Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Наприкінці І ст. громадянська війна 68—69 рр. у Римі, в якій активну участь брала Мезійська армія, та інші внутрішні потрясіння, які в цей час мали місце на території імперії, обумовили послаблення залежності Тіри від Риму. Після проголошення імператором Веспасіана відбулися певні зміни в правовому становищі Тіри. Про це свідчить поява серії монет провінційного типу із зображенням орла, на відміну від попередніх монет квазіавтономного типу, що узгоджується з політикою Веспасіана, спрямованою на обмеження сепаратизму провінцій і скасування привілеїв, що були надані грецьким містам Нероном [Suet. Vesp., 8; Dio Cass., LXIII, 14, 1-2].

З огляду на антидакійську спрямованість політики Доміціана (81—96 рр.) Тіра, враховуючи її вигідне стратегічне положення, вірогідно, займала певне місце в планах римської адміністрації. У просуванні на північ від Дунаю римських військових загонів і спробах закріпитися на нових територіях Тіра мала відігравати роль римського опорного пункту. Про це побічно може свідчити випуск значної серії монет, який, певно, був здійснений на честь поділу Мезії на Верхню і Нижню[1094], бо саме в адміністративне підпорядкування останньої повинна була потрапити Тіра. Після Дакійських війн Траяна і утворення провінції Дакія у Тірі з'являється римська залога.

Протягом II—III ст. склад римської залоги був не дуже стабільним. У першій половині II ст. тірська вексиляція складалася з солдатів V Македонського легіону і допоміжних військ (auxilia), під командуванням центуріона цього легіону. Близько 167/168 рр. солдати V Македонського легіону поступово виводяться з Нижньої Мезії в Дакію і їм на зміну у Тіру приходять військовослужбовці І Італійського легіону. Мабуть, на початку III ст. у Тірі дислокувалися солдати XI Клавдієва легіону. Окрім римських сухопутних військ у Тірі, можливо, базувалися кораблі Мезійської ескадри, про що свідчить присвята на вівтарі III ст. від імені морського піхотинця[1095].

У перших століттях н. е. органами законодавчої влади в Тірі, як і раніше, були Рада і Народні збори. Виконавча влада зосереджувалася в руках колегії архонтів, яка складалася з чотирьох осіб. Таким чином, у Тірі в цей час зберігалися інститути, характерні для демократичного самоврядування. Однак не слід думати, що демократична форма правління зберігалася у Тірі в незмінному вигляді. Постанови Народних зборів мали силу закону лише після їх затвердження посадовими особами. Це свідчить про втрату Народними зборами своєї демократичної ролі і про зростання значення органів виконавчої влади.

Яскравим свідченням цього процесу є форма звернення Овінія Тертулла, легата Нижньої Мезії (198—201 рр.), до тіритів: «Αρχουσι, βουλη, δημω Τυρανων» (Архонтам, Раді, народу тіритів) [IOSPE, І2, № 4]. Аналогічна форма звернення, що починалася словом αρχαιθ (владі), відома ще в одному дуже фрагментованому написі другої половини II ст. Він інтерпретується як якась вказівка міській владі з боку римської адміністрації. Форма звернення, в якій на першому місці стоять архонти, а потім Рада, народ або місто, добре відома з епіграфічних пам'яток грецьких міст Західного Причорномор'я[1096]. Поряд з іншими даними вона свідчить про занепад значення Народних зборів і аристократизацію міського самоврядування.

Рис. 87. Монети Тіри перших сторіч н. е.

Головним органом виконавчої влади в Тірі була колегія архонтів на чолі з першим архонтом-епонімом. Посада першого архонта (Πρωτος αρχων) була новим явищем у структурі міського управління у перших століттях н. е. і пов'язувалася з антидемократичними тенденціями, з аристократизацією міського самоврядування[1097]. Окрім чотирьох архонтів, у декреті 181 р. згадано секретаря міста (γραμματευς της πολεως), ейсегета (εισηγητης) і 15 осіб без зазначення посади [IOSPE, І2, № 2]. Очевидно, ці особи входили до складу Ради Тіри і, як її члени, поряд зі спеціальною посадою секретаря міста, скріплювали підписами постанови Народних зборів.

