Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Важко сказати, як довго проіснував боспоро-херсонеський союз, але є підстави стверджувати, що його було розірвано у зв'язку з римсько-боспорською війною 45—49 рр. Ця війна, яку імперія вела проти Мітридата VIII, мала затяжний характер і призвела до певного напруження сил Риму.

У ході цього збройного конфлікту Херсонес не мав змоги залишитися осторонь і, очевидно, виступив на боці Риму проти свого колишнього союзника, бо характер взаємин, які склалися із Римом напередодні війни, вимагав від херсонеської громадянської общини однозначних дій. Саме з участю херсонеських військ у бойових діях можна пов'язувати початок випуску 47 р. міським монетним двором золотих статерів із зображенням божеств Херсонас і Діви з луком та списом. Трохи пізніше у місті почалося карбування мідних монет із зображенням Ніки з пальмовою гілкою на реверсі, якими, мабуть, було ознаменовано закінчення війни та остаточну перемогу над Мітридатом[984].

Цілком імовірно, що, крім права карбування золотої монети, Херсонесу були надані ще якісь пільги. Але брак у херсонеській нумізматиці цього часу даних про елевтерію не дає змоги припустити, що місту було надано таких широких прав. Мабуть, право золотого карбування, а також інші пільги громада отримала у юридичних межах, визначених ще Августом близько 25/24 р. до н. е.

Усе це добре узгоджується з тим, що командуючим римськими експедиційними силами, кинутими на Боспор, був легат Мезії А. Дідій Галл. Саме легат, якому імператором було надано вищу військову і цивільну владу у цьому регіоні імперії, міг приймати рішення стосовно права золотого карбування та надання якихось пільг.

Суто проримська політика Херсонеса у середині І ст. призвела, як видно, до появи монет, датованих за херсонеською ерою[985]. Це, найімовірніше, було викликано бажанням підкреслити сталий характер зовнішньополітичної орієнтації міста і його незалежність від Боспору ще з часів правління Августа, що виступив як арбітр при врегулюванні взаємин цих північнопричорноморських центрів. Тісні зв'язки і, можливо, оборонний союз Херсонеса з Римом підтримувалися й пізніше, про що свідчить звернення херсонеситів у третій чверті І ст. до легата Мезії.

У третій чверті І ст. зовнішньополітичне становище Херсонеса знов ускладнилося, і місто, яке не мало сил, щоб захистити себе від варварів, змушене було звернутися за допомогою до адміністрації провінції Мезії. У відповідь на це прохання легат провінції Т. Плавтій Сільван ужив рішучих заходів, унаслідок яких «обложника, царя скіфів, було відігнано від Херсонеса, що за Борисфеном» [CIL, XIV, 3608].

Експедиція Т. Плавтія Сільвана відбулася у руслі зовнішньополітичного курсу імператора Нерона близько 63—66 рр., а військові дії мали характер десантних операцій[986]. У ході цих дій на суші, які проводилися силами морської піхоти, що була у складі римських військових кораблів, загрозу Херсонесу з боку варварів було ліквідовано і на мисі Ай-Тодор моряки Равеннської ескадри побудували фортецю Харакс.

Зведення фортеці на Ай-Тодорі пояснюється прагненням римлян забезпечити безпеку плавання уздовж берегів Таврики, бо, згідно з повідомленням Тацита, саме таврами, які тут мешкали, було перебито римських солдатів, що поверталися після перемоги над Мітрйдатом VIII [Тас. Ann., XII, 17].

Важко сказати, як довго римські війська залишалися у Херсонесі, однак бурхливі події 69 р. у політичному житті імперії, пов'язані з громадянською війною та участь у них Мезійської армії, а також війни з даками за часів правління Доміціана, дають змогу припустити, що римські війська в останній третині І ст. вже були виведені з Таврики й використовувалися для зміцнення римських загонів на Дунаї.

Незважаючи на це, Херсонес і в останній третині І ст. залишався в руслі римської політики і був тісно пов’язаний з адміністрацією провінції Мезія. На це вказує карбування у місті золотої монети у 79/80 і 84/85 рр.[987], що було тоді можливо лише за дозволом римської адміністрації. У зв'язку з цим слід вказати також на факт спорудження у місті статуї легатам Мезії Сексту Веттулену (74/75—78/79 рр.) та Нижньої Мезії Сексту Октавію Фронтону (89/90—92/93 рр.) [IOSPE, І2, № 421, 422][988]. Це свідчить про вдячність херсонеситів представникам римської провінційної адміністрації, які, ймовірно, допомагали місту. Допомога могла спрямовуватися на зміцнення обороноздатності міста, з якого напередодні було виведено римські війська, або на утримання більш чи менш численної найманої армії, про що є згадка у херсонеському декреті 30-х років II ст.[989].

Рис. 75. Золотий ауреус часів правління Нерона з Балаклави.

Після перемоги в дакійських війнах і реорганізації охорони кордонів Нижньої Мезії, яку було здійснено за часів правління імператора Адріана (117—138 рр.), у Херсонесі і Хараксі знов з'являються римські війська. Причому херсонеська вексиляція, до складу якої входили солдати І Італійського легіону ІІІ Галльської когорти, повинна була не тільки захищати місто, а й наглядати за варварським населенням, що мешкало в його околицях[990]. Проте римські війська на цей раз тут затримались недовго.

Якщо спиратися на згаданий херсонеський декрет 30-х років ІІ ст., то можна зробити висновок, що на цей час римських військ у місті вже не було. А з повідомлення Флегонта Траллійського дізнаємось про те, що імператор підпорядкував Херсонес боспорському царю Котісу II [FI. Trail. 01., XV]. Це, ймовірно, можна розглядати як розпорядження римської адміністрації щодо протекторату більш сильного у воєнному плані Боспору над Херсонеською громадою. Найвірогідніше, що після виводу з Херсонеса римської вексиляції десь на межі 20—30-х років II ст. імператор поклав на царів Боспору захист міста від варварів. Однак це не призвело до інтеграції Херсонеса до складу царства, а, мабуть, накладало на громаду лише обов'язок сплати форосу і, можливо, в періоди відсутності загрози Херсонесу надсилання допоміжних загонів на Боспор. Надалі, за часів правління наступного царя Боспору Реметалка (131/132— 153/154 рр.), Херсонес знов шукав допомоги у боспорських правителів, про що свідчить почесний напис на честь Арістона [IOSPE, І2, № 423]. Посольство, до складу якого входив цей державний діяч, вело переговори з боспорським царем щодо військового загону, який, ймовірно, мав допомагати херсонеситам у боротьбі з варварами[991]. Однак дії боспорських царів були малоефективні, про що свідчить клопотання у Римі Арістона, сина Аттіни, про елевтерію для Херсонеса, тобто, Херсонес був вимушений звернутися за безпосередньою допомогою римських збройних сил. Відомо, що цю елевтерію було даровано місту завдяки підтримці клопотання херсонеситів громадянами Гераклеї Понтійської[992] і відзначено карбуванням спеціальної серії монет, випуск яких припадає на час не раніше 145 р. Виходячи з цього, початок так званої «другої елевтерії» у Херсонесі слід відносити десь до середини ІІ ст.

Правове становище провінційних міст Римської імперії регулювалося згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході римської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених переважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до римського завоювання, переважали громади з громадян перегрінського статусу. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управління широко використовувала такі правові поняття, як «елевтерія» і «автономія», зміст яких було визначено ще на межі V—IV ст. до н. е.[993].

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У перших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як державна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство певного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса[994]. Більше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією[995]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І2, 404].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.

Надання Херсонесу елевтерії, очевидно, супроводжувалося введенням до міста римських військ, які за цих умов були гарантом його безпеки. Головним наслідком зазначених подій було зміцнення зв'язків міста з римською адміністрацією, що дає змогу розглядати середину II ст. як початок нового етапу у взаємовідносинах Херсонеса з Римською імперією.

Римську залогу було дислоковано на території так званої цитаделі, яка містилася у південно-східній частині Херсонеса. Тут у ході археологічних розкопок було досліджено фундаменти казарм, терм, а також будівлі, що свого часу могла бути помешканням якогось урядовця, пов'язаного з римською залогою. Є підстави вважати, що, крім цитаделі, римські солдати стояли й біля західних оборонних стін, а також в околицях міста.

У середині II ст. кістяк римської залоги Херсонеса складали солдати V Македонського легіону. Після поступового виведення цього з'єднання з Нижньої Мезії до Дакії у 166/167 рр. херсонеська залога стала комплектуватися з солдатів І Італійського легіону і оперативно підпорядкованої цьому підрозділові II Луцензієвої когорти допоміжних військ. Наприкінці II ст. у зв'язку зі змінами в системі охорони кордонів Нижньої Мезії солдати І Італійського легіону в Херсонесі змінили військовослужбовці XI Клавдієвого легіону й підпорядкованих цьому підрозділу допоміжних військ: когорт І Бракарів і І Кілікійської[996]. Крім сухопутних військ у другій половині II ст. в херсонеській бухті стояли римські військові кораблі Мезійського флоту, що дислокувався біля західного узбережжя Чорного моря.

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою вексилляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася резиденція військового трибуна, який був командуючим усіма збройними силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням трибуна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на території фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній частині нинішнього м. Севастополя[997], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Армійському городищі. У Тавриці в другій половині II — першій половині ІІІ ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 37. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи