Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Надання Херсонесу елевтерії, очевидно, супроводжувалося введенням до міста римських військ, які за цих умов були гарантом його безпеки. Головним наслідком зазначених подій було зміцнення зв'язків міста з римською адміністрацією, що дає змогу розглядати середину II ст. як початок нового етапу у взаємовідносинах Херсонеса з Римською імперією.

Римську залогу було дислоковано на території так званої цитаделі, яка містилася у південно-східній частині Херсонеса. Тут у ході археологічних розкопок було досліджено фундаменти казарм, терм, а також будівлі, що свого часу могла бути помешканням якогось урядовця, пов'язаного з римською залогою. Є підстави вважати, що, крім цитаделі, римські солдати стояли й біля західних оборонних стін, а також в околицях міста.

У середині II ст. кістяк римської залоги Херсонеса складали солдати V Македонського легіону. Після поступового виведення цього з'єднання з Нижньої Мезії до Дакії у 166/167 рр. херсонеська залога стала комплектуватися з солдатів І Італійського легіону і оперативно підпорядкованої цьому підрозділові II Луцензієвої когорти допоміжних військ. Наприкінці II ст. у зв'язку зі змінами в системі охорони кордонів Нижньої Мезії солдати І Італійського легіону в Херсонесі змінили військовослужбовці XI Клавдієвого легіону й підпорядкованих цьому підрозділу допоміжних військ: когорт І Бракарів і І Кілікійської[996]. Крім сухопутних військ у другій половині II ст. в херсонеській бухті стояли римські військові кораблі Мезійського флоту, що дислокувався біля західного узбережжя Чорного моря.

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою вексилляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася резиденція військового трибуна, який був командуючим усіма збройними силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням трибуна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на території фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній частині нинішнього м. Севастополя[997], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Армійському городищі. У Тавриці в другій половині II — першій половині ІІІ ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Основним завданням римських військ був не тільки захист Херсонеса і морської дороги, що йшла вздовж узбережжя Криму, а й контроль за великими територіями у Південній та Південно-Західній Тавриці. Однак система організації захисту вказаних територій, простежена за епіграфічними й археологічними джерелами, уможливлює зараз висновок про наявність тут так званого Таврійського лімеса. Дислокація римських залог, або постів не тільки в Херсонесі, а й у ряді пунктів Таврики дає змогу припускати, що римські війська захищали тут не самі кордони імперії, а лише підходи до них. При цьому організація римських військ у Тавриці мала дуже багато спільного з системою розміщення військ у прикордонних районах імперії[998]. Це, в свою чергу, дало можливість римській адміністрації провадити свою політику не тільки стосовно «вільного» Херсонеса, а й тримати під контролем значну частину гетерогенного населення Таврики.

Рис. 77. Надгробок Аврелія Сальвіана з Херсонеса, II—III ст. н. е.

Зміцнення зв'язків Херсонеса з імперією, що стає особливо помітним з середини II ст., зумовило певні зміни у соціально-економічному розвитку міста. Економічне становище після кризи, яку переживав Херсонес наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е., почало поступово поліпшуватись. На межі нашої ери спостерігаються ознаки його стабілізації і зростання виробництва. Слід підкреслити, що економічне відродження йшло на економічній основі, що склалася тут ще в елліністичний час.

Зменшення херсонеської сільськогосподарської території внаслідок скіфської експансії спричинилося до скорочення територій на Гераклейському півострові, де вирощувався виноград, і збільшення площ висіву зернових культур. Наслідком цього було також прискорення розвитку промислів, товарне виробництво яких частково забезпечувало населення засобами існування та покривало дефіцит у зовнішній торгівлі. Однак через порівняно слабкий розвиток продуктивних сил це не могло кардинально оздоровити економіку, бо місто, з одного боку, втратило родючі землі у Північно-Західному Криму, а з другого — ринок у цьому районі, що поглинав продукцію місцевого ремесла та привізні товари. Тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса, відродження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові, а також розширення ринку за рахунок населення Таврики могли сприяти економічному піднесенню. Увесь подальший хід історичного розвитку Херсонеса яскраво свідчить, що саме ці чинники спричинилися до нового розквіту міста.

З середини II ст. у розвитку херсонеських ремесел простежується не тільки піднесення, а й зростання випуску товарної продукції, що, головним чином, було пов'язано з включенням Південно-Західного, Південного, а можливо, й Північно-Західного Криму в сферу економічної діяльності Херсонеса. Це передусім зумовило збільшення попиту на продукцію ремесла, що стимулювало роботу на ринок. Причому, якщо наприкінці IV — у першій половині ІІ ст. до н. е. обсяг ремісничого виробництва здебільшого залежав від потреб грецького населення Північно-Західного Криму, то в перших століттях він зріс завдяки попиту й варварського населення Північно-Західної Таврики.

Стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса спричинилася до значного розширення торгівлі з населенням Таврики у II—III ст. До нього надходила не тільки продукція херсонеського ремесла, а й товари з інших регіонів античного світу. Тому стосовно II—ІІІ ст. можна говорити про зростання не тільки питомої ваги ремесла, а й посередницької торгівлі в економіці Херсонеса, через який у різносторонні зв'язки з античним світом було втягнуто значні верстви варварського населення цього регіону.

Слід зазначити, що економічне піднесення Херсонеса у другій половині II — середині, третій чверті ІІІ ст. було досягнуто не стільки завдяки розширенню власної сільськогосподарської бази, що була обмежена Гераклейським півостровом, скільки внаслідок використання ресурсів і населення Таврики.

Особливості економічного розвитку зумовили й певну соціальну структуру населення. Поступова стабілізація економіки, й насамперед сільського господарства, спричинилася до зміцнення шару людей, які володіли земельними наділами. Проте, як і раніше, на Гераклейському півострові не простежується значного рівня концентрації землі і масового обезземелювання громадян, що, крім усього іншого, пояснюється малою продуктивністю ґрунтів у цьому районі. Зростання питомої ваги товарного виробництва в економіці міста, розширення площ під зернові все ж не давало змоги значно збільшити прибуток, а отже, рентабельно використовувати працю значної кількості рабів.

Скупчення у Херсонесі в період економічної кризи кінця II — першої половини І ст. до н. е. значної кількості населення, позбавленого засобів до існування, дає можливість говорити про перевагу в сільськогосподарському виробництві праці не рабів класичного типу, а дрібних орендаторів широкого правового спектра. Але не слід думати, що праця рабів чи близьких їм категорій населення зовсім не використовувалася у сільському господарстві. Однак увесь хід соціально-економічного розвитку в перших століттях нашої ери уможливлює припущення, що саме юридично безправні верстви населення могли відігравати провідну роль у сільськогосподарському виробництві Херсонеса.

З ремеслом і торгівлею можна пов’язувати збільшення у складі населення числа людей, які, судячи з їхніх імен, були вільновідпущениками[999]. Кількісне збільшення цієї категорії населення хронологічно збігається з економічним піднесенням у Херсонесі.

Сприятливі умови, що склалися після розміщення у Тавриці римських військ, сприяли тому, що не тільки соціальна верхівка населення і багаті ксени, а й менш заможні вихідці з інших регіонів античного світу завдяки ремісничій чи торговельно-лихварській діяльності могли тут зміцнити своє матеріальне становище. В перших століттях нашої ери це досягалось не шляхом розширення чи інтенсифікації виробництва, бо межі його розвитку були обмежені, а завдяки залученню до нееквівалентного обміну широких верств населення Таврики.

Якщо в елліністичний період посередницька торгівля базувалася на вивозі сільськогосподарської продукції з Гераклейського півострова й Північно-Західного Криму, то у перших століттях основний прибуток приносила торговельна експлуатація порівняно великих територій у Тавриці. Обсяг прибутків від цієї форми експлуатації, одержаних унаслідок нееквівалентного обміну й грошового обігу, ще треба вивчити, але, виходячи з даних про розквіт Херсонеса у II—III ст., його не можна применшувати.

Як і раніше, значне місце у соціальній структурі населення займав клас дрібних виробників, про що насамперед свідчить характер землеволодіння на Гераклейському півострові й брак залишків великого ремісничого виробництва, а також помітний, порівняно з елліністичним часом, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

У перших століттях в Херсонесі ще функціонували Народні збори і Рада, а також різні магістратури. Як органи виконавчої влади вони провадили в життя рішення законодавчих органів. Вивчення державного устрою Херсонеса показало, що в цей період відбувається подальша аристократизація і концентрація політичної влади в руках соціальної верхівки населення, зокрема тих, кому були даровані права римського громадянства. У цьому процесі суттєву роль відігравала не тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо міста і його новий розквіт, а й цілеспрямована політика римської адміністрації, яка бачила у багатих верствах населення свою опору й провідника в життя політики імперії. Залишаючи формально недоторканим міське самоврядування грецьких міст, вона, надавши права римського громадянства верхівці населення, і деякими іншими заходами фактично створювала на місцях апарат, повністю пристосований до потреб імперії.

Рис. 78. Світильники III ст. н. е. з Херсонеса.

Водночас помітним стає падіння ролі Народних зборів, рішення яких тепер скріплювалися підписами членів Ради і вищих магістратів[1000], а також зростання значення Ради, до якої вибиралися колишні магістрати, а часом і прямі родичі. Це свідчить про наявність тенденції до зосередження в одних руках функцій законодавчої і виконавчої влади, що є вірною ознакою подальшої аристократизації державного ладу[1001]. Відбувався поступовий процес трансформації демократичних органів самоврядування в апарат, що фактично був характерним для аристократичної республіки. Цей процес почався з другої половини III ст. до н. е. і тривав у перших століттях, коли на нього певним чином впливала римська адміністрація. Разом з тим не слід вважати, що державний апарат провадив у життя вимоги лише соціальної верхівки населення. Якоюсь мірою він, мабуть, підтримувався широкими верствами дрібних і середніх виробників, які за умов, що склалися, мали змогу отримувати стабільні прибутки, хоча основна маса населення згаданих категорій фактично не брала участі у політичному житті. Такий стан уможливлює певну паралель між членами херсонеської Ради і декуріонами провінційно-римських міст, а також припущення, що державний лад Херсонеса фактично був дуже близький до квазімуніципального[1002].