Ейсегет, що поставив свій підпис під декретом 181 р., був особою, яка вносила проекти постанов на розгляд до Народних зборів. Однак, можливе й трохи інше тлумачення цієї посади. Судячи з епіграфічних пам'яток Херсонеса, розміщення членів Ради в декретах відповідало рангу його членів[1098]. Цей факт дає підставу для висновку, що ейсегет, який у декреті 181 р. стояв на першому місці серед членів Ради, в Тірі міг виконувати ті ж обов'язки, що і проедри у Херсонесі[1099]. Можливо, що це була посада голови Ради. В такому разі обов'язком ейсегета було вносити пропозиції і головувати на Народних зборах, які приймали закони і постанови щодо громадянських справ.

Цікаво, що в Тірі, судячи з декрету 181 р., було чотири архонти і 16 членів Ради, тобто, кількість членів Ради і архонтів була кратна чотирьом. Це дає змогу припустити, що в місті усе вільне населення поділялося на чотири філи. Вірогідно, що такий поділ веде свій початок з грецької колонізації, коли усі колоністи поділялися рівномірно й згідно з встановленим порядком, незалежно від їх походження і родових зв'язків. Кожна така одиниця отримувала свого бога або героя-заступника й епоніма, тобто мала свій культ для поклоніння і постійного жертвоприношення[1100]. Таким чином, вже за часів грецької колонізації філи перестають бути інститутами родового ладу, а стають, як і римські триби, територіальними округами, по яких розподілялися усі члени громадянської общини і відбувалося голосування під час Народних зборів[1101].

Привертає увагу й те, що в декреті 181 р. немає згадки про будь-яких магістратів, крім архонтів. Судячи з фрагментованого декрету IV — початку III ст. до н. е., в елліністичну добу серед тірських магістратів були агонофети[1102]. У перші століття н. е. ця посада зникає, що, мабуть, треба пов'язувати з якимись реформами державного устрою. Цілком можливо, що брак згадки про будь-яких магістратів у декреті 181 р., на відміну від більш раннього часу, свідчить про концентрацію влади в руках колегії архонтів і падіння значення інших магістратур у місцевому самоврядуванні.

Судячи з декрету 181 р., можна говорити, що до складу Ради Тіри входив секретар міста, обов'язком якого було складання протоколів, а також засвідчення офіційних документів Ради і Народних зборів. Причому функції секретаря міста в Раді були близькі обов'язкам секретаря Ради, посада якого відома в інших грецьких містах Північного Причорномор'я[1103]. Поява цієї посади, очевидно, якоюсь мірою може свідчити про збільшення ваги Ради і тенденції до зближення законодавчої і виконавчої влади в цей час.

У II—III ст. у складі Ради Тіри були два римські громадянина, які, з огляду на їхні посади, належали до провінційної знаті. Зараз важко сказати, які саме функції в Тірі виконували Т. Аврелій Флавін і Клавдій Нікомах, чи Нікомед, але, базуючись на тому, що Т. Аврелій Флавін займав посаду військового, центуріона якогось легіону, можна припустити, що він очолював вексиляцію римських військ. Враховуючи, що на чолі тірської залоги у II ст. стояли саме центуріони — спочатку V Македонського, а згодом І Італійського легіонів, це припущення здається цілком імовірним.

Про те, що тірську вексиляцію очолювали римські громадяни, свідчить трискладова структура імені й інших військових посадових осіб. Це Марк Еній Ілладіан і Тит Требій Фронтон, центуріони V Македонського легіону, які очолювали тірську вексиляцію у II ст.

Важко сказати, яким чином представника провінційної знаті або римського громадянина, командира вексиляції, було включено до складу міської Ради. Цілком можливо, що Т. Аврелію Флавіну спочатку надали місцеве громадянство, а потім юридично він міг бути обраним до складу Ради Тіри.

Наявність у складі Ради представника провінційної знаті, а, можливо, командира вексиляції римських військ, що дислокувалися у місті, свідчить про певні зміни, що сталися в міському управлінні, та політичну залежність Тіри від римської адміністрації. Не виключено, що обрання до складу Ради представників провінційної знаті обумовлювалося бажанням продемонструвати цим актом лояльність Риму і вірність проримській політиці. Наявність у складі Ради представників провінційної знаті дає змогу говорити про тенденцію зближення функцій міської Ради з декуріонами провінційних міст[1104], яка врешті-решт мала спричинитися до квазімуніципального характеру міського самоврядування.

Показово, що, судячи з декрету 181 р. і копії листів 201 р., посади першого архонта, секретаря міста і членів Ради в Тірі займали римські громадяни. Про це свідчить структура їх імен, бо добре відомо, що імператор Клавдій заборонив перегрінам приймати римські імена, загрожуючи смертною карою. Незаконне привласнення трискладового імені у римській правовій практиці вважалося фальсифікацією [Suet., Claud., 25, 3; Dig., 48, 10, 13].

Повне римське ім'я Публій Елій Кальпурній носив перший архонт Тіри, якого згадано в листі легата Нижньої Мезії Овінія Тертулла. Він, судячи із високої посади, яку обіймав 201 р., був тіритом і належав до представників соціальної верхівки населення, а також був римським громадянином. Як правило, римляни, що селилися у провінційних містах, не мали громадянських прав місцевих громад, а складали окрему групу населення, яка займала тут привілейоване становище і тому не вважала за необхідне користуватися громадянськими правами у місті, де жила, брати участь у роботі Ради, Народних зборів і міських магістратів[1105]. Однак Публій Елій Кальпурній, імовірно, не був римлянином за походженням, а отримав римське ім'я від свого батька. Його батько, в свою чергу, прийняв римське трискладове ім'я разом з правами римського громадянства, про що свідчить praenomen і nomen імператора Адріана (117—138 рр.).

Порівняно з іншими містами Північного Причорномор'я у Тірі фіксується значний відсоток імен, в яких тою чи іншою мірою відбився вплив римської ономастики. Вони становлять 52,5% загальної кількості усіх імен, відомих з епіграфічних пам'яток Тіри. З цієї кількості 22,5% — це імена римських громадян, причому 17,5% з них належали солдатам і командирам римської залоги. Поширення римських імен у перших століттях н. е. передусім пов'язано з наданням прав римського громадянства. В Тірі мав місце аналогічний процес. Майже всі перелічені особи належали до соціальної верхівки тірської громади, яка була опорою і провідником римської політики на місцях. Римське громадянство, яке отримувала місцева еллінська знать, сприяло швидкому просуванню певного кола осіб в державних структурах міста.

Найширшого вжитку римські імена у Тірі набувають у II ст. Це, очевидно, пов'язано з наданням прав римського громадянства значній кількості заможних тіритів, на яких у першу чергу спиралася в своїй діяльності римська провінційна адміністрація. Така ж картина для II ст. спостерігається і в просопографії Ольвії і Херсонеса[1106].

Включення до складу міської Ради представників провінційної знаті вело до поступової втрати містом функції власного управління внутрішніми справами. Фактично тірська громадянська община у перших століттях н. е. перетворилася на аристократичну республіку, де головні посади у міському управлінні займали римські громадяни, очевидно, з середовища місцевих жителів. Усі ці зміни і нові антидемократичні явища в державному устрої Тіри відбувалися під безпосереднім контролем римської провінційної адміністрації і спрямовувалися на створення лояльного Риму державного апарату. Усі перелічені риси державного устрою були притаманні не лише винятково Тірі, а й переважній більшості грецьких міст, які увійшли до складу імперії або так чи інакше залежали від Риму.