядовці, зокрема, керівник гімнасію, наставник юнаків, принкіп (мабуть, принсипс, що стояв на чолі військового загону)[968], наварх (керував стягненням штрафів), завідувач священних справ, аланський перекладач [КБН, 30, 33, 35, 90, 103, 744, 811, 976, 1005 та ін.].

Крім урядовців, що складали бюрократичний апарат, боспорські царі мали багато обслуги для царської сім'ї і виконання всіляких функцій при дворі. Епіграфічні пам'ятки свідчать, що на Боспорі, зокрема в Пантикапеї, були управитель царського двору, охоронець двірцевої скарбниці, постільничий, головний постільничий, начальник конюшні і начальник євнухів [КБН, 45, 78, 301, 709, 897, 942 та ін.].

Таким чином, характерною рисою державного устрою Боспору у перші століття нашої ери був розгалужений бюрократичний апарат. За приблизними підрахунками, у III ст. кількість царських магістратів складала не менше 150, а разом з їхніми сім'ями та слугами ця цифра сягала 1000. Таким чином, серед населення столиці кожен десятий або кожен сьомий житель був зайнятий у державній службі або при дворі[969]. Для утримання такої кількості урядовців і членів їхніх сімей потрібні були значні кошти. Цар, мабуть, одержував їх не лише шляхом збирання податків і фороса із залежного населення, що обробляло царські землі, й підкорених варварських племен, а й з вільного населення держави. Все це наклало своєрідний відбиток на життя боспорян і було характерною особливістю соціально-політичної структури Боспору.

Етнічний склад населення Боспорського царства у перші століття нової ери не був чимось сталим і однорідним. Поряд з територіальною етнографічною групою греків-боспорян, яка утворилася внаслідок повної асиміляції греками прийшлого варварського населення, на території Боспору мешкали вихідці з Малої Азії, Фракії та інших провінцій Римської імперії. Грецьке населення — боспоряни, які були локальним варіантом загальногрецької народності, у І ст. до н. е. — II ст. складало переважну більшість як у боспорських містах, так і в сільських поселеннях. У цей час не простежується значного притоку на Боспор сарматського населення. Він став істотним лише у II—III ст. і пов'язаний передусім з появою на кордонах Боспорської держави аланів. Процес інфільтрації сарматського населення добре ілюструється не тільки поховальним обрядом, а й просопографією Боспору, де при значній кількості грецьких з часом зростає відсоток варварських імен. Однак в цілому слід відзначити, що боспоряни, зазнавши протягом І ст. до н. е. — І ст. іранського впливу, все-таки зберегли еллінське ядро своєї культури та ідеології. Не став вирішальним і вплив варварського населення. Боспорська культура у цей час являла собою варіант античної, елліністично-римської провінційної культури, і немає жодних підстав називати її греко-варварською[970].

Глава 2

Херсонес Таврійський у другій половині І ст. до н. е. — третій чверті III ст.

Як уже зазначалося, після загибелі Мітридата VI Євпатора на боспорському престолі з волі Риму царював його син Фарнак (63—47 рр. до н. е.). Під верховною владою Фарнака залишився і Херсонес, про що свідчить один з випусків місцевих монет із зображенням його голови[971], а також брак будь-яких декретів першої половини І ст. до н. е., прийнятих від імені херсонеських магістратів[972].

Проте не пізніше 46 р. до н. е. херсонеська громада направила до Риму посольство на чолі з Г. Юлієм Сатиром [IOSPE, І2, 691]. Як наслідок, місту було надано права елевтерії, що й ознаменувало його звільнення від боспорської залежності[973]. Цю подію слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Цезаря щодо грецьких міст Сходу, яку було спрямовано на підрив помпейської опозиції[974]. У Херсонесі надання елевтерії було ознаменовано карбуванням спеціальних серій оболів з відповідною легендою[975].

Вважається, що так звана перша елевтерія була втрачена містом одразу по смерті Цезаря, близько 42 р. до н. е., коли Антоній відібрав у деяких грецьких міст на Сході права, даровані Цезарем. Однак зараз про це впевнено говорити не можна. Висновок щодо залежності Херсонеса від Боспору наприкінці 40-х — на початку 30-х років І ст. до н. е. базується на побічних даних і тому він може розглядатися лише як гіпотеза, а не історичний факт[976]. Це в свою чергу дає змогу дещо інакше розглядати історію херсонесько-боспорських і херсонесько-римських відносин після 46 р. до н. е.

Проте невдовзі, в період правління Асандра, було здійснено нову спробу захопити Херсонес і знову підпорядкувати його боспорським царям. Цю спробу робив не сам цар, а його син, якому Боспор надав допомогу. Проте дії сина Асандра були невдалими і Херсонес зберіг свою незалежність[977]. Спроба захопити Херсонес могла мати місце десь між смертю Цезаря (44 р. до н. е.) і битвою при Акції (31 р. до н. е.)[978], після якої Август почав серйозно займатися справами грецьких міст на Сході[979].

У зв'язку зі спробою сина Асандра підкорити Херсонес особливо цікавим є декрет останньої третини І ст. до н. е. на честь невідомого громадянина. Зі змісту декрету можна зробити висновок, що загроза місту спонукала херсонеську громаду звернутися за допомогою до Августа [IOSPE, I2, 35 5)[980]. За складних обставин того часу тільки римський імператор був реальною політичною силою, яка могла виступити арбітром у взаємовідносинах Херсонеса й Боспору.

Цілком імовірно, що в результаті посольства до Августа, про яке йдеться у згаданому декреті, незалежність Херсонеса від Боспору було підтверджено. Римським імператором було визначено ту правову основу, на якій у подальшому мали будуватися взаємовідносини згаданих державних утворень. Все це добре узгоджується з основним напрямом політики Августа щодо грецьких міст східної частини імперії після битви при Акції.

Деякі заходи Августа щодо Херсонеса, а також невдача сина Асандра стали тим поворотним пунктом в історії Херсонеса, який було ознаменовано запровадженням у місті 25/24 р. до н. е. нового літочислення[981].

Рис. 74. Загальний вигляд розкопок цитаделі Херсонеса.

Однак Херсонес не отримав «свободи» у повному обсязі, а його відносини з Римом, мабуть, було врегульовано на підставі Lex civitatis. Такі законодавчі акти завжди приймалися стосовно громадянських общин, що жили поза офіційними кордонами Римської імперії[982]. У їх межах могли бути встановлені юридичні права громади, а також урегульовані взаємини з боспорськими царями. Епіграфічні пам’ятки свідчать про наявність оборонного союзу між Херсонесом і боспорськими царями [IOSPE, І2, № 419, 704][983]. Цей союз між Боспором і Херсонесом зберігався й надалі. Про це свідчать херсонеські написи, в яких є згадка про посла цариці Боспору Динамії, і фрагмент постамента з присвяченням боспорського царя Аспурга [IOSPE, I2, № 354, 477, 573]. He виключено, що Херсонес міг брати участь в одній із війн Боспору з таврами чи скіфами, яких, як це відомо з епіграфічних пам'яток, підкорив Аспург [КБН, 39, 40].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 36. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи